Наші за кордоном: полетіти в Мексику на восьмому місяці вагітності, оселитись там і стати моделлю. ФОТО

28 травня, 12:00   0
Альона Макарова

Два роки як телеведуча Альона Макарова з чоловіком Олександром залишила Україну й оселилась у сонячній Мексиці.

Нині вона повернулась на Батьківщину, подивитись, що тут і як, а дитину познайомити з бабусею. Про те, як зважились на політ на великому терміні вагітності, яке воно – життя в Канкуні та багато іншого розповіла нашому виданню.

На інтерв’ю молода мама прийшла з донею, непосидющою Марією, і можна було бачити принципи виховання, запозичені в мексиканців.

– Зважитись на переліт на великому терміні вагітності і почати життя в життя в чужій країні може точно не кожна пара. Як у вас було?

– Ми летіли в Мексику, коли я була на восьмому місяці вагітності. Переживали, до речі, за це, як авіалінії реагуватимуть. Якщо б у США, приміром, то туди б не пустили. Мексика нормально ставиться до цього, а дитина, яка народилась у Мексиці, стає автоматично громадянкою (громадянином) країни. Хоча індекс охочих, які щороку туди їдуть відпочивати і залишаються жити, щорічно росте. Хочете відпочити перед пологами – ну ок, чому ні.

– То ви їхали відпочивати?

– Цього разу ні. Раніше ми були в Мексиці, за рік до того. У мого чоловіка в Штатах живе тато, він має друзів у Мексиці, запросив нас. Там були змагання по джетсьорфу (катаються по будь-якій воді, але дошка з моторчиком). Багато друзів Сашиного тата захоплюються цим, він приїхав побачитись із ними і нас запросив. У США поїхати тяжче, приміром у Саші 3 відмови на американську візу, а я навіть не пробувала.

Олександр та Альона

– А ким ви працювали тут, перед тим як все кинути і поїхати в чужу країну?

– Саша в «Манхеттені» (гумористична студія), а ще вони з хлопцями були ведучими на весіллях. Словом, ще 2016-го ми вирішили поїхати тоді до Європи і 3 дні провести в Мексиці. Повернутись в Україну, а на той час ми вже жили в Києві. Але так вийшло, що в Мексиці ми пропустили літак. Було багато квитків ще по Європі і, мабуть, глянули не на ті. Тож немає дивної історії – виїхали з готелю в аеропорт, а тут СМС приходить: ваш літак полетів. Отак ми лишились в Мексиці ще на 3 дні. Саме тоді ми познайомились з українцями, які намалювали нам райське життя: море, сонце, краса. Ми теж навіть жартували: а може залишимось? Яка вже різниця, адже один літак пропустили. Але ж Саша взяв багато весіль і підвести людей не міг. Вирішили, що заробимо грошей на якийсь старт нам і тоді полетимо. Я на той час працювала в телемагазині прикрас, ми лише переїхали в столицю і прожили кілька місяців, коли сталась Мексика в нашому житті.

– Не страшно зважитись, адже відпочинок і життя з малою дитиною – різне?

– Ми були молоді, нічим не обтяжені, як от нині Марією, яка дає невеликий стоп. Туди дорого летіти, близько тисячі доларів. Ми все прогуглили, вирішили, а чому б і ні? Дитина, яка там народжується, має мексиканський паспорт. До того ж батьки дитини отримують вид на проживання. Ну і я відкрита до будь-яких нових рішень. А ще в мене є наочний приклад: двоюрідна сестра живе за кордоном, вона мешкала у багатьох країнах, бачила світ, тож я давно знала, що жити за межами України можна, і хотіла спробувати теж. Нині вона в Сингапурі, перекладачка. Працювала в магазині елітного одягу як людина, котра розмовляє російською, бо у дорогих бутіках там є обов’язково продавці, які розмовляють китайською, англійською, російською. Тому я бачила, що можна працювати там і допомагати ще й рідним тут (сестра висилала кошти, аби мама могла робити ремонт у Полтаві тощо). Я подумала, а чому ми не зможемо?

– А чим ви збирались там займатись? Чим заробляти на життя?

– Нас запевняли, що ми себе зможемо знайти в туризмі. У мене нормальний рівень англійської, у Саші теж. Багато наших туристів і тих, хто з колишнього СНД, тому чимало людей хочуть екскурсії тією мовою, яку добре розуміють (російською), бо англійську далеко не всі знають. Там багато наших з України, наприклад зустрічають в аеропорту туристів і везуть у готель. Ми вважали, що навіть без знання іспанської ми зможемо заробляти там. Якраз іспанської ми зовсім не знали, нас запевняли, що англійської буде достатньо. Насправді – ні, не так все просто. Я вважала, що в Мексиці, тим паче на Карибах, всі мають говорити англійською, це ж так близько до США, тут же відпочивають американці. Але ні – не розмовляють і там англійською. От нині нове покоління вже володіє цією мовою, а старші люди так і не вивчили, навіть люди 30 років знають лише іспанську. Зате в білінгвальних школах вже вчать дві мови, і тому юні знають англійську. Не так легко було одразу знайти роботу.

– А як добирались? Як перенесла політ, все ж 8-ий місяць?

– У нас була пересадка в Амстердамі, потім летіли в Мехіко і звідти вже в Канкун. Цілком хороший політ. Можна інакше летіти, просто в тата Саші були бонуси (часто літає у відрядження, збирає милі і їх якось можна частково обміняти на квитки, тож він нам це запропонував). Найтяжчий відрізок – 9-11 годин. Перед польотом робила всі довідки, рахували терміни, щоб авіакомпанії брали на борт. Лікар написала, що мій стан здоров’я дозволяє мені летіти, а всю відповідальність я беру на себе. Отже, у нас цю довідку запитали лише в Києві, далі я писала, що відповідальність за своє життя беру на себе, але так робили і ті, хто був хворий.

– Ти казала, що перед Мексикою працювала в телемагазині. Тож вагітною у кадрі там можна було?

– У мене було 2 роботи тоді, ще і як дилер казино онлайн – мобільний додаток. Тож я вела один ефір, а потім їхала на інший. От там, до речі, я «підтягнула» англійську.

– Розкажи, яка у вас там погода, клімат? Чи відчувала ти зміну кліматичних поясів, бо ж вагітні більш чутливі до такого?

– У квітні там вже спекотно. А ближче до червня вже пекло, тримається спека 35-40 до жовтня. Відчувається це інакше, ніж у нас, дуже спекотно. 17 червня народилась Маша, було дуже жарко. Уточню, в мене була ідеальна вагітність: жодного дня токсикозу, не було погано, до останнього дня перед польотом я була на роботі.

– А ви знали, куди конкретно прибудете? Де будете жити?

– Так, завдяки друзям Сашиного тата. Вони знайшли нам житло і дали машину на перший період (вона була чиясь, люди поїхали на кілька місяців і ми могли нею користуватись). Тож на вулиці ми не жили і самі не шукали нічліг. Сашу влаштували в мовну школу, аби вчив іспанську, я не пішла, бо вже ж пологи скоро і коштів зайвих не дуже було. Вирішила, що буду займатись за його підручниками. Офіційна мова там іспанська, але це не чиста іспанська, багато своїх особливостей.

– Як розпочалось життя й очікування маляти? Які особливості життя в Канкуні?

– Жили ми спочатку на ті кошти, які заробили в Україні. Там досить дорога оренда житла, бо це туристичне місто, навіть тривала оренда вартісна. От, скажімо, в сусідньому штаті, де немає моря і стільки туристів, зняти житло обійдеться у 2-3 рази дешевше. У нас нині однокімнатна близько до моря (за нашими мірками це двокімнатна, у них рахується інакше – за кількістю спалень). Жили б в іншому місті, то і за 100 доларів можна знімати. Долар до песо співвідносний 1:20.

– Розкажи про пологи та підготовку. От ти летіла літаком на такому терміні, в Україні зазвичай жінки мають тривожну сумку для пологового про всяк випадок. Ти брала таке з собою? Везли речі для маляти з собою?

– Тобто у літаку чи одразу там народити? Ні, чого б то. Нічого такого я не брала з собою. Складнощі ми відчули тоді, коли вже закінчились кошти, які ми брали з собою. Чоловік молодець у мене – може дизайном займатись (лого намалювати тощо), комп’ютер ремонтувати, бо розбирається в цьому. Тому спочатку перебивався таким. У соцмережах є групи, де російсько- та україномовні, там можна знайти такі пропозиції. Потім він влаштувався в турфірму, де пропонував послуги телеканалу готелям – ця робота нас виручила. Саша спілкувався англійською, бо іспанською ще не володів добре. Грошей вистачало на оренду житла та їжу і деякі інші покупки. Пологи оплатив Сашин тато, народжувала в одній із кращих клінік країни, тому в мене приємні враження, я інше бачила лише по телевізору. Загалом про материнство і пологи старалась майже не читати. Ніякої сумки з речами не везла з собою, приїхала і все…У клініці вийшов такий курйоз: лікар не володів англійською та російською, а я іспанською. Думала, що порозумілись. Тричі питала, чи треба дитині одяг на пологи і що ще варто взяти. Зрозуміла, що нічого не треба.

 Коли я народила, мене запитали, а де одяг дитині І тут я таки второпала, що не все зрозуміла іспанською. Саша побіг у супермаркет, бо близько нічого іншого з дитячими речами не було, приніс. Тож наша дитина з першого дня у магазинному, не випраному і не прасованому.
– Материнство – нова роль. Як сприйняла, тим паче ж у вас більше нікого поряд?


– Донька народилась спокійна, з нею було легко, хоча, звісно, я втомлювалась у новій ролі. Поки годувала груддю, дитина не спала всю ніч, часто просиналась, їла. Коли пішла працювати (у 4 місяці малої), то кілька годин мене вдома не було, почали давати вже іншу їжу. А коли приходила з роботи, то вже для мене було проблемно: груди повні молока, болить. Знову ніч, весь час прокидаєшся годувати. Зате я швидко схудла, повернулась у довагітний стан. Саша працював, але я розуміла, що треба більше заробляти, чужа країна, дитя (вмикається це все, що без дитини ми б могли перебиватись якось, але тепер ми батьки і маємо давати дитині краще, тож варто мати кошти, бо ми тут самі. Нерви, безсонні ночі, робота – і моя фігура стала знову стрункою. Іноді здавалось, як Саша мене терпить – важко мені все це далось, попри спокійну дитину. Я істерила, нервувала, якесь вигорання чи що – але це я тепер усвідомлюю все, соромно за це, тоді просто було погано. Читала літературу, чи в мене не депресія, ніби ні. Перестала годувати дитину в 10 місяців – вона в першу ж ніч спала міцно, не прокидалась. Загалом Маша дуже близька з татом, може, більше, ніж із мамою. І коли відбулось відлучення від грудей, я так тішилась – це ж таке щастя. Донька спокійно пережила це все.

– Бачила тебе на фото на подіумі. Розкажи, ким ти працюєш у Канкуні? І як туди потрапила та коли, зважаючи, що ви самі там і є маля?

– Я звикла завжди працювати, ще в школі якісь листівки роздавала. А потім з універу пішла на телебачення. Тож мені було дуже нудно в декреті. Так, я втомлювалась, попри те, що в нас суперспокійна дитина і особливих проблем з нею не було. Материнством я не перейнялась дуже. Зараз із Машею набагато складніше вже, тоді було легше. Отже, я почала працювати. Це типу модель, але вони вкладають в це поняття не лише демонстрацію на подіумі чи коли тебе для реклами фотографують. Там теж є подібне, але ближче до столиці. Дівчатка з 14 років працюють моделями, стрункі й під 2 метри зростом. Жила б я в Україні, мені б на думку не спало у віці під 30 піти в моделі. Отже, покази у нас трапляються там не так часто – раз рік. А загалом ти працюєш як би то пояснити – щось середнє між хостес, промоутер у ресторані, помічниця на якомусь заході. Роботу можеш виконувати будь-яку, і все це називається «едекан». Це фріланс, сам обираєш собі справу. Організації називають себе модельним агенціями, але насправді це посередники, котрі наймають людей для конкретних заходів. Наприклад, оголошення, що буде конференція, потрібні дівчата чи мексиканки, чи інших національностей, зросту тощо. Якщо час, дата й оплата підходить, обираєш. Скидаєш фото, якщо треба.

– Що ж ти маєш робити, які обов’язки?

– Іноді нічого, лише усміхатись. Без іспанської ніяк не обійтись. Тому знову ж таки, вчити мову треба. Коли кошти у нас закінчились, то Саша перестав ходити на курси. Ми вчили разом за онлайн-курсом, «Поліглот», до речі, дуже раджу – 16 відеоуроків, які дають гарну базу. Дошка була, ми писали. Але то ще до пологів. Потім ти ходиш між людьми, чуєш, воно саме прилипає.

– А Саша у якій сфері?

– Фірма, що займається дайвінгом. У хлопців великий досвід, вони працювали в Єгипті та інших країнах, от Саша влаштувався туди. Паралельно він навчився дайвінгу, щоб уміти пірнати, має сертифікат вже. Але мова в нього шкандибає, бо працює з російськомовними в офісі, а з клієнтами російською чи англійською.

– Маєш там знайомих?

– Зі мною працюють нині ще дві дівчини, обоє з Донеччини, одна мало живе в Канкуні, інша років 5 у Мексиці. Всі косметичні процедури ми також довіряємо нашим дівчатам (манікюр, епіляція тощо), але цінники у наших дівчат вищі, ніж у мексиканок, однак і послуги у наших таки вищого рівня.

У садок в Мексиці можна з 45 днів

– Знаю, що малеча ходить у дитсадок, коли віддали?

– Ми віддали дитину садок у рік і 4 місяці. У Мексиці загалом можна віддавати дитину із 45 днів. 

– А як, що там дітки роблять і як ними опікуються?

– За ними доглядають. Годують зцідженим молоком чи сумішшю.

– Грудним вигодовуванням не заморочуються?

– Багато хто таки годує груддю, бо це значно дешевше і простіше.

– Розкажи про систему виховання і заклад.

– Різниця у ставленні до дітей та вихованні в мексиканців та українців разюча – береш на руки дитя, десь трошки зачепила когось, тебе спопелять – це у нас, вже відчула таке. То там ніхто не помітить, це ж дитина, не спеціально ж. Я ще була вагітна, з великим животом, ми заходимо у банк, а там малюк валяється по підлозі, кричить. Саша мені: «У нас так не буде, ти що, тут ніхто дітьми не займається, у нас інакше». Я ж теж так думала. Тепер за мірками українців Маша себе поводить погано.

Виховання по-мексиканськи: дозволяємо все, якщо воно не загрожує дитині. Хочеш валятись – валяйся. Роззутись – будь ласка, планшет – бери. Дитина у садочку вчить 3 мови, іспанська, російська (бо Саша білорус і розмовляє російською), вдома ми спілкуємось російською. Думаю, українську вона чутиме і вивчатиме, щороку збираюся їздити додому, тож дитина вчитиме і нашу мову. У Мексиці школи білінгвальні – іспанська та англійська. Думаю, віддамо дитину в приватну школу, кажуть, там кращий рівень. Вже вивчають і китайську у закладах.

– Політ з дитиною – тепер вже ти сама, без чоловіка в дорозі. Як минув цей перший досвід?

– Нині я з Машею вже летіла з Канкуна в Брюсель. Це зайняло 9 годин. Там ми провели день, хороший друг зустрів. А наступного ранку з Брюселя ми полетіли в Амстердам (це 40 хвилин) і тоді вже до Києва. Так, це тривалий шлях, сіли 8 числа, а прибули 10-го, але знову ж ми брали квитки зі знижками. Тож дорога була кращою, ніж я очікувала. Одягу малій не брала, мама тут все купила, вона так чекала зустрічі, що попередила, що тут сукенки і все таке гарне є, аби ми не везли нічого. Плюс у нас же є лише літній одяг, єдине, що я купила доньці – спортивний костюм, аби було на прохолодну погоду.

За два роки в Україні так виросли ціни, що я здивована, продукти дуже дорогі.

Родина

Деякі факти про Мексику


Медичне обслуговування для дитини безкоштовне, адже вона громадянка Мексики.

Місцеве населення небагате, а іноземці, котрі прибули і не знають мови, заробляють значно більше, аніж місцеві. Як каже Альона, у мексиканців заробітна платня така, що родині Макарових би цього вистачило лише на оренду житла. Звісно, є заможні люди, але їх мало.

Клімат спекотний, через це українцям здається, що всі події ніби застиги в серпні-вересні, немає аосціацій із сезонністю, як в Україні, адже пори року змінюються, а природа і погода маже ні.

Іспанську вивчити варто заздалегідь – Альона та Олександр у цьому переконались.

До теми: робота за кордоном: як полтавець працював в Угорщині і до чого варто бути готовим. ФОТО.

Автор: Ніна Король

Інтерв'ю 28 травня, 12:00

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції