11:20
Бізнес під час карантину: як вижити, якщо немає замовлень. ФОТО
09 грудня 2020, 16:00 0
Для багатьох сфер бізнесу весняний локдаун через ситуацію з коронавірусом став убивчим бо ж добряче нашкодив. Серед таких – індивідуальне пошиття та ремонт одягу.
Про свій шлях за цей час, на що довелось іти і як змінилось професійне життя, розповіли дві швеї зі Львова та Полтави.
Наталія Брагіна-Голяк живе у Львові, але її роботи замовляють клієнтки з усіє України. Сукні, жакети, пальта, вбрання для костюмованих вечірок та для хореографічних постановок і багато чого ще – це все може і вміє створити майстриня.
Шиє Наталія з 14 років, а працювати за освітою почала у 2001 році. Вона технолог швейного виробництва. Але цьогорічна весна внесла корективи у роботу та поламала плани.
– Перше що мені довелося зробити в карантин – це перекваліфікуватися, бо у мене основна стаття доходу була
індивідуальне пошиття одягу, а в карантин усе пошиття відклалося. І замовлення, котрі планувались у березні, стали актуальні аж у серпні та жовтні, бо то були демісезонні речі, – ділиться Наталія.
Клієнти нерідко залишались без доходів чи рівень заробітків упав, тож і шити не поспішали чи й узагалі передумали.
Отже, майстриня перекваліфікувалася – почала більше зосереджуватись на ремонті одягу і пошитті масок.
Робота в карантин додала креативу, але ця справа забирала чимало часу, однак без неї ніяк.
Як-то кажуть, коли твого бізнесу немає в соцмережах, його не існує. Тож саме про розвиток сторінок у соціальних мережах іде мова.
– Що потребувало багато часу – це розвиток сторінок. Якщо раніше працювало сарафанне радіо (Львів – невелике місто, і тут всі люблять йти «до своїх» і перевірених), то в карантинні часи цей ланцюжок просто зупинився. Глухо. Раніше я писала 2-4 пости на місяць – і цього було достатньо. Нині я мусила працювати в напрямку розвитку сторінок у соцмережах. Опанувати сторіс! А я вже не в тому віці – згадує і сміється жінка!
Наталія помітила, що якщо нічого не пише, то замовлення перестають надходити.
– Тому мушу писати. Але це добре, я бачу, як я прокачалася в тому напрямку, прокачала українську мову, бо розмовна і письмо – то різне. Зараз усе йде зовсім не так, як я планувала, але не погано, а просто по-іншому, – ділиться швея.
– Дуже важко знаєш що? Бігти ще скоріше, щоб лишатися на місці. Я проводжу на роботі по 10-12 годин і це не суто праця за машинкою. Це і сторіс, і пости, і замовлення тканин, канцелярії тощо. Інтер’єр в ательє, SMM той весь. Тобто я працюю 7 годин над кроєм, шиттям і ще 3 витрачаю на адміністративні моменти. До карантину було не так: я раніше не писала так багато постів, робота йшла сама, – каже Наталія.
Тож карантин змусив навчитись новому, аби триматись на плаву – розвинути більше скіли блогінгу, опанувати SMM, шити нове, врахувати логістику, як то все доставити людям у ті терміни, коли вони очікують. Тож ательє Наталії Брагіної розвивається і чекає, коли настануть кращі часи і всі охочі зможуть замовляти одяг за власними мірками та підкреслити індивідуальність.
До слова, замовляють у Наталії як пошиття, так і ремонт переважно жінки.
– Чоловіків майже немає серед клієнтів. Чоловіче на ремонт приносять жінки. А шити мужчини або не люблять, або не знають, що так можна, – резюмує Наталія.
Під час карантину, до речі, майстриня мала змогу шити речі собі (на себе нерідко бракувало часу) та відточувати майстерність селфі й фотографування власних виробів.
«З’явився бренд, купила тканину, а тут... карантин»
Полтавка Інна Корнієнко не швея, але доля склалась так, що нині полтавка нерозлучна з цією справою, віднедавна має власну марку «Вільна птаха». Вишивані сукні та блузки, маски – те, над чим найбільше працювала цього року і в карантин.
Інна Корнієнко– Шиття – то більше моє хобі. Скоріше за все, я кризова менеджерка в поєднанні з творчою людиною. Маючи за плечима дві вищих економічних освіти, відпрацювавши за фахом майже 8 років на великому підприємстві, одного дня я змінила своє життя, – ділиться Інна.
Ще підлітком вона мріяла бути дизайнеркою або стилісткою, тож згодом вирішила спробувати реалізувати свою давню мрію, діяти в цьому напрямку. Це сталося 2012 року.
– Але що ж пропонувати нашим дівчатам? Масовим товаром пошиву з України, Китаю, Туреччини займалися усі. І цим здивувати когось було вкрай важко. Тож вибір зупинила на онлайн-продажах стоку. Співвідношення ціни та якості було дуже привабливим для жінок. До того ж речі дуже рідко мали повтор, що давало змогу дівчатам виділятися з натовпу, який переважно купував речі на ринках та в магазинах, – каже полтавка.
Ніша, яку я обрала – одяг для шикарних дівчат від 52 до 60 розмірів. Магазини та ринки пропонували мішкуватий одяг на такі розміри – я ж знайшла бренди, що шили сукні-футляри та інші гарнезні речі великих розмірів. На той час створила сторінку в «Однокласниках», і за місяць вже все працювало.
Полтавка одягала дівчат та жінок із Запоріжжя, Києва, Дніпра, Черкас, Криму та інших міст та містечок, сіл України.
– Все було добре аж поки…Революція Гідності, зростання курсу валют, окупація Криму, війна, страх, невідомість. Люди почали боятися вкладати кошти у задоволення, купувати новий одяг, ризикувати, – згадує Інна.
А згодом були заблоковані «Однокласники» та деякі інші соціальні мережі. Тож Інна шукала себе. Постало питання: починати все з нуля чи зайнятися чимось новим.
Таким напрямком став етноодяг з вишивкою.
– Зважаючи на те, що вишивала вже на той час вся Україна, створюючи вишиванки та сукні з традиційними візерунками, я вибрала напрямок стилізованих речей. Тобто тих, які можна та хочеться носити щодня: на прогулянці, у відпустці або на побаченні тощо, – каже Інна.
Жінка почала розкручувати сторінку у мережах «Фейсбук» та «Інстаграм», задумалась над роботою на «Етсі» (сайт електронної комерції, що сфокусований на виробах ручної роботи). Досить багато індивідуальних замовлень почали надходити з Іспанії, Італії, Канади.
Окрім вишиванок, Інна стала працювати над ескізами суконь у стилі бохо – з натуральним мереживом на щодень.
– Закупила тканину на пошиття. Обрала назву та лого для одягу. І тільки-но збиралася її реєструвати як бренд…І розпочався карантин. Все життя наче зупинилося. Люди без роботи, без грошей (бо або витратили левову частину грошових запасів на продукти харчування, або заховали їх до кращих часів), живуть без свят і відпусток – нема куди носити гарні речі, – згадує Інна тяжкі часи навесні.
Переважно люди сиділи у капцях та піжамах удома, про купівлю нових речей мало хто думав, бо...
Час навесні, коли практично нікуди не можнаА в аптеках якраз немає масок, вони – дефіцитний товар.
– Ця маленька річ, на яку взагалі до карантину ніхто не звертав уваги і яка швидко зникла з аптек ще до початку карантину, забезпечувала та забезпечує захист та можливість перебування в громадських місцях. Без неї ні в аптеку, ні до магазину не сходити. І знову новий напрямок «розвитку» – пошиття масок. Закуплена на сукні натуральна тканина пішла на захисні маски. Та за місяць «ринок» наситився, і гостра потреба в них відпала, – каже майстриня. – Маски стали новим трендом: кольорові, з вишивкою, з мереживом, з бісером та стразами.
А потім поменшало або ж зникли і такі замовлення, а маски тим часом подешевшали, їх стало вдосталь і в аптеках.
– Чи шию маски зараз? Так, але тільки за індивідуальним замовленням (коли хочуть іменні, або такі, яких немає ніде).
Як і багато хто, Інна боялась втратити дохід, непокоїлась через зміни, але між чекати і діяти вона обрала останнє.
– Що робити, коли всі в страху, хандрять на карантині? Чекати або діяти. Я обрала діяти. Карантин – це не тільки відпочинок, але й можливості. За час карантину через ОЛХ, протестувавши на швидкість та якість відшиву одягу майже 20 майстринь, я знайшла двох чудових швачок, які на своїй приватній території за помірну плату відшили за моїми ескізами бохо сукні. Ті самі сукні з мереживом, які були у мене в планах до карантину. Ті самі сукні в розмірі оверсайз, які мають чудовий вигляд на дівчатах і жінках і 46 розміру, і 50-го та більших, – ділиться полтавка.
Інна додала, що зустрічалася я з людьми в період карантину, звичайно, з дотриманням усіх вимог: маски, рукавички, дистанція. І тільки зі згоди обох сторін при відсутності симптомів ГРВІ (це обговорювалось перед зустріччю).
Коли відбулось послаблення карантину, в Інни Корнієнко жевріла надія, що у продажах також буде відлига, але цього не сталося, констатує жінка.
– Якщо до карантину досить було показати новинку в соцмережах 1 раз на 3-4 дні і приймати замовлення, то під час карантину доводиться змінити стратегію:
1. нагадувати про себе щодня, враховуючи прайм-тайм мереж «Фейсбук» та «Інстаграм».
2. Вигадувати акції, знижки.
3. Навчитися писати цікаві тексти для продажу
4. Пропонувати ціну нижчу, за китайську.
5. Продзвонювати клієнтів, щоб особисто запропонувати цікавинки до свят (серед іншого – особистих).
6. Іноді працювати в нуль, аби зберегти клієнтів, які були раніше.
– Щодо моїх знайомих, котрі тримають точки з ремонту одягу, то можу сказати лише про двох: до карантину вони «пили каву та чай» майже увесь день, бо роботи не було. Зараз вони завантажені роботою: гори одягу на перешивання і реставрацію чекають своєї черги. Дівчата і раді і не раді, бо це з одного боку гроші, з іншого гостра нестача часу. Одна з них нещодавно мені сказала: якби доба була не 24 години, а 48 – мені б все одно її не вистачило». Стомлені, але не скаржаться. Люди несуть і несуть речі, які можна поремонтувати і носити далі. І це відображає нашу реальність в період карантину і платоспроможність населення нині. Від цього сумно, але вірю: все буде добре, – резюмує майстриня.
Фото зі сторінок Наталії Брагіної-Голяк та Інни Корнієнко.
До теми:
Як карантин ударив по бізнесу: «Квіти викидали, дарували, досі оговтуємось» – власниця магазину
Кафе і ресторани після карантину в Полтаві: як вижили і що вже відчинилось. ФОТО
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь