Перефарбувати класику: київські освітянка і психологиня привезли у Полтаву навкололітературні ігри

1. >
2. Дозвілля >
3. Перефарбувати класику: київські освітянка і психологиня привезли у Полтаву навкололітературні ігри

Як «ПереФарбований Лис» у Полтаві побував: ведучі подкасту переосмислення класики зіграли з полтавчанами у літературні ігри.
Чи можна «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» не прочитати, а зіграти – як гру «Мафія»? Чи наповнить ресурсом гра-медитація за мотивами новели Intermezzo? Чи відчуватимуть школярі й дорослі поезію глибше – якщо запропонувати їм буріме за віршами українських поетів?..

Саме з таких ідей народилися літературні ігри – а підгрунтям стало перечитування і переосмислення творів українських письменників та поетів. Цим київські освітянка Валентина Мержиєвська і психологиня Марія Діденко займаються вже кілька років, фіксуючи свої рефлексії у подкасті «Перефарбований Лис».
https://linktr.ee/repainted.fox.podcast

Цього року «ПереФарбований Лис» виграв у конкурсі культурно-мистецьких проєктів від Українського інститут книги, спрямованих на організацію і проведення заходів з промоції читання, у категорії «Створення тренду читання як дозвілля, читання для навчання», згідно з яким зреалізував мандрівну студію навкололітературних ігор. На маршруті Валентини та Марії опинилася і Полтава. Сюди вони приїхали 12 листопада – одразу після гри у Харкові.

«Ми вийшли з «Інтерсіті» - а тут просто стіна дощу! Така злива, що по тротуарах течуть ріки, і нас буквально врятував молодий таксист, який швиденько довіз до місця ночівлі», – розповіла Валентина і додала, що погана погода, як не дивно, стала у нагоді: «Був страшенний холод, вітер, дощ, і це сприяло тому, що люди прийшли на «лисячі ігри». Мушу сказати, вони виявилися особливо чарівними».

Перший івент освітянка і психологиня провели у Бібліотеці-філії №4 Полтавської МЦБС.

«Завідувачка Ганна Панюта дуже активна і відкрита до всіляких експериментів, вона зі щирим захватом відгукнулася на нашу пропозицію і саме тут у компанії освітянок та постійних відвідувачів, серед яких були, здається, і внутрішньо-переміщені особи, адже бібліотека працює як своєрідний хаб – ми зіграли «Кайдашів», - веде далі Валентина. – «Усі, окрім однієї людини, знали твір, і це дуже наситило й пожвавило дійство. Ми завжди кажемо, що не обов'язково читати твір перед грою, аби не відштовхувати людей. Але тут пересвідчилися, що все ж таки знання матеріалу реально додає цікавості і яскравості у переживаннях, а гравці імпровізують сміливіше. Приміром, «полтавська» Кайдашиха прекрасно усвідомлювала свої сильні і слабкі сторони і шукала, як би обернути останні собі на користь: сильно вперта і не вмієш переконувати? Трансформуй ситуацію так, щоб не ти просила, а тебе! Цікава стратегія, яку можна і у житті спробувати, правда? Наш «полтавчанин»-Омелько, персонаж зазвичай постійно від когось і від чогось залежний, підневільний, почав шукати собі союзників, став співпрацювати з бабою Палажкою і врешті решт пішов із прочанами на Київ – наважився змінити обстановку, чого не було у книзі, але що відбулося у грі, і це знову ж таки може стати ключем для подолання схожих стратегій у реальному житті. Ці психологічні нюанси можна багато обмірковувати, але якщо обіграти їх, прожити цей досвід буквально – їх набагато легше втілювати у своє життя, якщо є потяг, якщо потрібні зміни».

Друга гра розпочалася практично за дві години у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва ім. О. Гончара. «Ми отримали запит на гру-медитація за мотивами новели Михайла Коцюбинського Intermezzo», - ділиться подробицями Валентина. – «Прийшли в тому числі й чоловіки – і це стало своєрідною родзинкою, адже попередня гра за Intermezzo була суто жіноча. А оскільки вона йдеться про підживлення, про знаходження ресурсу, нам було цікаво перевірити, чи відрізняються джерела ресурсу у жінок і чоловіків. Усі ми, певно, помічали, що хтось із жінок любить готувати, хтось гарно вдягатися, хтось складати з квіточок букети – а чоловіки називали дуже цікаві, нетипові для жіноцтва способи, як, приміром, переклад з іспанської на італійську чи слухання тиші. Поговорили про дітей, про подорожі, хтось згадав, як любить гуляти своїм містом, хтось – їздити по Україні чи за кордон… а за кожну згадку ми кидали у кошик горішки, які символізували джерела ресурсу. На початку практики цієї гри ми робили просто записочки, потім складали каштани, але коли зрозуміли, що це можуть бути горіхи, які можна реально фізично з'їсти, метафора розгорнулася у повній силі».

Плідним виявилися і самі відвідини Полтави: багато людей виявили бажання стати амбасадорами проєкту і проводити подібні ігри самостійно, у власному колі.

«Ми вдячні полтавчанам за теплі відгуки і по завершенню туру плануємо зробити онлайн-зустріч для потенційних ведучих. Поділимося досвідом, надамо усі матеріали, адже промоція читання, відкриття і перевідкриття нашої літературної спадщини нами же самими – справа надзвичайно корисна», - резюмує освітянка Валентина Мержиєвська.