11:30
Полтавці подолали 50 кілометрів на відкритій воді: як змогли пропливти й отримати нагороди пентамарафону. ФОТО
30 серпня 2021, 18:20 0
50 кілометрів у відкритій воді пропливли двоє полтавців. У цьому пентамарафоні, що відбувся 25 серпня у місті Вознесенську, Михайло Мандрика та Ігор Негребецький не зійшли з дистанції та фінішували. За умовами турніру, виходити з води не можна – весь час пливеш – і вдень, і вночі. Змагання не для слабкодухих.
Обоє учасників із Полтави – члени клубу «Скажені Карасі». Заплив відбувався на річці Південний Буг. Всього учасників було 16.
Ігор Негребецький та Михайло МандрикаІніціатором «Вознесенськ пентамарафон 2021» виступив Сергій Шумов – учасник і фіналіст першого запливу Ultraoceanman на 30 км у Греції, також він чемпіон України з плавання на відкритій воді у своїй категорії. Спортсмен уже вдруге організовує такий захід разом із місцевою владою. Минулоріч участь брали 7 осіб, нині 16. 2020 року з дистанції зійшли двоє, нині ж усі пройшли цей нелегкий водний шлях.
Працювали командами – спортсмен та човен, який веде плавця, скеровує напрямок руху у темноті. Сходити на берег, за умовами змагань, не можна. Таке робити дозволено в екстрених ситуаціях, от у Михайла Мандрики якраз така і трапилась на дистанції.
– Ультраплавання! Вознесенський пентамарафон 2021!
Все почалося з того, що мені трапилась інформація з Першого пентамарафону 2020!
Подумав, які божевільні люди на це можуть погодитися ... і ось перебуваючи на StartUp StarLife в лютому місяці, визначаючи свої нові цілі, приймаю рішення реєструватися і плисти. Розумію для цього старту потрібна компанія, закидаю інфу в наш клуб Masters Swim Club «Скажені Карасі» й отримую підтримку цієї ідеї тільки від однієї людини – Ігор Негребецький, я дуже вдячний йому!
Удвох – це вже не сам! І понеслася лінива, але все ж підготовка. Часу, як здавалося тоді, було просто предостатньо... в підсумку пару запланованих курсівок перед стартом у вигляді 15 і 27 км і виходимо на фінішну пряму.
І ось він день Ч. Збір до старту в 4:30 ранку... приїжджаємо на «Нібулон», ніч, світять прожектори, кричить музика, напевно, щоб хоч якось розбудити спортсменів, бо в автобусі по дорозі майже всі сплять. У результаті одягання гідрака, знайомство з гребцем Юрієм Ликовим, який буде супроводжувати, і спуск по холодній металевій драбині туди, звідки колишніми вже не повертаються!
Смішний старт пістолетом від головного судді і понеслися на зустріч новим відчуттям і пригодам.
Плив легко, швидкість на диво була більшою за плановану (видно допомагала течія річки).
Сонце почало підніматися, стало ще приємніше плисти. Зі старту за кілька км всі вишикувалися в чергу, відповідно до своєї швидкості, я виявився шостим.
По дорозі наздогнав хлопця, який йшов з такою ж швидкістю як і я, але вдалося його обігнати тільки за рахунок швидких прийомів їжі на ходу і в підсумку я став п’ятим!
Все було чітко: харчування за графіком, швидкість стабільна, самопочуття легке і натхнення на легке проходження дистанції аж десь до 25 км.
Далі почали траплятися все частіше холодні ділянки води. Потім пригода з пошуком хоч маленького шматочка берега. У результаті після 6 км суцільних заростей очерету по обидва береги річки було знайдено рятівний місток!
Далі невелика зустрічна течія і падіння швидкості, а хлопця, який був шостим, я не бачив уже на горизонті. А десь за 35 км почалася проблема серйозніша: я підмерз і почався спазм... Гарячого, звичайно ж, я не передбачив, і його ж таки не виявилося в черговому човні, який курсував сюди-туди. Тож доходило до того, що ти намагаєшся розігріти спазмоване місце 5-10 хв, трохи відпускає, починаєш плисти, пропливаєш метрів 50-100 і знову спазм... біль в плечах здавався просто дитячим садком у порівнянні з цим спазмом. У підсумку десь на 38-39 км мене обійшов хлопець, який був шостим. Борючись із болем, невеликими відрізками ми доплили до 42 км, де Юрко побачив діда, який ловив рибу. Поки ми допливли до нього, він вже змотав вудки і зник з кладки. У цій ситуації врятувати могла тільки тепла вода. Мої «ангели супровідники» швидко знайшли в човні пару порожніх дволітрових пляшок, і Юра побіг до будинку, який був від берега метрів за 100, куди ми подумали що дід і пішов.
Я ж чекаю Юрка як Бога з теплою водою. А час минав, у голові промайнуло: «А нащо мені це все треба, навіщо ця боротьба з нестерпним болем?».
У цей час інший учасник проплив поряд, але в нього не було теплої води. Я все ще сидів далі і чекав Юрка, розуміючи що раз він так швидко не повернувся, значить щось вирішує, і тепло буде. Потім пропливли повз мене ще двоє. А потім на горизонті з’явився Юрко з веслом, а за його сяючою усмішкою я зрозумів, що врятований – він знайшов теплу воду! Так, 2.5 літра теплої води були здобуті Юрком! Швидко заливаємо пляшку 0.5 л цією водою і засовуємо в гідрак, решту акуратно ховаємо в човні, щоб не швидко охололи. Я відчуваю, що спазм відпускає і ми продовжуємо наш мегазаплив! Так, думки зійти були, але думки доплисти до фінішу виявилися сильнішими.
Неля Агапова всю дорогу знімала і викладала в мережу відео, щоб народ міг спостерігати що ж відбувається, швидко розповідала, хто що коментував, коли їв, представляла всіх людей, хто за мене переживав і хотів би, щоб я завершив цей заплив вдало, і я не мав права зійти. Практично відразу я наздогнав і обігнав дівчинку і Владислава Курісько. Починало вже сутеніти, ми одягли буй з діодом і продовжували плисти далі, зупиняючись тільки для харчування і зміни теплої води в рятівній пляшці 0.5. Повна темрява настала напевно десь на 45 кілометрі. Орієнтуватися можна було тільки на своїх двох «ангелів», довіряючи їх пильним очам і хорошому нічному баченню. Із 47-го кілометра було видно вогні вдалині – ми думали, що це і був фініш. А, наблизившись до них, побачили, що це не фініш, річка повертала вправо і ми несамовито шукали ці заповітні «банки Нібулона», – поділився Михайло Мандрика.
Через певну відстань Михайло побачив те, що мріяв – треба було ще пливти на світло жовтого ліхтаря.
– На годиннику було вже давно 50 км, а ми продовжували плисти до фінішу, у підсумку вийшло 51.2 км і час у дорозі 16 годин 25 хв. Підпливаючи до берега і відчувши руками дно, намагався піднятися, але мене хитало як п’яного на якихось нерівних каменях на дні. У підсумку перші поздоровлення і обійми – від мера Вознесенська і допомога дійти до стільця, контрольні питання від лікаря, що б визначити мій стан, питання, що хочеться?. Кажу, що гарячого. Мені підносять тарілку гарячого супу, і я щасливий. Поки я скуштував гарячого супу і плову, на горизонті з’явився мій товариш-авантюрист Ігор Негребецький, я вийшов до води його привітати з фінішем. Величезна подяка моєму супроводу Нелі Агаповій і капітану нашої жовтої надувної субмарини Юрію Лукову, – написав Михайло.
Михайлу Мандриці 38 років, Ігорю Негребецькому – 51. Ігор – найстарший учасник пентамарафону. Михайло працює фінансовим консультантом, а також тренує дорослих – вчить плавати, удосконалювати техніку плавання. З дитинства займався цим видом спорту у школі №33, потім у басейні «Дельфін». Каже, що не шкодує про участь, здолав дистанцію і довів собі й іншим, навіть тим, хто відмовляли, що таки зможе. На цьому не збирається зупинятись: будуть цікаві пропозиції, то візьме участь.
Нагороди фінішерів, які отримали Михайло та Ігор, виготовлені зі срібла. Михайло каже, що тепер розуміє, чому вони такі цінні., адже то дуже нелегко пливти у темноті, у спеку та за будь-яких умов – і не зійти зі шляху.
До речі, один учасник плив назад з половини шляху – вийшло так, що течія сильна, і під час перепочинку човен розвернуло, у темноті нічого не помітили, тому пливли тим шляхом, який учасник вже долав. Але оскільки на годиннику був результат, то його зарахували.
Висновки, які зробив для себе Ігор Негребецький
Ігор Негребецький працює викладачем Полтавського аграрного університету, на кафедрі галузевого машинобудування (вчить дисциплін, пов’язаних з електроустаткуванням автомобілів і тракторів).
Він розповів, що також займався з дитинства плаванням. А потім була перерва років 20, тобто ті рази на річці влітку до уваги не бере, адже то просто відпочинок. Кілька років тому організували «Скажені Карасі», тоді почалось: тренування з 5 до 6 ранку у басейні «Дельфін». Однак для змагань, із яких приїхали полтавці, лише басейну мало.
– Для себе я зробив такі висновки: обов’язково мають бути тренування на відкритій воді, для орієнтування то дуже важливо. Їжа до і під час запливу – слухатись свого організму (брав котлети, горішки, їсти можна було, але тримаючись за човен, так і перепочити мав змогу). Котлети брав спеціально солонуваті – аби не судомило. Супровід – надзвичайно важливо, щоб тебе розуміли з пів слова. І човен краще аби був із мотором, у мене був без. Хлопці перші кілометрів 30 веслували нормально, а потім уже казали про втому, – ділиться Ігор.
Пан Ігор також розповів, що найважче далась дистанція між 30 і 40 кілометрами. Аналізував, чому так, але відповіді не знає.
– А ще відзначив для себе, що вода у річці дуже брудна – зелена і мутна, але врятувало нас те, що ми починали заплив рано – ще темно на вулиці було, – ділиться Негребецький. – Наша Ворскла – дуже чиста.
Такі змагання – недешеве задоволення (5 тисяч оргвнесок). Однак рівень вражає – ні за що не треба переживати, все, що обіцяли, було і на високому рівні.
Турнір супроводжувала поліція, лікарі служби «103», по річці пропливав катер, де постійно цікавились, як справи і чи не треба допомога.
– Я не запам’ятав імен свого супроводу, от це забув, але я їм дуже вдячний, – каже учасник пентамарафону.
Про участь не шкодує, і зізнається, що були ті, хто лише додавали бажання брати участь, кажучи: «Хлопці, чи ви дурні?» і сумніваючись, що у полтавців вийде. І вони довели, що вийшло!
До теми: Новий національний рекорд встановили в місті на Полтавщині. ФОТО, ВІДЕО
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь