Cьогодні
Великосорочинська громада провела в останню путь двох полеглих захисників
13 жовтня 2026, 11:20 0
У Великосорочинській громаді провели в останню земну дорогу двох земляків, захисників України – солдата Артура Сергійовича Цися та Тимошенка Олександра Миколайовича. Про це повідомили в сільській раді.
Артур Сергійович Цись народився 11 липня 1992 року в селі Солонці Миргородського району. Зростав у великій, дружній і працьовитій родині. Перші шкільні роки Артура пройшли в рідному селі, а середню освіту він здобув у Гоголівській школі.
Він був людиною праці. Любив рідну землю, не боявся важких буднів. Здобув професію зварювальника, згодом закінчив технікум за спеціальністю «Експлуатація нафтових і газових свердловин». Працював трактористом, комбайнером, знав і любив свою справу.
У листопаді 2012 року Артур зустрів своє кохання і створив сім'ю. А навесні 2013 року у подружжя народився син Олександр. Для Артура син став найбільшою гордістю, сенсом життя, його продовженням. Артур був неймовірно люблячим батьком і турботливим чоловіком. Його пам’ятають як надзвичайно добру, світлу, веселу людину, яка завжди вміла підтримати близьких і знайти привід для щирої посмішки навіть у найтемніші часи.
У серпні 2024 року, коли ворог нищив нашу країну, Артур без вагань став на захист Батьківщини. Після військового навчання у Дніпропетровській області він, як солдат, вирушив на одну із найгарячіших і найважчих ділянок фронту — на Покровський напрямок.
Вже 1 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Новогродівка Донецької області зв'язок із ним обірвався. Артур вважався безвісти зниклим. На жаль, страшна звістка обірвала ці сподівання. Герой повернувся на рідну Полтавщину на щиті.
Йому назавжди залишиться 32.
12 жовтня в громаді віддали останню шану воїну, який до останнього подиху боровся за мирне сьогодення, — Тимошенку Олександру Миколайовичу.
Життєва дорога Олександра розпочалася 21 вересня 1980 року на рідній землі, у селі Солонці Миргородського району. Саме тут пройшли його перші шкільні роки, а середню освіту хлопець здобув у Гоголівській школі.
Далі був обов’язок перед Батьківщиною — строкова служба в армії у Новгород-Волинському. У 2004 році доля подарувала йому доленосну зустріч із майбутньою дружиною. Олександр створив міцну, щасливу сім'ю, став надійною опорою для дружини та виховав двох чудових дітей, заради майбутнього яких і жив.
Як справжній чоловік і батько, він пішов захищати свою родину, свою громаду, свою Україну.
Олександр Тимошенко гідно, сміливо та самовіддано виконував важкі бойові завдання на Сумському напрямку, тримаючи оборону там, де було найгарячіше. Саме під час одного з таких запеклих боїв Олександр отримав тяжке поранення. Це був удар, який назавжди змінив його життя. Цілий рік тривала виснажлива реабілітація. Рік боротьби за здоров'я, рік лікування.
Олександр повернувся додому, до своєї родини, вже демобілізованим. Проте війна не минає безслідно. Вона забирає сили, здоров'я та підриває серця наших захисників. Олександр помер вдома, його серце зупинилося.
Читайте також: Загинув в день свого народження: у Лубнах попрощаються з полеглим воїном
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь