Cьогодні
Полтавщина втратила на війні шістьох земляків-військовослужбовців
09 березня 2026, 09:00 0
У громадах Полтавської області повідомили про загибель на війні шістьох земляків військовослужбовців, які віддали свої життя в боротьбі за Україну.
6 березня, Кременчук попрощався зі старшим солдатом Біликом Антоном Вячеславовичем. У 33-річного воїна залишились мати, батько та маленька донечка.
Помер Антон Білик 25 лютого 2026 року у лікарні внаслідок отриманих поранень під час виконання бойового завдання.
Панахиду за загиблим бійцем відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали воїна на Свіштовському кладовищі поруч з іншими військовослужбовцями, які загинули в російсько-українській війні.
4 березня Глобинська громада у скорботі схилила голови, проводжаючи в останню путь свого Захисника В’ячеслава Валентиновича Розторгуєва.
Його життєвий шлях розпочався 17 лютого 1991 року в селі Манилівське.
14 жовтня 2025 року В’ячеслав став до лав Збройних Сил України, обравши шлях честі, мужності й самопожертви. Як стрілець-помічник гранатометника, він гідно боронив рідну землю, стоячи на захисті кожного з нас.
25 лютого 2026 року, поблизу населеного пункту Слов’янка на Дніпропетровщині, його життя обірвалося.
Оржицька громада втратила ще одного свого сина, Захисника України Бабакова Дмитра Олександровича.
Дмитро Олександрович народився 23 травня 1985 року у місті Свердловськ (нині Довжанськ) на Луганщині. Згодом родина переїхала до Оржиці, і саме тут минули його дитинство та юність. Тут він зростав, формувався як особистість, знаходив друзів, мріяв і будував свої життєві плани.
Закінчивши 11 класів Оржицької школи, Дмитро продовжив навчання у Лубенському СПТУ №12, де здобув фах зварювальника. Пізніше його життя пов’язалося з містом Черкаси, де він оселився, створив сім’ю і став батьком.
17 листопада 2025 року Дмитра призвали на військову службу за мобілізацією. З січня 2026 року його направили до однієї з навчальних частин для здобуття відповідальної військової спеціальності. Після лікування у госпіталі від запалення легенів Дмитро отримав коротку відпустку.
Курсант навчального взводу ракетного дивізіону Бабаков Дмитро Олександрович помер від хвороби серця, перебуваючи у відпустці в Черкасах.
На вічний спочинок Бабаков Дмитро повернеться до Оржиці у понеділок, 9 березня 2026 року.
3 березня 2026 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди трагічно загинув командир механізованого взводу механізованого батальйону військової частини, старший лейтенант Щербаков Сергій Васильович.
Сергій Васильович народився 7 жовтня 1973 року у Лубнах. Закінчив загальноосвітню школу №3. Вирішив стати військовим, тож вступив до військового училища. Отримав спеціальність інженера з експлуатації зенітно-ракетних радіотехнічних засобів.
У грудні 2021 року він склав Військову присягу і повернувся до армії. Повномасштабна війна зруйнувала всі плани. Вже 28 лютого 2022 року Сергій Щербаков розпочав свій бойовий шлях.
Воював на Харківському напрямку. У 2023 році отримав поранення, але, відновившись, знову став у стрій.
Жителі Білицької громади провели в останню земну дорогу свого Захисника — Халяву Ростислава Георгійовича, який повернувся додому на щиті.
Ростислав Георгійович народився 4 серпня 1995 року в селищі Білики. Дитинство і юність минули в селі Фрунзе (нині — Мирне). Навчався в Білицькій середній школі №1. Після 9 класу здобув професію маляра-штукатура в будівельному ліцеї міста Комсомольськ.
3 вересня 2025 року Ростислав Георгійович був призваний на військову службу по мобілізації третім відділом Полтавського РТЦК та СП для оборони України від російської агресії.
Солдат, радіотелефоніст мінометного взводу мінометної батареї загону спеціальних операцій, він віддано виконував свій обов’язок, стоячи на захисті рідної землі до останнього подиху.
27 лютого 2026 року в Донецькій області Халява Ростислав Георгійович загинув від поранень, несумісних із життям, під час виконання бойового (спеціального) завдання.
6 лютого 2026 року зупинилося серце відважного ветерана російсько-української війни – Білоуса Івана Миколайовича (позивний "Єнот").
Іван народився 7 жовтня 1990 року у рідних Гришках Новоселівського старостату. Тут закінчив місцеву школу, згодом навчався у Зіньківському професійно-технічному училищі. Після здобуття фаху взуттьовика, працював у місцевому господарстві.
Із початком повномасштабного вторгнення Іван Білоус добровольцем пішов захищати Батьківщину. Брав участь у бойових діях на Донеччині й Харківщині у складі 116-ої бригади на посаді мінометника.
У квітні 2024 року отримав важке поранення, після чого проходив реабілітацію в Івано-Франківській лікарні.
Іван Білоус нагороджений почесною відзнакою Полтавської обласної ради - нагрудним знаком «За вірність народу України» ІІ ступеня.
Тривалий час прилаштовувався до цивільного життя вдома, але на жаль, підступна хвороба обірвала його молодий шлях…
Поховали мужнього Героя 28 лютого, на цвинтарі села Новоселівка.
Читайте також: На війні з окупантами загинув педагог і фольклорист з Полтавщини Богдан Підгорний
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь