До Дня медика: слово полтавського лікаря

27 липня 2026, 08:00 0

Фото - зі сторінки Максима Дудченка у Фейсбуці

27 липня в Україні відзначають День медика. Свято це не нове, але якщо у минулі роки його відрзначали у третю неділю червня, то з 2023 року Президент змінив дату проведення і ось уже третій рік офіційно в Україні медичних працівників з профейсійним святом вітають у липні. З нагоди свята публікуємо пост вітання - роздуми Директора КП "2-а МКЛ ПМР", професора Максима Дудченка:

– Зараз не та війна, що була на початку. Кульові поранення це минуле. Зараз – найтяжчі. Осколкові і мінно-вибухові…
Напередодні Дня медика стрічка соцмереж наповнена фото з урочистостей, гучними словами і побажаннями.
Знімками з операційних і реконструйованих лікарень.
Зізнаюся, мені теж хотілося опублікувати щось схоже, адже в лікарні , яку я очолюю, є що показати і про що розповісти. Маємо і досягнення і причини для гордості.

Однак, все ж я відступлю від тренду і сьогодні, напередодні свята, яке в моїй сімʼї родинне, я пригадую інші речі і події.

… Стабпункт третьої штурмової на одному з найгарячіших напрямків. Глибоко під землею – цілодобова боротьба за життя. Її ведуть неймовірно вмотивовані і висококласні фахівці, знайомство з якими для мене – велика честь.
У тому місці якось миттєво переосмислюєш життєві сенси. Абсолютно усі. Тут все прозоро і зрозуміло, без ретуші і без усієі мирської суєти. Чорне і біле. Життя і смерть – вона постійно ходить поруч.

…Стабпункту, який ви бачите на фото, вже не існує – більше року тому будівля потрапила під авіабомби.
І вже в іншому місці продовжують працювати медики.
І в них так само незмінно:
– Щодня – найтяжчі. Осколкові і мінно-вибухові…

Медичний пункт на північному напрямку. Його розгорнули у давно покинутому селі, старій хатинці. Працюють двоє жінок-медиків. Пішли у військо добровольцями.

На багато кілометрів навколо – це єдина медична сила. Мінімум зручностей. Максимум труднощів. Їхні подруги і родички – вдома. А вони серед глухих лісів, непрохідними дорогами поспішають туди, де потрібні.

– Ми ні про що не жаліємо. Так, важко. Але це наш вибір.

І таких епізодів дуже і дуже багато за два роки гуманітарних поїздок. І саме вони мені спадають на думку, коли вчергове чую словосполучення «честь професії». Медики дійсно з честю виконують своі обовʼязки під час війни. І на передовій і в тилу – хоча зараз в Україні вже практично немає тилу. Ворог прицільно бʼє по мирних містах.

Воєнні реалії нам додають труднощів – у всіх регіонах – великий дефіцит персоналу. Молодь їде за кордон.
Але і не лише у війні справа. А ще у незахищеності медиків від власного ж суспільства.

Я не знаю, чи є у нашій країні професія, права якої були б менш захищені. Потоки бруду в інформаційних помийках – нескінченні. Лікар винний завжди і за замовчуванням.

Медичні працівники в нашій країні – обслуга, раби і лакеї. Черга до фахівця місяць? – Скарга у відповідь.
Не виписав направлення на аналізи, які вимагає пацієнт а ти бачиш, що вони точно не потрібні?
Скарга.
І знову. І знову. І знову.

З таким ставленням медиків у нас ставатиме ще менше, шановні . А довжина черг триватиме по півроку і більше. Починайте до цього звикати. Тому я не засуджую молодь, яка їде шукати кращої долі. Або змінює професію. Зрештою, життя одне.

Щиро вдячний тим, хто лишається стояти пліч-о-пліч.
Пишаюся своїм колективом, поважаю і ціную кожного - лікарів, сестричок і санітарочок. Щиро тисну руку колегам з дружніх лікарень , з якими співпрацюємо і обмінюємся досвідом.

Ми обрали свій шлях і позицію і лишаємося в Україні. Несемо всі тяготи і долаємо перепони.
Тільки так і не інакше !
Разом !
Мій пост вийшов не веселим і без бравади, але чесним.
Вітаю всіх медиків з прийдешнім святом!

З повагою, професор Максим Дудченко.

Здоров'я 27 липня 2026, 08:00