Cьогодні
«У когось згори на мене ще плани»: як полтавець вижив після 24 скидів з ворожих БпЛА
23 липня 2025, 10:50 0
«Ми хоч трохи пожили, щось на цьому світі та й встигли побачити. А малеча зараз навіть у школу не може нормально ходити. Вимушена по підвалах ховатися», — не стримуючи емоцій, говорить 47-річний Андрій, водій 1-го механізованого батальйону. Його сталевий характер і відданість підтверджені найвищими нагородами: медаллю Міністра оборони України «Хрест доблесті», а також відзнаками «Золотий хрест» та «За оборону Торецька».
Хоча Андрій родом із тимчасово окупованої Попасної, себе він впевнено називає «полтавським козаком». З середини 1990-х його дім — на Миргородщині, куди він, не вагаючись, забрав і своїх братів, коли у 2014 році на Луганщину прийшов «рускій мір». До мобілізації працював ветеринарним фельдшером і, хоча не мав профільної освіти, був на хорошому рахунку завдяки золотим рукам.
Його військовий шлях розпочався в піхоті 403-го окремого стрілецького батальйону — був і гранатометником, і кулеметником. Разом із 32-ю Сталевою боронив Куп’янськ, потрапляв в оточення під Торецьком, а нині нищить ворога на Покровському напрямку.
«Досвід, окопний, піхотний, додає розуміння, як чекають хлопці, коли виїжджаю», — каже Андрій.
Він досі згадує один зі своїх днів на позиціях, коли від ранку і до 14:00 пережив 24 скиди з ворожих БпЛА. Та доля, здається, особливо прихильна до цього воїна. І в піхоті, і за кермом автомобіля він дивом виходив без жодної подряпини після атак FPV-дронів. Одного разу просто впав у кущі, коли дрон вибухнув прямо перед ним.
«Кажу, що у когось згори на мене, напевно, ще багато планів», — усміхається воїн.
Нещодавно, повертаючись з відпустки, він минув блокпост, а вже за годину побратим повідомив, що ворог встиг замінувати ту саму дорогу. Проте на саму лише удачу Андрій не покладається. Його середня швидкість на пікапі — 100 км/год, але, коли треба було рятувати життя, розганявся й до 180. Порада для водіїв-початківців у нього одна: «Слухати, дивитися й ніколи не зупинятися. Тоді є шанс».
Під час відпустки, зізнається воїн, його прикро вражають люди, що живуть, наче війни немає. Розуміння, каже, є лише в тих, у кого хтось воює. Багато його друзів загинуло, і заради їхньої пам’яті він продовжує боротьбу. «Були рідніші мені за кровних».
Але головна його мотивація — онуки.
Скромність не дозволяє Андрію хизуватися своїми вчинками, але офіційні подання на нагороди говорять самі за себе. У поданні на «Золотий хрест» зазначено, що він, «дізнавшись про переважаючі сили противника та майже повне оточення, не вагаючись, вирушив на заміну особового складу». А «Хрест доблесті» отримав за евакуацію пораненого під мінометним обстрілом на пошкодженому авто та за нічний підвіз БК на передову позицію під вогнем противника.
Андрію, друже-лицарю, ти не просто кермуєш — ти рятуєш життя, підтримуєш бойовий дух і щодня наближаєш нашу Перемогу. Нехай твої колеса завжди будуть швидшими за ворожі дрони. Пишаємося твоїм сталевим характером і дякуємо за службу!
Так тримати!
Автор – 32 окрема механізована бригада
Ви можете закинути будь-яку суму на тістечко редакції
Клік по кнопці відкриє форму пожертвування LiqPay
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь