То чи слабка стать: у Полтаві розповіли, як раніше жінки першими свататися ходили

10 березня 2019, 13:51 0

Від відважних амазонок до сучасних селебритіс – про внесок жінок у мистецтво, науку та культуру говорили учора, 9 березня, у приміщенні ГО «Нова Полтава» на воркшопі «Слабка стать, або Як руйнувався патріархат до того, як це стало мейнстрімом».

– Наш воркшоп покликаний показати, наскільки багатогранними є жінки, адже не тільки чоловіки робили непосильний вклад в історію, науку та мистецтво, – розповідає Альона Тилик, учениця Полтавської ЗОШ №28, засновниця та співорганізаторка ініціативи Active Youth, яка популяризує мистецтво серед молоді.

Назва воркшопу, зазначає дівчина, дещо іронічна та, адже патріархальний устрій не зруйнований. Таким чином хотіли зацікавити людей та спонукати їх до участі.

– Жінки, про яких говоритимемо, ніби боролися за рівноправність, але не досягнули цього, яким би їхній вклад не був, – каже Альона Тилик.

Активісти Active Youth влаштовують у Полтаві літературні квести для школярів та дорослих, арт-пікніки, створюють пункти книгообміну.

Організатори мали на меті донести учасникам, що жінки теж чимало зробили для світової культурної та наукової спадщини. Захід передбачав синтез лекторію та воркшопу – роботи над конкретними завданнями.

Спочатку присутніх поділили на групи та попросили згадати якомога більше відомих жінок та записати це на аркуші паперу.

Потім перейшли до теоретичної частини. У першій лекції Вікторії Тилик, що мала назву «Яка вона – українська жінка», розповіли про відважних пращурок українських жінок.

У світі роками послуговувалися гендерним стереотипом, що жінка має бути берегинею домашнього вогнища й ні на що інше не здатна. Виконуючи хатню роботу та доглядаючи дітей, жінки не мали ні часу, ні права на освіту. Попри це, ще в давнину знаходилися такі представниці «слабкої статі», які долали гендерні упередження та демонстрували розум, кмітливість та хоробрість.

Тож якими були жінки, які жили на території сучасної України у прадавні часи?

– Учені стверджують, що багато тисячоліть тому на півдні України жило легендарне войовниче плем’я амазонок – жінки, які носили чоловіче вбрання й воювали на рівні з чоловіками, – розповідає Вікторія Тилик.

Про життя вправних воячок на, які володіли мечем, списом, бойовою сокирою, мали при собі луки та стріли, писали Геродот, Гекатей, Есхіл та інші.

– Скіфи їх називали «ойорпата» – «вбивця чоловіків», бо амазонка не могла вийти заміж, поки вона не вб’є хоча б одного ворога. Новонародженим хлопчикам амазонки калічили руки та ноги й таким чином робили їх непридатними до війни, – говорить лекторка.

Кожна з амазонок мала довгу косу – ознаку вільної особистості. Українська назва цих сильних жінок – «косачки».

Ще одна відома наша пращурка – княгиня Ольга – була прикладом самостійності жінки у вирішенні не тільки родинних проблем, а й державних. Першу жінку-правительку церква вважає святою, адже вона першою на Русі намагалася впровадити християнство. Окрім того, дбала про розвиток держави, дбала, запровадила чіткі норми данини тощо.

Також у лекції йшлося про життя жінок за литовсько-польської доби.

Уже на той час серед міщанок було багато письменних. Жінки могли самостійно розпоряджатися землею, але не мали права обіймати високих державних посад та успадковували лише ¼ спадщини.

– У литовсько-руському праві зазначали, що жінка може собі вільно обирати партнера, ідучи до шлюбу. Жінки входили до братств, засновували монастирі, притулки для немічних, служили у війську.

Довго на українських землях існував такий звичай: якщо чоловіка засуджували до страти, але знаходилася жінка, яка згодна була вийти за нього заміж, покарання скасовували. Вона це робила спеціальним жестом – накидала на обранця хустку.

За часів козацької доби жінки долучалися до написання церковних книг та зведення монастирів. Зокрема відома фундаторка Пересопницького Євангелія – волинська княгиня Анастасія Заславська.

Жінки козацької старшини часто втручалися в політичні та військові справи, часто брали участь у походах разом із чоловіками, командували військовими загонами.

– Існує думка, що під час гетьманування Скоропадського його дружина Анастасія правила державою. Гетьман був слабкою людиною, тому передав владу своїй розумній жінці. «Іван носить плахту, а Настя – булаву» – таким прислів’ям народ охарактеризував період гетьманування Івана Скоропадського, – розповідає Вікторія Тилик.

В Україні жінки мали право обирати собі нареченого. За деякими свідченнями, дівчина раніше навіть сама могла засватати хлопця. Вона приходила до батьків свого обранця й починала хвалити його. Якщо ті не погоджувалися, наречена могла не йти з хати кілька днів, і часто родина була просто вимушена віддати свого сина за дівчину.

Про вклад у світове мистецтво Марини Абрамович – відомої сербської майстрині перформансу – присутнім розповіла учениця полтавського ліцею №1 Оксана Озарчук. У лекції йшлося про найвідоміші перформанси епатажної мисткині: «Ритм 0», «Балканське бароко» та інші.

– Найвідоміший перформанс Марини Абрамович – це «Ритм 0». Коли вона ще в радянські часи пішла в торговий центр, узяла 70 речей – від фломастерів до зброї – та дозволила робити людям цим інструментом з нею усе, що заманеться, – говорить лекторка.

За свідченнями марини Абрамович, ця акція стала найгіршою у її творчості, адже невинний спочатку захід перетворився на пекло й люди почали ранити жінку.

Ще один відомий перформанс – «Балканське бароко», коли художниця сиділа на підлозі й перемивала гору закривавлених кісток в пам’ять жертв Югославської війни.

Безліч акцій Марина реалізувала зі своїм коханим – художником Улаєм. Він був таким самим експериментатором, який жертвував своїм життям заради мистецтва. На їхньому рахунку безліч провокативних заходів.

Втім, за іронією долі, один із епатажних перформансів розлучив цю пару.

1988 року Абрамович і Улай вирішили здійснити подорож одне до одного з протилежних кінців Великої китайської стіни й зустрітися посередині. Похід перетворився на особисту драму. Адже після того, обоє пройшли по 2500 кілометрів, вони попрощалися назавжди.

Перформанси Марини Абрамович доводять, що жінка може змінити світ, їй під силу зробити внесок у мистецтво не лише за допомогою пензлика, говорить Оксана Озарчук. Мисткиня ніколи не вважала себе феміністкою, але була переконана – мистецтво не має статі.

Ще один цікавий екскурс в історію – від учениці Полтавського ліцею №1 Єлизавети Куцак, у якому йшлося про австрійсько-американську акторку та винахідницю Геді Ламар.

Світову славу актрисі принесла стрічка «Екстаз» 1933 року, де вона грала повністю оголеною. Фільм заборонили в усіх країнах, пізніше з’явилася версія з цензурою.

У 19 років актрису видали заміж за виробника зброї Фріца Мандля, який співпрацював з Гітлером. Але чоловік заборонив Геді зніматися в кіно, тож вона змушена була тікати до Парижа, а потім перебралася до США. В Америці Геді Ламар була взірцем краси, її зображення не сходили з перших шпальт глянцевих журналів.

– Актриса зазначала, що краса була її прокляттям, адже режисери пропонували їй лише ролі дурненьких дівчаток, а коли Геді Ламар претендувала на серйозні ролі, просто сміялися з неї, – зазначає лекторка. – Втім це не завадило актрисі заробити на зйомках 30 мільйонів доларів.

Але це не весь вклад Ламар до світової спадщини. Багато чим ми завдячуємо їй як винахідниця.

1942 року жінка запатентувала систему, що дозволяє на відстані керувати торпедами. Без винаходу Ламар зараз не літали б військові супутники та не працювали б стільникові телефони стандарту GSM. День народження акторки 9 листопада в німецькомовних країнах відзначають як День винахідника.

У лекції Альони Тилик «Найкращі, але не відомі» йшлося про трьох відомих жінок – мандрівниць та дослідниць Олександру Потаніну, Ізабеллу Люсі Берд та Олександру Давид-Неель.

Олександра Потаніна – російська дослідниця, яка здійснила чотири експедиції до Центральної Азії, перша жінка, нагороджена медаллю Російського географічного товариства. Ізабелла Люсі Берд – британська науковиця XIX століття, письменниця й натуралістка, яка за своє життя встигла відвідати США, Японію, Сінгапур, Індію, Тибет, Марокко.

Ще одна героїня оповіді – ексцентрична Олександра Давид-Неель, французька оперна співачка, поетеса, композиторка, дослідниця Тибету, яка протягом свого життя не розлучалася з фотоапаратом та зброєю.

Свою останню подорож – сходження на альпійський перевал заввишки понад дві тисячі метрів – Олександра здійснила у 82 роки. А коли їй виповнилося 100 років, просила замінити паспорт та зменшити їй вік, бо це не давало можливості подорожувати.

Загалом учора на воркшопі згадували багато відомих мисткинь, громадських діячок, науковиць, таких як Марія Приймаченко, Раїса Кириченко, Жанна Агузарова, Джоан Роулінг, мати Тереза та інших.

Наприкінці заходу серед зареєстрованих учасників організатори розіграли три книги. Пізніше присутні за чашкою чаю могли обговорити отриману інформацію.