Україна на шляху до гендерної рівності: упевнений поступ чи хистке роздоріжжя

1. >
2. Суспільство >
3. Україна на шляху до гендерної рівності: упевнений поступ чи хистке роздоріжжя

Фото – ukranews.com

Європейська спільнота вважає рівні права чоловіків і жінок запорукою сталого суспільного розвитку, тому останніми роками намагається привернути увагу до питань гендерної рівності. І хоча у впровадженні гендерної політики вже є чимало досягнень, Європейський Союз веде далі послідовну роботу в цьому напрямку й вимагає дотримання прав людини та визнання верховенства права від інших країн-союзників.

У політиці забезпечення гендерної рівності ЄС керується подвійним підходом, який передбачає два аспекти:
1) Гендерний мейнстримінг, або пріоритетизація, – це підхід, який застосовують у політиці, науці й місцевому самоврядуванні.
2) Спеціальні заходи (specific measures) – законодавство, інформаційно-просвітницькі кампанії, фінансові програми, мета яких полягає в розв’язанні конкретних проблем (низький рівень представництва жінок в окремих галузях тощо).

– У ЄС давно зрозуміли, що просувати гендерний підхід як стратегічну складову будь-якої політики, ініціативи чи законодавства недостатньо. Для успішної реалізації гендерної рівності в сучасних умовах потрібні спеціальні заходи (позитивні дії, які визначає й українське законодавство), які забезпечать різний підхід до осіб різної статі. Такі дії мають цілком обґрунтовану мету й зміст, тому не є дискримінацією. Вони потрібні у всіх галузях, а не лише там, де їх застосування очевидне – у сфері материнства, захисту від гендерно обумовленого насильства, домагань. У ЄС поряд з політичною складовою активно застосовують заходи зі збільшення участі жінок в ухваленні рішень на різних рівнях (квоти), заходи в галузі протидії торгівлі людьми (певні особливості судових слухань), заходи в пенсійній реформі (фінансові програми). Це не означає, що в ЄС усі ці питання вже позитивно вирішили – а, швидше, те, що гендерну політику проводять більш комплексно, і не формально, – розповідає Олена Зайцева, юристка НУО «Центр «Розвиток демократії», експертка з питань оцінки гендерного впливу.

Упровадження гендерного підходу ЄС вимагає і від країн-партнерів. Держави, які хочуть стати членами Європейського Союзу, мають відповідати «копенгагенським критеріям», зокрема мати стабільні інститути, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини, повагу й захист національних меншин.

– Деякі з критеріїв, хоч не безпосередньо, але однозначно, зачіпають гендерні питання, зокрема, такі як відсутність перешкод для доступу на ринок і виходу з нього, достатня кількість людських ресурсів, або суспільний консенсус щодо найважливіших питань економічної політики. З одного боку, у нас ніби достатньо людських ресурсів і освіта в людей хороша, але суспільні стереотипи створюють перепони рівномірному розподілу домашніх і сімейних справ між жінками та чоловіками, що перешкоджає повноцінній участі жінок на ринку праці. Упередження щодо «призначення жінки» сприяють тому, що голоси жінок не чути у важливих для країни питаннях економічної політики, бо це «не жіноча справа». Який може бути суспільний консенсус, якщо про економічні проблеми та потреби половини населення мало хто запитує? – каже пані Олена.

Один із засобів та інструментів ЄС щодо сприяння захисту прав людини у всьому світі – Діалог, присвячений безпосередньо питанням захисту прав людини. Уперше він відбувся 1995 року. Відтоді ЄС почав проводити систематичні зустрічі з чиновниками, до компетенції яких належать повноваження щодо захисту прав людини.

Нині схожі діалоги та консультації проводять у приблизно сорока державах.

У статті 4 Угоди про асоціацію України з ЄС також ідеться, що в усіх сферах, які становлять взаємний інтерес, повинен розвиватися та зміцнюватися політичний діалог. Частина 2 цієї статті передбачає, що одна з цілей політичного діалогу – зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування, прав людини та основоположних свобод, зокрема прав осіб, які належать до національних меншин, недискримінації осіб, які належать до меншин, і поваги до різноманітності, а також внесок у консолідацію внутрішніх політичних реформ.

– Діалог з прав людини між Україною та ЄС – варіант моніторингу результативності втілення Угоди Україна – ЄС, періодична перевірка того, чи туди ми рухаємось, чи спільні в нас погляди на певні ситуації. Діалог допомагає змістити фокус на ті проблеми, які обидві сторони вважають пріоритетними, зокрема цього року це була антидискримінаційна політика, питання конкретних кроків щодо гендерної рівності, протидія гендерно обумовленому насильству, питання безпеки громадських і мирних мітингів, заходів, що безпосередньо стосуються захисту руху за гендерну рівність (активісткам та активістам перешкоджають проводити такі заходи, їх залякують, на них нападають). Одним із закликів, який прозвучав щодо України протягом цьогорічного Діалогу – якнайшвидше ратифікувати Стамбульську конвенцію, яка передбачає посилення захисту від гендерно обумовленого насильства, – розповідає експертка.

Зовнішня політика щодо впровадження ідей гендерної рівності реалізується і через положення Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Зокрема у преамбулі до Угоди сторони декларують відданість спільним цінностям, що ґрунтуються на повазі до прав людини, недискримінації, повазі до різноманіття, які сприяють участі України в європейських політиках.

– Угода Україна-ЄС – важливий елемент розвитку політики гендерної рівності в нашій державі, оскільки стимулює до конкретних заходів. Відповідно до Угоди, сторони посилюють діалог та співпрацю щодо гендерної рівності та недискримінації. Відносини України з ЄС у межах Угоди передбачають забезпечення гендерної рівності та рівних можливостей для чоловіків та жінок у сфері зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, а також у процесі ухвалення рішень, – каже гендерна експертка.

Якщо проаналізувати сам текст Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, то про досягнення гендерної рівності на державному рівні зазначено у главі 21 «Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей» V розділу «Про економічне та галузеве співробітництво». Зокрема там ідеться, що «Сторони посилюють діалог та співробітництво щодо забезпечення гідної праці, політики зайнятості, безпечних та здорових умов праці, соціального діалогу, соціального захисту, соціального залучення, гендерної рівності та недискримінації».

Стаття 420 цього розділу говорить, що цього планують досягнути з метою:

– забезпечення гендерної рівності та рівних можливостей для чоловіків та жінок у сфері зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, а також у процесі прийняття рішень;

– подолання дискримінації в усіх її формах та проявах;

– посилення можливостей соціальних партнерів та сприяння соціальному діалогу.

У Додатку XL до глави 21 «Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей» розділу V «Економічне і галузеве співробітництво» Україна зобов’язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства ЄС за визначені терміни:

Зокрема підпункт «Антидискримінація та гендерна рівність» передбачає, що:

– положення Директиви Ради №2000/43/ЄС від 29.06.2000 про реалізацію принципу рівного ставлення, незалежно від расового чи етнічного походження, мають упровадити протягом чотирьох років з дати набрання чинності угоди;

– Директиву Ради №2000/78/ЄС від 27.11.2000, що впроваджує загальну систему рівного ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності, мають реалізувати протягом чотирьох років;

– положення Директиви Ради №2004/113/ЄС від 13.12.2004 про реалізацію принципів рівного ставлення до чоловіків та жінок у питаннях доступу та постачання товарів та послуг мають упровадити протягом трьох років з дати набрання чинності угоди;

– на реалізацію Директиви Ради №96/34/ЄС від 3.06.1996 про рамкову угоду щодо батьківської відпустки, укладену СКПРЄ (Спілка конфедерацій підприємців і роботодавців Європи), ЄЦРП (Європейський центр роботодавців і підприємств) та ЄКПС (Європейська конфедерація профспілок) Україна має три роки;

– положення Директиви Ради №92/85/ЄЕС від 19.10.92 про встановлення заходів із заохочення поліпшення безпеки та гігієни праці вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, чи годувальниць (десята окрема Директива у значенні статті 16(1) Директиви №89/391/ЄЕС); мають бути упроваджені протягом трьох років з дати набрання чинності Угоди;

– Директива Ради №79/7/ЄЕС від 19.12.78 про поступове запровадження принципу рівного ставлення до чоловіків та жінок у галузі соціального забезпечення;

– Окрім того, для ефективної реалізації Угоди в Україні 2017 року затвердили План заходів з виконання Угоди про асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами з іншої сторони, який також містить низку позицій щодо гендерної рівності, – зазначає Олена Зайцева.

План заходів з реалізації Угоди з ЄС передбачає:

– удосконалення системи захисту від дискримінації за ознакою статі (зокрема – розроблення проекту Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до 2021 року);
– створення інституту Урядового уповноваженого з питань гендерної політики;
– Ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція);
– удосконалення механізмів та процедур розслідування та притягнення до відповідальності за гендерним насильством;
здійснення проміжної оцінки стану виконання Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» до 2020 року;
– впровадження принципу рівноправності чоловіків і жінок у сфері соціального забезпечення;
– усунення дискримінації за ознакою статі щодо батьківської відпустки для догляду за дитиною тощо.

Серед відповідальних, які мають реалізувати цей план, – Секретаріат Кабінету Міністрів України, Урядовий уповноважений з питань гендерної політики, Міністерство соціальної політики, МВС, Національна поліція, Мін’юст. Але, відповідно до інших міжнародних зобов’язань України, розробили Національні плани (Розпорядження КМУ від 5 вересня 2018 року №634-р, від 24 лютого 2016 року №113-р та від 5 вересня 2018 року №637-р), які передбачають залучення та відповідальність і інших державних, і місцевих структур.

– План заходів з реалізації Угоди з ЄС передбачає конкретні строки виконання та відповідальних, що є вкрай важливим для його ефективності. Втім не всі завдання та заходи на сьогодні виконали за передбачені терміни, – резюмує пані Олена.

Позитивні зрушення на законодавчому рівні в нашій державі все-таки є. Це і гендерні квоти в політиці, і розширення переліку службових посад, завдяки яким жінки стали більш видимими в армії, зміни до Кримінального кодексу України, які посилюють відповідальність за домашнє насильство та насильство щодо жінок. Втім наші політики не поспішають ратифікувати Стамбульську конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, яку Україна підписала ще 2011-го, а також ухвалити закони, які б врегулювали відповідальність за ці порушення.

Читайте також: Команда єдиного в Україні Музею жіночої та гендерної історії: «Наше завдання не переписати історію, а додати її втрачені сторінки»

Автор: Наталка Сіробаб