Головне – це не вчасно піти, а не повернутися: як урятуватися від домашнього насильства

28 лютого, 16:30   0
Фото – magnolia-tv.com

Домашнє насильство в Україні нарешті перестає бути суто сімейною справою, через яку не варто виносити сміття з хати.

Уже два роки як діє Закон України «Про протидію та запобігання домашньому насильству». На початку 2019-го набули чинності зміни до Кримінального кодексу України, які передбачають кримінальну відповідальність за систематичне домашнє насильство.

Станом на 1 січня 2020 року в Полтавській області на профілактичних обліках поліції перебувало 1258 осіб, які на побутовому ґрунті вчиняли домашнє насильство. Із них – 1187 чоловіків та 71 жінка.

Про те, що передбачає законодавство, скількох осіб вдалося притягти до відповідальності та де шукати прихистку особам, постраждалим від насильства, – далі в нашому матеріалі.

«Поголив наголо, хотів перерізати ножем горло й постійно бив через ревнощі»: історія врятованої жінки

Каті (ім’я змінили з міркувань безпеки) 23, і вона – мама трьох дітей: 5,4 та 1,5 років. Уже майже чотири місяці домом для неї та малечі є притулок для жінок, створений благодійною організацією «Світло надії». У Полтаві Катерина опинилася, тікаючи від чоловіка-тирана. Перевозили її сюди таємно, вона сама до останнього не знала маршруту. Таким чином благодійники свідомо заплутували сліди, щоб тиран не дізнався, де переховується цивільна дружина.

Із Катею ми говорили дві години, і час від часу кров у жилах авторки матеріалу холола.

Вони виросли на одній вулиці, познайомилися, коли їй було 13-14 років, він – на 6 років старший. У Каті складна доля: батьки померли, деякий час вона жила в інтернаті, потім її забрав у свою сім’ю дядько. Але стосунки з його дружиною та донькою не склалися. А коли держава перестала виділяти соціальну допомогу на Катерину, дівчина знову потрапила в інтернат.

…Усе починалося, як у казці. До того, як вони почали жити разом, стверджує Катя, не було жодних тривожних «дзвіночків».

– Він був бешкетником та забіякою, із досить забезпеченої сім’ї. Тому про наше спілкування прийомним батькам я спочатку не розповідала. Тоді мені здавалося, що ніхто не розуміє мене так, як він. Адже він завжди мене уважно слухав, ставився зі співчуттям та розумінням, захищав мене, – пригадує Катерина.

Після чергової сварки родичі відправили дівчину на три місяці в інтернат. За цей час її ніхто не провідував, крім нього. Майбутній співмешканець (адже офіційно вони й досі не одружені), приносив їй їжу, одяг, захищав від кривдників. Після закінчення школи Катя переїхала до нього жити. У 16 завагітніла.

– Уперше він підняв на мене руку, коли ще не було старшої доньки, – приревнував до свого друга. Тоді я втекла до прийомних батьків, але вони поставили на поріг мої речі й сказали, що хочуть безпечного життя для себе та своїх дітей, а він їм спокою не дасть, і я повернулася назад до нього, – каже жінка.

Катерині забороняв усе: мати телефон, виходити з дому самій, із кимось спілкуватися. Чоловік сам приводив у гості друзів, а потім звинувачував жінку в тому, що вона провокує його на ревнощі.

– Коли народилася старша донька, він не повірив, що вона його, адже дівчинка була зі світлими волоссям та шкірою, а він іншої національності, смаглявий і темноволосий. Навіть хотів робити тест ДНК. Але, врешті, з трьох дітей він найбільше любить саме найстаршу доньку, – каже Катерина.

Чим далі – тим страшніше. Чоловік на кілька днів закривав її вдома саму із дітьми, не давав грошей. Водночас сам уживав наркотики і постійно витрачав гроші на ігрових автоматах. Лупцював її навіть з дитиною на руках. Одного разу побив до епілепсії. Іншого разу – постриг наголо, вибив зуб, намагався перерізати ножем горло.

– Якось сиділа на кухні й подумала: який сенс від того, що я так живу? Поки діти зі мною, вони нічого не бачать. І наїлася таблеток. Тоді дядько викликав «Швидку допомогу». Мене врятували, – розповідає Катерина. – Одного разу він бив мене всю ніч, погрожував вирізати очі та розбити голову молотком, спочатку виривав волосся, а потім бритвою поголив наголо, побив ногами до крові. Поряд були діти, в іншій кімнаті – мій рідний дядько, який вранці мовчки пішов на роботу і навіть не викликав ні «швидкої», ні поліції. Урятувало те, що йому принесли наркотики, він вийшов з дому, а донька дала мені капці зі словами: «Мамо, біжи!» Я схопила паспорт і вибігла. З переляку залізла на дерево, дочекалася доки всі пішли з дому, злізла з дерева і пішла до сестри. Згодом повернулася до нього, бо там залишилися діти.

