Як одна жінка руйнує військові стереотипи в Україні

28 травня 2025, 14:00 0

Світлина - The New York Times

У The New York Times вийшла стаття про першу та поки що єдину в Україні жінку – бойового піота ЗСУ. Наводимо адаптований ШІ переклад історії лейтенантки Катерини:

Перша: жінка-бойовий пілот в українській армії

На передовій у боротьбі з російськими військами літає єдина в Україні жінка-бойовий пілот — старша лейтенантка Катерина. Вона виконує бойові місії на гелікоптері, зокрема обстріли ворожих позицій, і працює пліч-о-пліч із десятками чоловіків у своїй частині.

Боротьба не лише на фронті, а й зі стереотипами

Катерина зізнається, що часто стикається з упередженим ставленням. «Хлопці завжди хочуть бути героями і тебе захищати», — каже вона. — «Але я не прийшла сюди бути дівчиною. Зрештою, армія це зрозуміє». З початку повномасштабної війни з Росією у 2022 році українській армії гостро бракує військових. Уряд почав активніше залучати жінок: запущено інформаційні кампанії з вербування та тренінги з гендерної рівності для командирів.

Однак, попри зростання числа жінок у ЗСУ на 20% з моменту вторгнення, лише 5 500 з 70 000 жінок обіймають бойові посади. Гендерні стереотипи залишаються серйозною перепоною для більшості з них. Катерина — поки що єдина жінка серед бойових пілотів.

Шлях до мрії: від дитинства на авіабазі до бойових вильотів

Любов до авіації з’явилась у Катерини ще в дитинстві. Виростаючи на авіабазі, де служив її батько, вона у 10 років вперше полетіла на Мі-8. Відтоді мріяла стати пілотом. Проте, коли у 16 років вступила до Харківського національного університету Повітряних Сил як єдина дівчина на курсі, зіткнулась із відкритим скепсисом: «Що ти тут робиш? Це не для дівчат. У тебе не вийде», — сказав їй викладач. Але жінка-інструктор на тренажері для гелікоптерів дала їй сили йти далі: «Вона сказала мені не слухати нікого. І я подумала: якщо вона може літати, чому не я?»

Служба, мотивація та надія на зміни

У 2023 році Катерина приєдналася до 18-ї окремої бригади армійської авіації та з вересня розпочала бойові вильоти. Вона є другим пілотом і штурманом на гелікоптері Мі-8, потужній радянській машині з переважно ручним управлінням. За цей час здійснила понад 30 бойових місій.

Катерина каже, що відчуває зв’язок із побратимами і прагне мотивувати інших жінок. Шестеро курсанток звернулися до неї через Instagram по пораду. «Я намагаюся підтримувати їх і кажу, що в них усе вийде», — говорить вона.

Попри все, її надихає сам процес польоту: «У польоті мені подобається все».

Бойові будні Катерини

Одна з недавніх місій старшої лейтенантки Катерини розпочалась о шостій ранку. Вона заплела своє світле волосся у дві тугі коси, що обрамляли голову, огинали вуха й спадали на плечі. «Щоб волосся не заважало», — пояснює вона. У війську Катерина носить чоловічу уніформу — жіночих комплектів ЗСУ досі не забезпечують. Взявши планшет для навігації, вона вийшла на вулицю, де її екіпаж, понад десяток чоловіків, уже пив каву і курив.

Вони обговорили маршрут, який Катерина ретельно підготувала для трьох гелікоптерів, після чого вирушили до машин, захованих у лісі — для захисту від ракетних ударів ворога.

Катерина зайняла своє місце в кабіні: шолом, руки на важелях — права на штурвалі, ліва на акселераторі. Командир, 26-річний капітан Андрій, натиснув кнопку запуску. Катерина перевірила навігацію — і через кілька секунд гелікоптер здійнявся в повітря, прямуючи до передової.

Пілот у зоні ризику

Гелікоптери летять дуже низько — лише 10–15 метрів над землею, огинаючи дерева та електролінії. Два йдуть попереду, третій — ззаду. Катерина керує саме третім — гелікоптером-ретранслятором. Він забезпечує зв’язок для передніх машин, що запускають ракети по російських цілях. Через більшу висоту польоту саме цей гелікоптер часто наражається на більшу небезпеку.

«Під час польоту я не хвилююся, — каже вона. — Усі важкі думки приходять до або після. У польоті розум ясний». Вона зізнається, що часто милується краєвидами з повітря: «Я лечу над своєю країною і думаю, яка вона прекрасна. А потім, коли наближаємось до лінії фронту й бачу зруйновані, згорілі села, міста, будинки й фабрики — думаю: як ми опинилися тут у XXI столітті?»

Катерина вивела ударні гелікоптери до цілі, після чого різко розвернула машину назад. Коли техніка повернулась до лісової посадки, птахи знялися у тривожному польоті, а три машини успішно приземлилися.

«Якщо чую по рації, що ми влучили в ціль — як сьогодні — то відчуваю: фух, ми виконали завдання», — з полегшенням каже Катерина.

Старша лейтенантка Катерина рідко бачиться зі своєю родиною, пообіцяла покатати свою молодшу сестру на гелікоптері — але тільки після війни. Вона ні з ким не зустрічається і не має близьких друзів у своїй бригаді. «Нічого не можна змусити. Якщо зустріну когось — значить, так і має бути», — сказала вона і про дружбу, і про романтичні стосунки.

Джерело: The New York Times