Волонтери розповіли чому ветерани АТО скоюють самогубства та прикладаються до чарки

1. >
2. Суспільство >
3. Волонтери розповіли чому ветерани АТО скоюють самогубства та прикладаються до чарки

Журналістці kolo.news вдалося побувати у «святая святих» – лінії Всеукраїнської служби емоційної підтримки «АТОЛ» і на власні очі переконатися, як працюють волонтери. Також вдалося поспілкуватися із координатором лінії та волонтерами, які прийшли на нічне чергування. Розмова велася не про сухі статистичні звіти, а про взаємовідносини людей в українському суспільстві та причини негараздів.

Хто і чому звертається по емоційну підтримку

Ольга Олексієнко – координатор лінії розповіла, що за рік діяльності служби склад волонтерів поповнився. Уже відбувся третій набір добровольців, які пройшли ретельний відбір і працюють на рівні професіоналів. За її словами телефонують з люди з усієї країни, в тому числі з непідконтрольних Україні територій.
Кількість дзвінків в порівнянні з минулим роком значно зросла. І емоційний рівень розмов став важчим. Найпоширенішими проблемами, з якими прагнуть поділитися бійці або члени їхніх сімей є «зелений змій», сімейні проблеми, розлучення, безсоння, зневіра, почуття самотності і непотрібності, інколи, наміри до скоєння суїциду, інвалідність.

На лінію «АТОЛ» звертаються не тільки ветерани АТО та переселенці, а й звичайні громадяни, які потребують емоційної підтримки. Частішають дзвінки від військових волонтерів, патрульної поліції (не полтавських), які розчарувалися у психологах.

Дзвонять з різних районів Полтавщини,бо у селах – плачевна ситуація. Ніхто не займається програмами допомоги родинам воїнів АТО, які проживають за межами міст. Найпоширеніший вихід уникнення спогадів і докорів –  вживання алкоголю та наркотичних речовин або втеча із дому аби не завдати шкоди близьким.
Є постійні клієнти, які дзвонять конкретному волонтеру, з яким налагоджене довірливе спілкування. На початку розмов бувають і крики,і матюки, плач, який переростає у сміх, і стогін від безвихідя, і прохання допомогти. До важких розмов волонтерів готують протягом навчання. Буває, що такі розмови тривають годину, дві. Якщо клієнти в кінці розмови говорять про те, що життя продовжується, то можна вважати, що свій обов’язок волонтер виконав.

Нині, більше 1100 дзвінків, які здійснили вперше. Це можливо встановити по ідентифікаційному номеру, який автоматично присвоюється системою при першому телефонному дзвінку. Відбувається дуже багато повторних розмов: люди скаржаться на лікарів, на членів подружжя, на своїх побратимів, які ігнорують їх.

Люди, завдяки яким воїни стають почутими

 – Звісно, що в деяких випадках ми перенаправляємо осіб, які телефонують, до кваліфікованих фахівців: юристів, психологів, наркологів. Окремо хочеться згадати Ігоря Власенка, який із першого дня нашої діяльності безкоштовно і анонімно «витягує» хлопців з алкогольної прірви. Він домовляється за них у лікарнях, відвідує вдома. Виявляється, у нашій країні є волонтери, які роблять свою справу тихо, без галасу. Хочеться зняти капелюха перед такими людьми. Вони у свій вільний час, при будь-яких погодних умовах, незважаючи на сімейні негаразди,  приходять і чергують по три години кожен. Шкода, що про них не згадують ні при врученні нагород, ні на урочистих заходах, – вела розмову пані Ольга, – Ми безмежно вдячні полтавцям з «ЦСК», які уже більше року сплачують всі телефонні дзвінки, на які щомісяця потрібно виділяти 10 тисяч гривень. Вони не афішують свій вагомий вклад. Хто найбільше кричить про свій волонтерський подвиг, той просто кричить. А хто тихо з місяця в місяць сплачує рахунки, аби ми комусь допомогли, ті вважаються не такими вже й патріотами та героями. Піар на патріотизмі я не розумію. Все інше пережити можна.
За словами Ольги Олексієнко, багато новостворених реабілітаційних центрів в Україні, в тому числі і на Полтавщині, не мають необхідної практики і кваліфікованих кадрів для результативної допомоги атовцям. Деякі воїни, телефонуючи до лінії емоційної підтримки, висловлюють своє невдоволення відвідуванням таких центрів та недовіру до психологів. Хоча є випадки, коли роботою окремих військових психологів вони задоволені. Вузькоспеціалізованих фахівців з військової психології майже немає. Зараз при Дніпровській ОДА створюється всеукраїнська база кваліфікованих перевірених кадрів.
У службі «АТОЛ» нараховується близько 20 осіб. Переважна більшість з них – полтавці. Але деякі волонтери приїздять на чергування із прилеглих до міста сіл. Серед них і ті, які проживають у смт Нові Санжари.
До команди волонтерів долучилися вмотивовані люди, серед яких військовослужбовці, юристи, психологи зі стажем, медики, викладачі, дружини військових АТО, студенти, військові волонтери. Наймолодшій із них 23 роки. Окрім жінок працюють тут і чоловіки. Волонтери зазначають, що у них після тяжких розмов бувають стани емоційного виснаження. В таких випадках вони телефонують своїм колегам, які надають їм емоційну допомогу. Працівник лінії пропускає крізь себе переживання бійців та фронтові історії, в яких йдеться про розірвані тіла побратимів, з яких випадають нутрощі, про несправедливість у суспільстві та сімейні чвари з бійками.

Розповіді волонтерів про тривожні дзвінки та моторошні історії

Олена, отримала отримала міжнародний литовський сертефікат, що дає право надавати емоційну допомогу як в Україні, так і за її межами.
 – Я не рахую кількість своїх дзвінків. Є хлопці з якими постійно спілкуюсь. Тут важливе питання довіри і щирості. Хлопці дуже тонко відчувають правду і брехню. Вони розуміють власну агресію і знають, що їх бояться близькі та сусіди. Але не знають, що з цим робити, тому телефонують до нас. Багато з них зневірені після роботи з «псевдопсихологами». Не можна «брудними руками» влазити в душу людини, щоб не нашкодити. Найтяжчим випадком був той, коли мені вдалося двічі «вийняти» з петлі хлопця, який намагався вкоротити собі віку. Це відбулося в той день, коли в Києві був Марш нескорених. Телефонують також переселенці, які опинилися в складних умовах. І я б не поспішала їх всіх зараховувати до сепаратистів.
Аня, студентка

 – Маю уже 80 годин практики. Телефонують мами бійців, дружини у відчаї. Вони не знають як жити далі і що робити з чоловіками, які після війни змінилися і п’ють, бешкетують. Проте свою працю я вважаю вдячною, адже коли наприкінці дзвінка нам кажуть спасибі за допомогу приходить розуміння для чого ми тут. Волонтери не можуть надати полегшення всім, але можуть допомогти розставити в голові все по місцях. Бійці кажуть, що ми розуміємо, що нас не можна змінити за одну хвилину, але ви можете нас хоча б зрозуміти.

Волонтери можуть писати власні книги про життя героїв, але через конфіденційність інформації вони цього не роблять. А лише стисло, не вказуючи імен розповідають сумні історії.
Був випадок, коли у одного бійця народилася дитина і потрапила в реанімацію. Маму виписали, а дитинка слабка і її залишають у відділенні. У подружжя не було коштів винайняти квартиру чи номер в готелі, бо в сім’ї були чималі борги. І він ввечері зателефонував в лінію. Нам довелося піднімати свої зв’язки. І лише о 4 ранку вдалося владнати ситуацію. Маму не виписали.

Також згадують день, коли зателефонував із районного центру Полтавщини ветеран АТО. Він лежачий, має двох дітей, протікає дах на будинкові. У нього проблема не лише з фінансами , а й з можливістю перекрити дах. Охочих допомогти не виявилося, він звернувся до нас.

В одній із історій йшлося про те, що військовий після кривавого бою ніс відірвану руку смертельно пораненого товариша. Під дією адреналіну він думав, що її можна пришити.

Доводилося чути з перших уст про те, як військові на фронті пили чай, і різко розпочався мінометний обстріл. В якусь мить побратимові знесло череп. Відбулася психічна травма, з якою боєць живе більше року. І лише телефонуючи на лінію, наважився розкритися. Таких моторошних історій дуже багато. І в мирному житті пам’ять про них ветерани намагаються заглушити алкоголем.

Від атолців дізналася, що тривожні дзвінки відбуваються вночі і сягають піків при місяці у повні, а також, коли у країні відбуваються заходи військової тематики.

Реабілітаційним центрам, які відкривають колл-центри і при цьому дають мобільні телефонні номери, працівники «ЛІНІЯ АТОЛ» рекомендують відмовитися від такої ідеї. Бо, щоб вислухати людину необхідно 20 - 40 хвилин, а у деяких бійців не завжди є гроші на хліб, не те щоб сплатити телефонний дзвінок. Наприклад, лінія працюєз 17:00 до 23:00. А якщо подивитися на час останніх дзвінків, то деякі завершуються далеко за північ. І волонтерам доводиться їхати додому на таксі за власний рахунок.
Наприкінці нашої розмови координаторка звернулася до атовців:
 – Не забувайте своїх побратимів! Навіть тих, які не досить зручні та не зовсім успішні, яким також погано і вони мають проблеми із алкоголем. Не забувайте і допомагайте один одному!

Алла Силка