Останній лицар: у Полтаві вшанували память загиблого на війні Героя Юліана Матвійчука

21 травня 2024, 12:55 0

Учора, 20 травня, рівно рік з дня смерті надзвичайної людини, мужнього воїна, патріота, захисника, сина, чоловіка і батька, депутата Полтавської міськради – Юліана Матвійчука.

Саме 20 травня, його серце після 5 днів боротьби за життя в Дніпровському госпіталі навіки зупинилося. В цей день його дружина Лілія разом з друзями, близькими та бойовими побратимами провела пам’ятний захід в честь полеглого Героя.

Місце для заходу вибрали символічне – біля Кадетського корпусу, адже Юліан багато років боровся за цю будівлю, щоб її нарешті відбудували та вона перестала бути руїною. І саме портрет Юліана його друзі вивісили на фасаді Кадетського корпусу, щоб нагадати про його боротьбу за цю будівлю, за наше місто, за Україну, за кожного з нас.

– На жаль, ми маємо привід цього зібрання. Рік тому друг «Бобер» чомусь вирішив, що ми справимося без нього і перейшов у вічність. Дуже важко підбирати слова для того, щоб описати цю людину, адже це був вічний позитив у найскладніших бойових умовах, у найскладніших бойових ситуаціях. Це завжди був непереможний дух і віра в нашу перемогу і максимальна відданість справі, яку він робив. На жаль, цьому місту ще треба буде тільки усвідомити те, наскільки це величезна втрата. Не тільки для міста, а в принципі для нації, для всієї України. Тому що людина честі, людина слова, один з останніх лицарів на цій землі. Я мав за честь бути знайомим з Юліком більше десяти років. Ми проходили різні етапи війни, громадської діяльності, боротьби за честь і вірність української нації. Я, в першу чергу, хочу подякувати Бобру за те, скільки ним було зроблено, і за те, ким він був. І наш обов'язок, щоб ми до кінця свого життя знали і пам'ятали, хто такий Юліан Матвійчук. Честь! Ти назавжди з нами, – поділився спогадами про Юліана його друг, бойовий побратим, командир підрозділу «Соловей» Ігор Скляр.

Кохана дружина Юліана Лілія розповіла, що її чоловік був надзвичайною постаттю і як ніхто вірив в перемогу України і робив все для цього, не пошкодувавши власного життя:

– Кожного разу, коли мене хтось просить сказати слово про Юліана я впадаю в якийсь ступор, бо як і сказав Ігор, я не можу передати і підібрати слова, для того, щоб описати велич його постаті, глибину його особистості і ціну його втрати для мене, для Єви, для родини, для підрозділу, для Полтави і України в цілому. І я думаю, що всі, хто перетинався з Юліаном, на військовому шляху або в громадсько-політичному житті теж не можуть підібрати цих слів. Тому, що бути настільки мудрим, бути настільки чесним, принциповим, ідейним, правильним і вміти говорити з усіма, і головне вміти чути кожного, це не про правила, це виключення. Тому що мати такі риси, характеру в одному тілі, я не знаю таких людей і наші з Юліаном близькі, люди теж про це завжди говорять. Сьогодні в нас така зустріч на вулиці, вуличний двіжик, як сказав би Юліан, тому що він ніколи не любив, щоб було легко, і зараз під вий сирен говорити теж нелегко. Але Юліан любив вуличні двіжі і хотів би, щоб все пройшло саме так, щоб ми сьогодні його згадали так, як вшановуємо зараз, біля будівлі, якій він віддав велику частину своїх сил і часу.

В пам'ять про Юліана, який був патріотом і націоналістом Ігор Скляр разом з усіма присутніми зачитав молитву українського націоналіста та виконав гімн ОУН, який у трішки зміненому вигляді є гімном ЗСУ «Зродились ми з великої години».

– Будучи в Дніпрі з Юліаном, я молилася про одне: Не довго і щасливо, а просто помінятися місцями, тому що я усвідомлюю, скільки Юліан міг ще зробити, скільки він хотів зробити для цієї нації, чого не зробить ніхто з нас і чого вже ніколи не буде. Це величезна втрата для кожного. Але, я не вірю в Бога, не вірю в справедливість, але ще трошки вірю в людей. І вірю в те, що вірив Юліан, а він вірив в українську перемогу, в те, що вона неодмінно буде. Важкою ціною, кров'ю, потом, силами, внутрішніми нашими конфліктами, напруженнями, але вона буде і з ухилянтами чи без, з тими, хто ховається від повісток чи не ховається, з тими, хто топиться в Тисі, з тими, хто носить військовий стрій, але при цьому забуває, що повинен робити справжній захисник. З тими людьми чи без, але українська перемога буде і буде такою, про яку мріяв Юліан Матвійчук і буде такою, про якій він віддав найдорожче – своє життя. І вона буде, але вона вже ніколи не буде такою солодкою, такою великою, такою воістину українською, поки ми на щиті будемо проводити таких людей, як Юліан і сотні справжніх синів і доньок України, які кладуть за неї зараз найдорожче. Слава Україні, Слава Юліану і Слава усім свідомим, хто пам'ятає ціну, пам'ятає за що ми боремось і вірить у те, що попри все ми переможемо, – наголосила Лілія Матвійчук.