Команда єдиного в Україні Музею жіночої та гендерної історії: «Наше завдання не переписати історію, а додати її втрачені сторінки»

1. >
2. Суспільство >
3. Команда єдиного в Україні Музею жіночої та гендерної історії: «Наше завдання не переписати історію, а додати її втрачені сторінки»

Музей жіночої та гендерної історії в Харкові справедливо можна вважати унікальним. Нічого схожого в Україні, та й навіть у всій Східній Європі, нині немає. Усього у світі існує понад 100 таких музеїв, і всі вони мають на меті привернути увагу до жіночої історії, внеску жінок у розвиток суспільства, гендерної теми.

Завдяки експонатам цієї колекції можна простежити, як формуються гендерні ролі в суспільстві, як утворюються та руйнуються гендерні стереотипи та як упроваджують ідеї гендерної рівності в різних країнах.

Про історію створення

Ідея створити такий музей у Тетяни Ісаєвої з’явилася 2006 року, коли майбутня директорка музею поїхала на стажування до Швеції. У межах програми «Олег і Ольга» українські журналісти вивчали за кордоном виборчу систему.

– Уже тоді була велика кількість сувенірів, і я пожартувала, що Швеції потрібно зробити музей, щоб зберігати покроково ті події, що відбуваються в просуванні ідей гендерної рівності, – каже пані Тетяна.

Втім це не надто зацікавило шведських колег, а Тетяна Ісаєва загорілася ідеєю. З 2006 до 2008 року вона збирала речі для майбутньої експозиції по всій Україні. Це вдавалося досить просто, адже Тетяна Анатоліївна була редакторкою журналу «Я» громадської організації «Крона», і їй доводилося багато їздити країною.

Одного разу до журналу подала статтю Олена Суслова. Коли Тетяна Ісаєва навесні 2008 року в Києві зустрілася з гендерною експерткою, щоб віддати їй випуск з опублікованим матеріалом, то розповіла про ідею створення музею. Олена Суслова дістала з кишені сто гривень і сказала: «Ось тобі, створюй музей, щоб ти не залишила цієї ідеї».

Також вона порадила пані Тетяні зареєструвати громадську організацію та звернутися до Українського жіночого фонду.

Наприкінці 2008 року музей підтримав Український жіночий фонд, а 1 березня 2009 року в Харківському університеті імені

В. Н. Каразіна презентували першу виставку музею й цей день оголосили його днем народження.

Згодом музей дістав підтримку Глобального жіночого фонду (організації, яка надає грантову підтримку проектам жіночих громадських організацій (ініціатив), чия діяльність спрямована на покращення становища жінок і дівчат).

Музей існує вже понад 10 років. За цей час він змінив кілька локацій. Спочатку не мав свого приміщення й кочував із Центру зайнятості до різних інших місць тощо.

– Носити було не дуже зручно, адже експонати псувалися, втрачали свій вигляд, – розповідає пані Тетяна. – І 2013 року з’явилася можливість розмістити експозицію в частині комунальної квартири – двох кімнатах площею 55 квадратних метрів.

Колеги з Українського жіночого фонду допомогли зібрати кошти на ремонт приміщення. Музей відчинив свої двері 2013 року, до Дня міста Харкова.

Але з початком Революції гідності та війни на Сході України працювати стало складніше, зросли вартість комунальних послуг, а команда музею оплачувала їх власним коштом. Становище музею було досить скрутним, і його збиралися закрити.

Проте експозицію врятував випадок. До України приїхала іспанська феміністка Марія Санчес. Коли вона прийшла до музею, Тетяна Ісаєва сказала їй: «Маріє, ти мабуть, будеш останньою, хто бачив цю експозицію».
У відповідь на це Марія Санчес попросила зачекати з закриттям музею. Згодом активістка організувала в Іспанії кампанію #Savegendermuseum, завдяки якій вона збирала гроші та передавала ці кошти щомісяця, щоб харківський музей і надалі міг залишатися в тому приміщенні.

Про експонати

Зараз колекція музею нараховує понад три тисячі експонатів з усього світу й постійно поповнюється.

Марта Богачевська-Хомяк – історикиня, дослідниця українського жіночого руху – порівнювала жіночу історію з вишивкою білим по білому. Щоб побачити оздоблення, треба придивитися. Адже в офіційній історії жінок ніби не було.

Пані Тетяна зазначає, що завдання музею – не переписати історію, а додати втрачені сторінки.

Інтерактивна експозиція спонукає замислитися: а де ж місце сучасної жінки? Експонати музею закликають до діалогу, дискусії.

Тут чоловіки можуть пройтися на підборах, а всі охочі мають змогу повправлятися зі знаряддями праці, якими користувалися в давнину.

Протягом усієї історії в суспільній свідомості вкорінилося уявлення щодо поділу сфер впливу на чоловічі та жіночі, унаслідок чого жінка на довгі століття втратила право ухвалювати самостійні рішення щодо навчання, заміжжя, народження дітей тощо.

Стан цих речей змінила Перша світова війна, коли жінки змушені були виконувати чоловічу роботу як на фронті, так і в тилу.

Попри те, що за останні роки відбувся значний зсув у боротьбі за рівні права, про абсолютну гендерну рівність поки що не йдеться.

Серед експонатів музею – годинник, який, не ходить, бо час зупинився й уявлення про роль жінки в багатьох людей залишаються такими, як були у феодальному устрої.

Також колекція містить рубель для прасування, жіночу літературу, пам’ятник каструлі, пічку – речі, які відтворюють уявлення, що хатню роботу мають виконувати жінки.

Ще один цікавий експонат – «жіночий» євро, який нагадує, що в кожній країні жіночу працю оцінюють на 25-30% менше, ніж чоловічу.

