Cьогодні
Миргородщина втратила на війні чотирьох земляків
04 лютого 2026, 09:00 0
Війна забрала життя чотирьох військовослужбовців, жителів Миргородщини. Про це повідомили в громадах, звідки воїни були родом.
У Великосорочинській громаді провели в останній путь Захисника незалежної України Перця Василя Ашотовича.
Василь Ашотович народився 28 травня 1991 року в селі Липецька Поляна Хустського району Закарпатської області. Там хлопчик закінчив два класи місцевої школи і родина переїхала в село Мареничі Миргородського району.
У 1999 році пішов до 3-го класу Солонцівської загальноосвітньої школи. Хлопець ріс працьовитим, товариським, ввічливим, доброзичливим. Після закінчення 9 класу, щоб допомагати мамі, відразу пішов працювати. Згодом вступив до Решетилівського професійно-технічного училища № 52, де здобув спеціальність «тракторист». Ця професія йому дуже подобалася. Почав працювати у агрофірмі "Зоря-Агро".
Солдат Перец Василь Ашотович був призваний на військову службу по мобілізації 28 серпня 2024 року.
Василь Ашотович захищав східні кордони нашої держави, але в результаті здійснення ворогом артилерійського обстрілу позицій підрозділу поблизу населеного пункту Курахове Донецької області з 22 листопада 2024 року рахувався зниклим безвісти за особливих обставин.
27 січня 2026 року після проведення молекулярно-генетичного порівняльного аналізу вдалося встановити особу Перця Василя Ашотовича, який загинув 22 листопада 2024 року.
Війна забрала життя уродженця села Слобідка Миргородської громади Човганюка Анатолія Васильовича, 1988 р.н.
У лавах ЗСУ він служив у званні молодшого сержанта, обіймаючи відповідальну посаду командира відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
20 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області Анатолій Васильович загинув, захищаючи територіальну цілісність та незалежність нашої держави від російського агресора.
Про дату та час прощання з Анатолієм Човганюком буде повідомлено додатково.
2 лютого у Великобагачанська громада попрощалася з воїном, Захисником Максимом Григоровичем Шепелем.
Максим Григорович народився 22 вересня 1984 року в с.Якимове, зростав простим сільським, життєрадісним хлопцем з веселою вдачею. У 1991 році розпочав навчання в Якимівській середній школі, потім вступив на навчання до Полтавської міжрегіональної академії управління персоналом.
Свою трудову діяльність розпочав у Великобагачанському відділенні «Приватбанку», працював в управлінні праці та соціального захисту населення, у районному центрі зайнятості, ТОВ «Білоцерківська агропромислова група».
У 2011 році одружився, разом з дружиною Інною виховували сина Назара.
У вересні 2023 року став до лав ЗСУ, був мужнім бійцем, нагороджений почесними відзнаками: Хрестом 54-ї ОМБ, відзнакою Міністра оборони України за зразкову службу. Він справжній Герой, який стояв на передовій сучасної війни, використовуючи новітні технології.
25 січня Максим Григорович помер у лікарні м.Слав’янськ Донецької області.
31 січня у Лохвицькій громаді попрощалися з молодшим сержантом Сухим Володимиром Ігоровичем.
Сухий Володимир Ігорович народився 29 травня 1988 року у селі Ластівка Турківського району Львівської області. Навчався у Ластівецькій середній школі, згодом – у Меденицькому професійно-технічному училищі № 72, де здобув професію електрогазозварювальника.
У 2014 році переїхав до села Яхники. Тут створив родину, одружився, у подружжя народилася донечка Еріка. З 2017 року по 2022 рік працював у ТОВ «Дружба Яхниківська».
11 червня 2024 року Володимир прийняв свідоме рішення стати на захист України. З того дня він жив війною і відповідальністю за тих, хто чекав його вдома.
Побратими знали його за позивним «Кіпіш».
У Володимира залишилася кохана дружина Наталія, донечка Еріка, сестри – Галина та Люба.
Читайте також: У Полтаві попрощались із двома загиблими воїнами
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь