Політичний ребрендинг: як це робиться в Україні

1. >
2. Влада >
3. Політичний ребрендинг: як це робиться в Україні

Наявність певного бренду в різних бізнес-структур є важливою складовою їхньої діяльності. Це потрібно для створення чіткої асоціації своєї продукції у споживачів. Загалом бренд – це назва, символ або дизайн, що позначають певний вид товару або послуги певного виробника, за якими його ідентифікують і виділяють його серед товарів та послуг інших виробників. Для популяризації бренду здійснюється комплекс заходів щодо створення сприятливого іміджу відповідного продукту чи послуги. Такий процес називається брендингом. Він також спрямований на створення стійкої системи взаємозв’язків між виробником і споживачем.

Чи відрізняються бізнес-брендинг і політичний брендинг

У політиці діють фактично ті самі умови, що і в бізнесі. Для будь-якої партії чи окремого політика теж необхідно мати позитивний імідж у людей. Тому процес брендингу як «просування» сприятливого образу розповсюджений і в політиці.

Якщо в бізнесі така діяльність орієнтована на постійного споживача, то політичний брендинг спрямований на людину як потенційного виборця. Для творців політичних брендів важливо, щоб цей виборець спожив їхню продукцію саме в потрібний момент. А далі – до наступних виборів.

Щоправда, не обов’язково події відбуваються виключно в такому напрямку. Політичний брендинг розглядається і в позитивному контексті. Із такого погляду цей процес передбачає налагодження постійних контактів політиків із громадянами, що є необхідною передумовою нормального функціонування всієї політичної сфери. В умовах сучасного суспільства такі інформаційні зв’язки мають бути безперервними.

Важливо, щоб створений імідж відповідав реальним характеристикам партій чи окремих політиків.

Що таке ребрендинг?

У бізнесі часто виникають ситуації, коли виробники змінюють свій логотип, назву як самої компанії, так і товару чи послуги. При цьому керуються певними кон’юнктурними міркуваннями. Цей процес називається ребрендингом. У політиці він теж інколи відбувається. Практичні політики та їхні іміджмейкери вдаються до цього здебільшого для створення нових організаційних чи ідейних засад своєї діяльності або для залучення на свій бік більшої кількості виборців. Друге – частіше.

Досить цікаво виявити конкретні практичні приклади таких процесів. Загалом приклади більш-менш успішного партійного ребрендингу в інших країнах не набули значного поширення. Можна відзначити поодинокі випадки. Переважно це стосується комуністичних партій колишніх соціалістичних країн Центральної Європи, які на фоні загальної кризи комуністичної ідеології дрейфували в бік соціал-демократії. Найбільш вдало видозмінилися з погляду електоральної популярності Болгарська комуністична партія на соціалістичну партію, Польська об’єднана робітнича партія на Союз демократичних лівих сил, (кандидат від неї Александр Кваснєвський навіть двічі обирався президентом). У країнах стабільної демократії окремі партії намагалися дещо посилити соціальну складову своєї програми. Так, Ліберальна партія Великобританії 1989 року була трансформована у Партію ліберальних демократів і вже на початку ХХІ ст. мала певні електоральні успіхи.

В Україні як типовій країні перехідного типу явища ребрендингу мають достатньо розповсюджений характер. Щоправда, на думку автора, це рідко приносить успіх. Останніми роками, особливо після невдалих спроб 90-х років створити повний партійно-ідеологічний спектр за західним зразком, значного поширення набули так звані лідерські партії, які складають більшість у сучасній Україні. Їхньою характерною ознакою є чітке ототожнення зі своїм лідером. Визначення своїх програмно-ідеологічних засад є справою другорядною. Часто вони вносять до назв прізвище свого керівника. Акцент на розбудову лідерських партій можна пояснити різними причинами. Зберігається чисто радянська традиція ототожнювати будь-яке утворення з особою його керівника. Є й суто прагматичний виборчий мотив, коли політик прагне «завести» у представницький орган якомога більше своїх представників. Одним із яскравих прикладів таких партій стала Партія простих людей Сергія Капліна (саме так вона офіційно називалася до недавнього часу)

Партія простих людей та її керівник протягом нетривалого періоду свого існування задекларували прихильність до лівої ідеології, коли акцент робиться на забезпеченні соціальних гарантій. Це достатньо сприятливий і перспективний бренд для потенційних виборців насамперед у Центральній Україні. Їхній досить вдалий результат на місцевих виборах 2015 року, здається, підтверджує такий підхід. Але ресурс використання популярності лідера партії є вичерпним. Людей цікавить тривала програма, яка має асоціюватися з певною ідеологією. І тепер маємо Соціал-демократичну партію, створену на основі саме Партії простих людей.

Саме прагненням відкоригувати свої програмно-ідеологічні засади, розширити коло своїх потенційних виборців і можна пояснити такий політичний ребрендинг. Соціал-демократія, дійсно, є сприятливим ідейним брендом. Особливо це стосується перехідних країн, в яких є проблема із соціальними гарантіями. У сучасній Україні спроба «осідлати» саме цю ідеологію здійснювалася неодноразово. Ще 1990 року була створена СДПУ, на базі якої виникли всі наступні соціал-демократичні (переважно за назвою) партії. Найбільш впливовою була СДПУ(о). Проте її вплив тримався на масштабному використанні адмінресурсу. Її певні електоральні успіхи 1998 та 2002 рр. не набули суттєвого поширення саме внаслідок цієї адмінресурсної асоціації. До речі, про це свідчили результати парламентських виборів 2006 року, коли вже опозиційний блок «Не так», складовою якого була СДПУ(о), отримав аж 1,01 %. Були ще Українська соціал-демократична партія, Соціал-демократичний союз. Але їхня присутність на політичній арені була майже непомітною.

І ось нова спроба реінкарнації соціал-демократії. Якщо абстрагуватися від того, хто претендує на її представництво, то такий хід, у принципі, має вдалий вигляд. Соціал-демократія є привабливою ідеологією. Вона поєднує ідеї вільного підприємництва та забезпечення належних соціальних стандартів. В умовах зниження рівня життя це може дати певні дивіденди. Але ж при цьому потрібно створити цілісну програму, зокрема, визначити джерела фінансування таких стандартів. Інакше це залишається чистим популізмом. Діяльність найбільш впливових соціал-демократичних партій у країнах стабільної демократії спирається на тривалу історичну практику системного застосування зазначених принципів.

В Україні, дійсно, є запит на партію лівого спрямування, але національно орієнтованої, як тієї ж СДПН. Ця ніша залишається незаповненою. Тим, хто претендує на представництво соціал-демократичної ідеології, слід пам’ятати, що вона має тривалу історію свого розвитку. Це – універсальна ідеологія, яка посідає стабільне місце у політичному житті майже всіх розвинутих демократичних країн. І беручи її на озброєння, слід до кінця розуміти її політичний статус. Ситуативно і за частками її використовувати недоречно (із погляду тактики) і шкідливо (для суспільства).

І наостанок висновки, які можна зробити внаслідок спостереження за свіжо перейменованою партією. Насамперед стосовно її символіки: вона взята з логотипу Соціал-демократичної партії Німеччини. Навряд чи саме цим вдасться залучити на свій бік нашого пересічного виборця, в якого червоний колір прапора асоціюється зовсім з іншою ідеологією.

Автор – Сергій Приходько

• #Каплін