Колекція музею свідчить: жінки творили історію теж.
У гендерній історії й практиці є поняття «скляна стеля». Вона вмонтована в наші свідомість, культуру, систему освіти й виховання й не дає жінці досягати вершин. Дівчат орієнтують не на те, щоб вони ставали успішними, могли себе забезпечити, а шукали чоловіків з грошима.
Тому покликання музею – орієнтувати молодше покоління на те, ким воно хоче стати.

А виховувати його потрібно, починаючи з першої книжки, каже директорка музею та показує для прикладу два видання – «Енциклопедія для юних леді» та «Енциклопедія для юних джентльменів».

– Якщо ми подивимося на них крізь гендерні окуляри, то зрозуміємо: завдяки таким виданням формується уявлення, що хлопчик у нас розумний, а дівчинка – красива, – говорить пані Тетяна. – У цих книгах ви побачите поради, що робити, щоб бути стрункою, мати гарну поставу тощо. Усі вони спрямовують дівчинку на те, що вона має прикрашати життя чоловіка.

І на противагу цим виданням відразу ж показує шведську книгу про принцесу, яка не чекає принца, а грає в хокей, бореться з хуліганами, згодом долає дракона й визволяє принца. Ця книга дає дівчаткам право вибору.

На такі дитячі видання варто орієнтуватися, адже, починаючи з 70-х років минулого століття, Швеція впроваджує державну гендерну політику, коли чоловіки долучаються до виховання дітей і виконують хатню роботу, яка зазвичай лягає на плечі жінок.

Одна з експозицій музею – «Тортури, що вигадало людство для жінок» – розповідає про каліцтво жіночих статевих органів, пояси вірності, корсети, антигігієнічні зачіски, індійську традицію спалення вдів, бинтування ніжок японок, – усі знущання, яких зазнали жінки протягом історії.

Ще одна виставка – «Невидимий батальйон» – розповідає про жінок на фронті, які були снайперками, льотчицями в часи Другої світової війни, та про героїнь сучасності.

Про мобільність музею

Попри те, що експозиція вже має своє приміщення, вона інколи працює у форматі «Музей на колесах» – частина виставки прямує, куди запрошують. Звісно, усе директорка взяти з собою не може, але окремі експонати, завдяки яким можна сформувати уявлення про сам музей та донести до людей, чому боротьба за рівні права чоловіків та жінок так важлива, їй вдається.

– По-різному трапляється, – каже Тетяна Ісаєва. – Коли є гроші, наймаю автомобіль, коли немає – у валізі везу.

Таким чином з виставкою директорка вже об’їздила вісім районів Харківської області, Запоріжжя, двічі побувала в Дніпрі та двічі в Києві.

Серед експонатів, які можуть «мандрувати»: вишивка «білим по білому», яка демонструє видимість жінки в історичному процесі; проект музею «Нежіноче обличчя» про жінок на війні, що має порожні сторінки й які вже ніколи не заповняться; авторський проект музею «Тортури для жінок» тощо.

Окрім того, «Музей на колесах» привозить листівки та постери з різних феміністичних акцій, українські та шведські дитячі книжки, а також малюнки, у яких діти відтворюють власне розуміння гендерних ролей у суспільстві.

Ще одна цікава частина колекції – сантиметр-вимірювач гендерної рівності. Цей експонат команда музею створила у партнерстві із ООН Жінки та Українською асоціацією дослідниць жіночої історії. На сантиметрі позначено 50 дат, починаючи з 1086 року, коли в Україні організували першу школу для дівчат. І кожна відмітка означає якийсь крок жіночого руху й певні досягнення. Вимірювач мав би бути втричі довшим, вважає Тетяна Ісаєва, адже українська історія дуже багата на події. Деякі дати на ньому мали б позначати чорним кольором, бо вони відкидають нашу країну назад.

Музей як платформа для просування ідеї гендерної рівності

У жовтні минулого року Музей жіночої та гендерної історії переїхав до іншого приміщення. Тепер цікаву експозицію в Харкові можна оглянути за адресою: Московський проспект, 124-А.

Це відбулося завдяки підтримці Європейського Союзу.

– Річ у тім, наша ідея полягала не в самому музеї – це мало бути місце для спілкування, навчання, різних заходів. І тоді нам спало на думку створити Центр гендерної культури як майданчик, де можна було б проводити круглі столи, семінари, тренінги. З підтримкою Європейського Союзу музей та центр вдалося розмістити в одному приміщенні, – розповідає Тетяна Ісаєва.

Головна проблема, зазначають у музеї, – брак людських та фінансових ресурсів.

Попри те, що команда досить велика, вона працює за сімома напрямками: «Майстерня гендерночутливого вчительства», «Дитяча площАртка», «Студія жіночого лідерства», «Жіноче підприємництво», «Музей жіночої та гендерної історії», «Тренінговий центр та лабораторія моніторингу та досліджень». Тому, якби були можливості, активістам хотілося б узяти ще людей, щоб вони систематизували це все, створювали нові експозиції тощо.

На рівні міста команда Музею жіночої й гендерної історії та Центру гендерної культури у впровадженні ідей гендерної рівності спротиву не відчуває.

– У нас дуже налагоджена співпраця з Харківською міською радою, з ОДА. До нас скеровують людей, нас запрошують. Ми започаткували проект із Харківською академією культури: група музеєзнавців проходитиме практику на базі нашого музею, – говорить директорка музею.

Матеріал підготовлено в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews

Читайте також: Ветеранки АТО відвідали штаб-квартиру НАТО в Брюсселі

Автор: Наталка Сіробаб