Та, яка підкорила метал: дівчина обрала ковальське ремесло

25 вересня 2017, 17:20   0
Фото Ольги Матвієнко

Із киянкою Анастасією Рум’янцевою ми познайомилися на ковальському фестивалі в Миргороді. Із-поміж чоловіків вирізнялася, на перший погляд, тендітна дівчина, яка вправно орудувала молотом, і було зрозуміло, що вона не вперше працює з металом.

Молода ковальчиня народилася в Києві. Пізніше переїхала до Переяслава-Хмельницького, де закінчила загальну та художню школи. Здобувши загальну середню освіту, Анастасія повернулася у столицю та вступила до Інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну імені Михайла Бойчука на спеціальність «Художня обробка металу».

– Мені з дитинства подобалося малювати та ліпити, я змалечку хотіла стати художницею, – каже майстриня.

До слова, у роду Анастасії був коваль – її прапрадід, але дівчина його не застала. Тож їй доводиться шляхом спроб і помилок навчатися ремесла в інших ковалів.

 – Із металом мені подобається працювати через його фізичні та хімічні властивості. Коли я навчалася їздити за кермом на комбінаті, нам давали теоретичний мінімум та показували базові операції з технічного обслуговування автомобіля. Є процес, де фіксуючі елементи під час монтажу нагрівають, і завдяки своєму розширенню деталь потім тримає конструкцію. Тієї миті я зрозуміла – із металу можна робити неймовірні речі, він якнайкраще слугує матеріалом для справжнього мистецтва, – розповідає ковальчиня.

У виші в групі Анастасії Рум’янцевої з десяти студентів було шестеро дівчат. Усі завершили навчання й отримали дипломи, але за спеціальністю працювати захотіла не кожна.

Дівчина каже, що через стать упередженого ставлення викладачів не було:

 – Якщо майстер побачив вогонь в очах студента, бажання творити, то він допоможе, не зважаючи на те, дівчина це чи хлопець.

Анастасія Рум’янцева ще навчається цього ремесла, але вже вирішила, що хоче зробити ковальство своєю професією й бачить себе лише у світі металу.

– Ковальська справа – одна з технік обробки металу, які я вивчала в інституті, крім неї інколи займаюся ювелірною справою, вчусь працювати з деревом, камінням та склом, у перспективі, сподіваюсь, цікаво поєднуватиму різні матеріали, – говорить майстриня.

Ковальська справа стала професією, хобі й релігією

Ковальство перетворилося для Анастасії на своєрідну релігію. Для дівчини кузня та ковалі як храм і божества.

– Прийти в майстерню та погладити ковадло, вимазати руки в попелі біля горнила, дивитися на розпечений метал і як простір навколо нього освічується… Є в цьому магія, така незбагненна для людського розуму й така прекрасна, що жити радісно. Відчуваєш, як стаєш чистішим після кожної роботи, бо метал помилок не знає та не пробачає і працювати треба швидко та вправно, – захоплено розповідає Анастасія.

Нині дівчина навчається ремесла далі та працює в кузні «Свадар», у Пироговому, у майстра Олега Лещука. Зі своїм учителем вона й потрапила на ковальський фестиваль у Миргороді. Хоча дівчина каже, що її й саму до цього запрошували знайомі ковалі з «Кузні Петра» (село Трудолюб).

Свою дипломну роботу виконувала Анастасія Рум’янцева виконувала у київській кузні, де працює.

– Підсвічники створювала в себе на роботі, бо в інституті за нашим викладачем не закріплена майстерня. Протягом усього навчання ми просилися працювати до інших, і не завжди нас пускали, – говорить Анастасія.

Диплом ковальчині – зріла робота, що має свою концепцію. Свічники, виготовлені зі сталі, латуні, мельхіору та дуба. В основі конструкції – образи трьох міфічних птахів: Гамаюна, Фенікса й Алконоста.

– Я хотіла передати динаміку польоту, тему архетипів і енергії навколо об’єктів. Від антропоморфності в образах відмовилася, бо вважаю, що людина багато в чому переоцінює себе і рано нам створювати божества за своєю подобою, коли Бог був зооморфним, ми гармонійніше жили зі своєю планетою, – розповідає про концепцію роботи майстриня.

Для того щоб працювати з металом, не обов’язково бути жінкою

На переконання Анастасії Рум’янцевої, ковальська справа – ремесло, яке не вимагає певної статі.

– Так сталося, що обрана мною професія здебільшого чоловіча. Я не звертала на цей чинник уваги, коли вирішувала, що робити зі своїм життям. Усього можна досягнути, будучи жінкою. Існує й думка, що нетипова людина може продукувати незвичні ідеї, – ділиться міркуваннями щодо вибору професії ковальчиня.

Завдяки активній механізації робочого процесу всім ковалям – і жінкам, і чоловікам – створювати вироби стало значно легше. Але, каже Анастасія, не всі чоловіки сприймають жінку в кузні.

– Ковалі різні. Бували жарти на цю тему. «Що з тобою сталося, що ти коваль?» Одного разу на роботу зайшов чоловік і сказав: «Кувати – не жіноча справа». Я не знайшла іншої відповіді, окрім: «Під руку говорити – не чоловіча», – розповідає майстриня.

Тож, як зазначає дівчина, упоратися з такими іронічними закидами допомагають почуття гумору та норовливий характер.

Хоча такі випадки трапляються нечасто, та є чоловіки, яким складно усвідомити, що дівчина на металобазі може шукати метал для себе, щоб потім самостійно його обробити, а не для батька чи брата.

– Майстри до мене ставляться добре, хоча я ще нічого визначного не зробила. Мене вчать, підтримують та поважають. Інколи радяться, коли виникають спірні питання.

У майстерні Анастасія Рум’янцева намагається освоїти якнайбільше технік, щоб краще втілювати свої творчі задуми.

– Майстри навчають усього, чого попрошу. У кузні хіба що дуже важкі предмети не тягаю, – говорить Анастасія Рум’янцева.

Власної майстерні в дівчини немає, але в майбутньому вона, звісно, хотіла б облаштувати свою.

Наразі в Анастасії Рум’янцевої чіткий вектор розвитку не означений, ідей безліч, але на їхнє втілення бракує коштів та часу:

– Хочу розвиватися за трьома напрямами: виготовляти речі на замовлення, робити класні предмети з власної ініціативи для продажу, створити кілька серій об’єктів виставкого характеру.

Сучасне мистецтво та ремісництво ходять десь поруч, уважає дівчина-коваль.

– Знаю, що світ не потребує цього, але мені є що йому сказати, і я знаю, як це можна зробити доступно та зрозуміло для людей. Бо в сучасному мистецтві буває, що предметам приписують те, чого в них і близько немає, – резюмує майстриня. – Порожньому намагаються надати фальшивого змісту, щоб потім продати дорожче. Некомерційні ж проекти найбільш комерційні. Мистецтво – це бізнес, як релігія та війна.

Автор: Наталка Сіробаб

Суспільство 25 вересня 2017, 17:20

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції