Cьогодні
Полтавська громада попрощалася із полеглим на війні Андрієм Коваленком
15 грудня 2023, 13:35 0
14 грудня у Свято-Успенському кафедральному соборі відбулося прощання з полеглим Героєм, який, виконуючи обовʼязки військової служби, вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність, гідно захищав територіальну цілісність та державний суверенітет України – Андрієм Коваленком.
Ще до початку повномасштабного вторгнення Андрій вступив до сил територіальної оборони. До цього полтавець працював у сфері ІТ. Приклад Андрія був для інших стати на захист своєї держави.
Молодший лейтенант Андрій Андрійович Коваленко народився 4 січня 1989 року та проживав у Полтаві.
Призваний 25 лютого 2022 року на посаду командира 3-ї стрілецької роти.
Командир взводу 144 батальйону 116 окремої бригади територіальної оборони молодший лейтенант Андрій Коваленко загинув 7 грудня 2023 року під час бою з російськими окупантами поблизу села Новомихайлівка Покровського району на Донеччині. Він – учасник АТО у складі 101 окремої бригади охорони Генерального Штабу ЗСУ, а від початку повномасштабного вторгнення – воїн ТрО з позивним Ісус.
Про історію походження такого дивного псевдо розповіла волонтерка Оксана Єсакова та поділилася історією, про курйози, які ставалася через чей позивний:
«Свій позивний – «Ісус» – Андрій отримав невипадково, адже візуально дуже нагадує Христа. Про це йому говорили не раз. Коли ж хлопці ще дізналися, що на момент початку «повномасштабки» воїну виповнилося 33 роки, то тут уже без варіантів: будеш «Ісусом». Побратими й сам Андрій давно звикли до такого позивного. А от для сторонніх, насамперед цивільних, це трохи дивно й нетипово. Якось Андрій із товаришем Миколою виїхали після «роботи» у прифронтове місто на Донеччині. Кожен пішов у своїх справах. Через певний час «Сержант» шукав поглядом «Ісуса» поміж інших військових, яких чимало в центрі. Комусь треба в банк чи по шаурму, комусь – на базар чи в магазин. Не знайшовши в юрбі Андрія, побратим набрав його телефоном. «Ісус», де ти? – запитував «Сержант» під настрожено-здивовані погляди жіночок, які стояли поруч. «Ісус», підніми руку, щоб я тебе побачив, – продовжував боєць, хоча збоку могло здатися, що це говорить або ревний вірянин, або проповідник. Андрій, урешті-решт, помахав Миколі рукою. «Ісус», я іду до тебе, – сказав «Сержант» і вирушив назустріч побратимові. Проводжаючи поглядом дивака, жінки хрестилися. Так ніби вони стали не мимовільними очевидицями буденної розмови двох військових, а свідками чогось набагато глибшого, важливішого й незбагненнішого. Що вже казати про можливу реакцію невтаємничених на фразу, котру товариш Андрія кричав у рацію під час ворожого мінометного обстрілу: «Старший позиції поранений! «Ісус», приймай командування на себе!»
Побратим полеглого, військовослужбовець Сергій Шебеліст, розповів, що хлопці завжди могли розраховувати на Андрія і неймовірно раділи, коли він заступав на чергування з ними, зустрічаючи його на позиціях промовистими вигуками: «Ісус з нами!». Після його загибелі побратим Ворзель зазначив: «Мабуть, там, на небі, Господу Богу знадобилася гарна людина».
За декілька днів до загибелі Андрія Коваленка його побратим, полтавський письменник Віталій Запека розповів про неймовірну силу духу і подвиги «Ісуса»:
«-У зміжників біда – «300-й». Лопатою «зачерпнув» землю і так застиг з нею. Не викинув.
Чуємо про турнікети, про кров, що ніяк не зупиниться. Тампонаду. Хлопцю фігово.
Ще по радійці чуємо як старший сусідів прохає нашого з допомогою по евакуації. Його хлопці зайняті боєм, а нас не атакують.
Найближче до колег ті, що голови підняти не можуть. В посадці напроти. Наш командир по радіційці до них:
-Ісус! Допоможеш?
Ісус – то мій взводний. Хлопець, за молодості, в семінарії вчився. Вигнали з першого курсу за бійки та дебоші. Вже за це викликає повагу. Він і бородку-вуса завів щоб відповідати своєму позивному.
Ми покидали лопати. Вже не до того клятого риття. По тому розриву між посадками знову гамселять. Там метрів двісті не просто по голому полю, а крізь бур’ян по груди, по пояс. Не розженешся. Багнюка, знов таки. Хлопці з бліндажу носа не можуть з-за обстрілу носа висунути, а тут по відкритому простору...
Я б не наважився. Та ніхто на таке не наважиться!
По рації сусідів чуємо:
-Хлопці! Пораненому допоможе Ісус!
У відповідь лайка. Аж неприємно що наш щирий український солдат може так лаятися. А від десантників взагалі такої некультурності не очікував.
-Ти, - каже невідомий мені матюгальник, - зовсім здурів? Нам що молитися щоб 300-тий одужав? Насправді там було багато «пі», «пі». Але сенс розмови такий – нехай начальство на Бога не сподівається, а щось робить дієвіше за молитви бо хлопцю зле. Важкий.
-То, - відповідає терплячий сусідський командир, - не Бог, а справжній Ісус. З ТРО.
В рації пауза.
-Ісус?
-Так! Ісус з нами!
Знову пауза. Схоже, як і я зараз, невідомий десантник дивиться на карту.
-Як він сюди добереться? – дивується той хтось.
-Він же з ТРО. Вони шизануті!»
Поділився емоціями священник Олександр Дедюхін, який проводив службу:
«На цвинтарі ішов не сніг і не дощ. Просто вітер підхоплював гострі крижинки та жменями кидав у обличчя рідним та побратимам. Ніхто на це не звертав увагу. Тільки у тих, кого своєю смертю прикрив новопреставлений воїн Андрій, ці шматочки льоду з неба на обличчях танули, а в нього ні. Білий саван сипав у закриті назавжди очі і залишався там».
У воїна лишилися, зокрема, мама та бабуся. Поховали воїна в секторі почесних поховань затуринського кладовища.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким полеглого воїна.
Читайте також: Розстріляли окупанти: захисник з Лохвиці назавжди повертається додому через 9 місяців після загибелі
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Ви можете закинути будь-яку суму на тістечко редакції
Клік по кнопці відкриє форму пожертвування LiqPay
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь