Унікальна церква Різдва Христового на Полтавщині вже майже сто років стоїть у руїнах. ФОТО

1. >
2. Суспільство >
3. Унікальна церква Різдва Христового на Полтавщині вже майже сто років стоїть у руїнах. ФОТО

Церква Різдва Христового збудована на узвишші. Фото Ольги Правденко

Ця велична споруда розташована на найвищому місці в селі Вергуни Хорольського району. Напівзруйнована, але з залишками колишньої слави, вона впадає в око здалеку. Колись це була церква Різдва Христового, зведена ще на початку ХІХ століття. Нині будівля без вікон, дверей, з величезною діркою в підлозі, де колись був родинний склеп, та з ликами Ісуса, Божої Матері та янголів, що напівстертими очима дивляться на випадкових перехожих чи дітей, які часом забрідають всередину. Діяти храм перестав ще 1936 року, у часи війни його спалили, але й зараз старі люди, проходячи повз і дивлячись на купол з хрестом, хрестяться – жалюгідна спроба відбудувати церкву була на початку 1990-х. Гроші тоді збирали всім миром, але не склалося.

– Пан Базилевський, який жив у Вергунах, купив землю в Апостола (Апостоли – козацько-старшинський рід XVII-XІX століття в Україні, родом з Миргородського району – прим. авт.) і на найвищому місці в селі збудував церкву з усипальницею, – розповідає Світлана Сторчак, місцева жителька, директор Вергунівської школи. – Коли я ходила в школу, вчили ми пісню про повстання в селі Турбаях (турбаївське повстання 1789-1793 років – один з найбільших антикріпосницьких селянських виступів у Лівобережній Україні в другій половині XVIII століття. Відбувся в селі Турбаї, нині Глобинського району, яке належало поміщикам Базилевським – прим. авт.) Там є такі слова: «Від Турбаїв до Вергунів покопані шанці, як побили базилевців у неділю вранці, все побили, розгромили в тряп’я, поховали базилевців в містечку Остап’є». На честь своїх рідних, яких убили повстанці, пан Іван Базилевський і збудував цю церкву як усипальницю.

Черепами зі склепу діти грали у футбол

У храмі був родинний склеп. Але після того, як комуністи закрили його в 1930-х роках, забравши всі цінності, рештки похованих там людей залишилися без нагляду. Як згадує Світлана Сторчак, старожили розповідали, що діти грали в футбол черепами, а шукачі скарбів багато разів нишпорили храмом, намагаючись знайти золото чи інші цінні речі.

Пани Базилевські мали цегельні заводи у Вергунах. Тому будували церкву зі свого матеріалу.
– Замішували бетон на яйцях, які веліли зносити людям з усієї округи. Після спорудження церкви біля неї відкрили церковну школу, а одразу за храмом були панські стайні. Далі стояли будинки. Нині залишилися лише напівзруйнована церква та руїни від школи й стаєнь, – говорить пані Світлана.
Свого часу Світлана Сторчак, учителька алгебри і геометрії, яка разом зі своїми учнями вимірювала висоту споруди, дійшла висновку, що храм заввишки 32 метри.

Збудована церква у стилі ампір. Має форму ротонди на зразок Пантеону в Римі, тобто округлу. Це не випадково, адже саме в цьому італійському місті часто бував пан Базилевський. У церкві були два коштовні Євангелія, срібна й золота чаша – подарунок Базилевського. Над західними дверима висіла дошка з вибитим на ній латинською мовою написом, що в перекладі означає: «Тобі від щедрот твоїх принесених».
Уважають, що автором проекту міг бути відомий російський архітектор Микола Олександрович Львов. Достеменно це невідомо, але в Україні й на Полтавщині зокрема, за проектом архітектора Львова були збудовані незвична за формою Троїцька церква та дзвіниця в садибі Яготин Кирила Розумовського, а також церква Св. Миколая в Диканьці. Споруда теж має подвійне склепіння з верхнім освітленням. Практично ідентичний вергунівській церкві храм у селі Переслегино неподалік Твері, теж збудований за проектом Миколи Львова. Нині ця Петропавлівська церква в Переслегиному, як і церква Різдва Христового, напівзруйнована.

Розписував споруду Яків Рябченковський.

Храм має сім входів. Головний, південний і північний прикрашені портиками доричного ордер з трикутними фронтонами. Верхня частина стін по периметру всієї будівлі мала класичні ліплені прикраси.

Після затвердження ескізного проекту та кошторису релігійній громаді з метою збору додаткових коштів була запропонована така схема: залежно від суми, внесеної конкретним жертводавцем, його портретне зображення розміщувалося серед ангелів, пророків, святих та інших – чим більша сума, тим вищий чин. При цьому кожному гарантувався оригінал портрета, зображення з якого переносилося на стіну храму. На початку 1980-х у селі ще зберігалися кілька портретних зображень, виконаних на картоні олійними фарбами, що свого часу були використані як ескізи майбутніх розписів церкви.

У роки СРСР церкву використовували як зерносховище

Кожні 3–5 років робили ремонт споруди, останній відбувся 1914-го.
1911 року стіни і склепіння внутрішнього об’єму розписали студенти Петербурзької академії мистецтв.

1895-го при церкві діяло земське училище. 1902 року – церковна бібліотека. 1912-го – жіноча церковнопарафіяльна школа.
У своєму первісному вигляді храм проіснував до 1936 року, коли зняли дзвони й демонтували завершення двох дзвіниць, а саму споруду пристосували під складське приміщення місцевого колгоспу. Хоча в той час Рада міністрів УСРР внесла церкву до списку пам’яток історії та культури республіканського значення.
У роки війни, як розповідає Світлана Сторчак, храм підпалили німці, але він вистояв. Після 1945 року споруду використовували як зерносховище, а усипальню – для зберігання насіннєвого фонду картоплі. Загалом із часу закриття в 1930-х церква більше не діяла.

На початку 1990-х років храм намагалися відновити. Але нічого з цього не вийшло. Меценат, нині його ім’я жителі Вергунів уже не пригадують, надихнувся після того, як у селі знімали фільм «Ізгой» («Пам’ятай»).
– Поставили купол і хрест, гроші збирали всім миром. Але потім він (ідейний натхненник) захворів, гроші пішли йому на лікування, на тому відбудова й завершилася, – каже вчителька.
Нині теж є спроби реставрувати церкву Різдва Христового.

– На сьогодні церква фактично нічийна. Сільська рада оформлює документи, щоб узяти її на баланс та передати у церковну єпархію нашої ОТГ. Нам треба поборотися, щоб її відновити. Поки що складно сказати навіть, скільки коштів потрібно для реставрації. Думаю, що не один десяток мільйонів гривень треба вкласти, щоб її відновити, – каже Микола Новоселецький, голова Клепачівської ОТГ, до складу якої входять Вергуни.

Читайте також: Історія якій понад дві тисячі років: унікальні знахідки скіфського часу знайшли археологи на Полтавщині

Автор: Ольга Правденко

• #Церква