Чи мають Президент і Патріарх Філарет вклонятися Константинополю?

1. >
2. Суспільство >
3. Чи мають Президент і Патріарх Філарет вклонятися Константинополю?

Як я вже писав раніше, Константинопольський Патріархат має намір відкрити в нашій країні подвір’я, які очолюватиме представник Патріарха (екзарх) у сані єпископа. Згодом Вселенський Патріархат приєднуватиме пастви різних юрисдикцій як ставропігії (община, що підпорядкована безпосередньо Патріарху), а екзарх – приймати архієреїв та духовенство, перерукопокладаючи їх за потреби. Таким чином під омофором Патріарха Варфоломія зберуть більшість парафій УПЦ КП, усі общини УАПЦ та найпрогресивніші пастви УПЦ МП. Пізніше саме цьому об’єднанню може бути наданий Томос про автокефалію. У колах, що мають відношення до питання української автокефалії, пліткують, ніби діалог із Фанаром щодо відкриття подвір’їв уже на вирішальній стадії. Після засідання Синоду Константинопольського Патріархату 7 лютого Патріарх Варфоломій навіть запропонував Петру Порошенку зустрітися для обговорення майбутніх дій. Переговори мали відбутися у Відні наприкінці лютого – на початку березня під час офіційного візиту Патріарха до Австрії.

Проте зустріч Константинопольських ієрархів із нашим Президентом так і не відбулася. І причина цього – геть не в тому, що питання Єдиної помісної церкви, мовляв, не важливе, і навіть не в напруженій внутрішньополітичній та економічній ситуації, що вимагає пильної уваги керівництва країни. Виступаючи зі своєю ініціативою, голова Вселенського Патріархату просто забув, що робочі візити перших осіб планують щонайменше за кілька місяців, і наша країна – не виняток. Його Божественна Всесвятість, імовірно, чекав, що Петро Порошенко примчить до нього за першим покликом. Не дивно, що Константинополь трохи розчарований. Проте ображатися їм нема на кого, крім себе. Як і щодо запрошення на Фанар Президента України. Вибачайте, у Туреччину його може запросити лише пан Ердоган, але не Патріарх (як ти його не називай – Вселенським чи Фанарським).

Лише уявіть собі, яким це було б приниженням України, якби Петро Олексійович за першим свистком залишив усі свої справи і полетів би на зустріч із… Та хоч і з Папою Римським! Словом, цього разу Президент вчинив абсолютно правильно – не зіпсував іміджу нашої держави на світовій арені.

Чи приведе шлях, що його пропонує Вселенський Патріархат, до створення Єдиної помісної української православної церкви? Може, і так, а може, і ні. Скажімо, приклад Естонії свідчить проти цієї моделі: православні естонці так само віками прагнули мати свою незалежну церкву – і чекають її ще й досі. 20 років тому Константинополь прийняв бідну Естонію, як бездомне цуценя, «на перетримку», і до сьогодні не поспішає розлучатися з нею. Знаючі люди стверджують: у випадку з Україною Фанар також не поспішає давати гарантії. Отже, нашому Президентові здебільшого немає причин мчати на зустріч із Патріархом, порушуючи дипломатичний протокол. Ми зберегли обличчя і нічого не втратили.

На тлі переговорів із Константинополем також розповсюджувалася відверта брехня про те, ніби Патріарх Філарет готовий визнати над собою владу Константинополя та поступитися позицією Предстоятеля Української церкви майбутньому екзарху. Патріарх Філарет – можливо, єдиний, хто повністю розуміє ситуацію. За його плечима – 25 років боротьби за церковну незалежність, тому стиль роботи грецьких побратимів він вивчив за цей час дуже добре. Його Святість послідовно захищає гідність та свободу Української церкви і чесно заявляє про свою позицію, при цьому він залишається відкритим до діалогу з іншими церквами. Якщо хтось не визнає Київський патріархат і не готовий до переговорів – це їхні проблеми.

Було б чудово, аби наша влада дотримувалася одного бачення Помісної церкви із Предстоятелем УПЦ КП і діяла спільно. Чи це зараз так? Наразі можна лише здогадуватися. Врешті-решт, розділяти позицію Патріарха Філарета – означає бути таким самим сміливим і неухильним у своїх переконаннях, стояти до кінця за церковну свободу нашої держави. Чи знайде наша влада мужність підтримати Київського Патріарха? Сподіваймося на це, адже сьогодні кожен можновладець мусить почуватися бійцем, який захищає на передовій свою Українську незалежну соборну державу.