Фото – dt.ua

– Дійшло до того, що він сказав: навіть, якщо ти ні з ким мені не зраджувала, ти все одно про когось думаєш, – каже Катя.

Згодом, коли він спав, Катя пішла від нього. Шість днів жила на вулиці та телефонувала в соціальні служби, щоб знайти прихисток для себе й дітей. Згодом їй вдалося забрати дітей, хоча й довелося піти на обман.

Катя боялася викликати поліцію, бо знала, що її чоловік має зв’язки в правоохоронних органах. Вона стверджує, що згодом дві написані її заяви зникли з поліції. Так само вона боялася звертатися до соціальних служб.

Чимало жінок, які опиняються у схожій ситуації, не викликають поліцію через страх та сором. Багатьох домашні тирани переконують, що їм нікуди звертатися, що постраждалих ніде не чекають і вони без чоловіків не виживуть.

– Багато жінок живуть за стереотипною моделлю сімейних стосунків: у мене дідусь бив бабусю, батько ганяв маму. І вважають, що це норма. Ляпас – то ж узагалі не насильство! Поняття про психологічне та економічне насильство в багатьох взагалі немає. З одного боку – це необізнаність людей і низька культура спілкування. Крім того, ця «соціальна естафета», яку ми передаємо з покоління в покоління: б’є – значить любить, коли хлопчики смикають дівчаток за кіски – це нормально. Але, ні, це не правильно! Треба дуже чітко пояснювати дітям з малого віку, що застосування сили – це не прояв уваги та любові. Немає жодної ситуації, яка б виправдовувала насильство, наголошує Світлана Большева, програмна спеціалістка, психологиня благодійної організації «Світло надії», яка опікується жінками, котрі постраждали від сімейного насильства.

Ще один із живучих стереотипів: у дітей має бути батько. Нехай п’є, нехай б’є, але батько.

За даними низки досліджень більшість дітей, які потерпали від домашнього насильства або ставали його свідками, у майбутньому самі стають агресорами або страждають від насильства вже у власній сім’ї.

Якщо запитати в громадян, що ж таке домашнє насильство, більшість не зможе дати йому чіткого визначення – стільки маємо в суспільстві стереотипів щодо сімейних взаємин узагалі та щодо домашнього насильства зокрема.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дає таке визначення:

Домашнє насильство – дії або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняють в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних взаєминах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Читайте також:Сила жінки: проміняти столицю на село та відродити його історію

Кого захищає Закон

У 2018 році набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Зокрема, він значно розширює коло осіб, які підпадають під його дію, порівняно із попереднім. Якщо раніше це було лише подружжя, діти та близькі родичі, що проживають разом, то зараз, згідно зі статтею 3, це 16 категорій, серед яких: колишнє подружжя; наречені; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); дід (баба) та онук (онука) та інші.

Також закон поділяє види насильства на фізичне, сексуальне, психологічне та економічне.

Світлана Большева, фото – зі сторінки у «Фейсбуці»

На думку Світлани Большевої, закон має сильні та слабкі сторони. Серед позитивних спеціалістка називає впровадження термінового та обмежувального заборонних приписів для осіб, які чинять насильство.

Терміновий заборонний припис зобов’язує кривдника негайно залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, а також забороняє заходити, перебувати та контактувати з постраждалою особою строком до 10 днів.

Рішення про терміновий заборонний припис виносить Національна поліція за заявою постраждалої особи або з ініціативи полісменів за результатами оцінки ризиків дій кривдника.

Дія термінового заборонного припису припиняється, якщо суд застосує до кривдника адміністративне стягнення у вигляді арешту або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні.

Терміновий заборонний припис не позбавляє права власності людини на це житло, а лише обмежує право користування на певний строк. Протягом цього часу особа, яка постраждала від насильства, має щонайменше вирішити, як діяти далі. Вона має право через суд подати на обмежувальний припис, який виносять строком до 6 місяців з правом продовжити його пізніше.

Обмежувальний припис забороняє кривднику перебувати в місці проживання постраждалої особи, наближатися на визначену відстань до її місця перебування. Крім того, забороняє розшукувати й переслідувати постраждалу особу й спілкуватися з нею та її дитиною особисто або через третіх осіб.

Згідно зі статистикою, наданою Полтавським ГУНП, за 2019 рік поліція області винесла 399 термінових заборонних приписів. Найбільше їх вручали в Чутівському районі та ще трьох районах Полтави:

– Чутівський – 60;
– Подільський – 51;
– Шевченківський – 42;
– Київський – 38.

У Полтаві діє група реагування на домашнє насильство. На жаль, вона працює лише в обласному центрі. Це лише один патруль, і в самій поліції визнають, що цього не достатньо.

– Це група, яка спеціалізується саме на домашньому насильстві. Полісмени в її складі проходили спеціальне навчання, – зазначив Юрій Сулаєв, речник обласної поліції.

Юрій Сулаєв, фото – зі сторінки в соцмережі

Одна із нових норм закону – це впровадження корекційних програм для кривдників на строк від трьох місяців до року. Реалізують їх районні центри соціальних служб.

– Фахівці на основі типової корекційної програми, яка затверджена Мінсоцполітики, розробляють корекційні програми конкретно під кожного кривдника. Раз на тиждень кривдник, за рішенням суду, має відвідувати такий центр. Якщо він цього не робить, настає кримінальна відповідальність, – додала Світлана Большева.

Водночас у Кодексі України про адміністративні правопорушення й досі за вчинення домашнього насильства передбачене покарання у вигляді штрафу від 170 грн до 340 грн, або громадських робіт на 30-40 годин, або адміністративного арешту строком до 7 діб. Повернення штрафів як способу покарання порушника, на думку Світлани Большевої, – величезний недолік.

– Штраф – узагалі не покарання для кривдника, адже не викликає в нього жодного дискомфорту та не сприяє зміні поведінки. Окрім того, ще й сплачує їх зазвичай не сам кривдник, а бере гроші з сімейного бюджету. І потім кривдник ще й звинувачує постраждалу в розтраті грошей сімейного бюджету. І далі вчиняє насильство, зазвичай ще жорстокіше, – переконана спеціалістка.

Минулого року в Полтавській області склали понад тисячу адмінпротоколів. Усього в області підрозділи поліції спільно з управлінням патрульної поліції Полтавської міської ради виявили та задокументували понад 1500 таких порушень.

11 січня 2019 року в Україні набув чинності закон, який вносить зміни в законодавство з питань запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству. Кримінальний кодекс доповнили кількома статтями (126-1, 151-2, 134,152, 153), які передбачають відповідальність за низку злочинів – від арешту до обмеження волі.

– За 2019 рік у Полтавській області зареєстрували 17 кримінальних проваджень, пов’язаних із вчиненням домашнього насильства, –зауважує Юрій Сулаєв.

Із цих 17 – 4 відкрив Глобинський відділ поліції, а також по 2 в Горішніх Плавнях, Кобеляцьким відділом поліції та Решетилівським. По одному кримінальному провадженню – у Кременчуцькому відділі поліції, Кременчуцькому районному відділенні, Зіньківському, Пирятинському, Козельщинському.

– Із 17 кримінальних справ 14 спрямували до суду з обвинувальними актами, 3 провадження закрили у зв’язку з відсутністю складу злочину кримінального правопорушення, – додав Сулаєв.

У Полтавській області діє лише один притулок для жінок, які постраждали від домашнього насильства

Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є вимога про збільшення кількості притулків для осіб, які постраждали від насильства. Як свідчить статистика Головного управління Національної поліції у Полтавській області, такої допомоги потребують переважно жінки.

Сьогодні в Полтавській області, де кількість населення понад мільйон, функціонує лише один притулок для жінок та дітей. Його відкрила три роки тому Благодійна організація «Світло надії».

Олена Чікурова, фото зі сторінки у «Фейсбуці»

– Притулок для жінок створили на гроші міжнародних фондів, спрямовані саме на захист жінок від насильства. З приміщенням нам допомогло місто, – розповідає Олена Чикурова, директорка притулку.

Притулок розрахований на 17 дорослих та 17 дітей.

– От минулого року в нас одночасно було 17 дітей! Зараз – 9. Наймолодшій – 1,5 року, найстаршій – 15, – додає Олена Чикурова.

Нині в закладі перебуває вісім жінок. Загалом у притулку можна проживати до трьох місяців.

Тут можна отримати таку допомогу:
• підтримане проживання, надання притулку;
• соціальний супровід, консультування;
• соціально-побутові послуги;
• інформаційні;
• медико-профілактичні;
• соціально-педагогічні;
• послуги з реєстрації;
• послуги соціальної інтеграції та реінтеграції;
• сприяння в працевлаштуванні.

– До цих послуг не входить харчування. Заробляти собі та дітям на їжу, готувати жінки мусять самі, – зазначає Олена Чикурова.
До притулку потрапляють жінки різного віку. Нині наймолодшій – 23, а найстаршій – 69. Але найчастіше тут перебувають жінки 25-35 років, у яких малі діти.

Одна зі спалень притулку для жінок

Кордидор притулку

– От зараз у нас є жінка літнього віку, якій ми допомагаємо з оформленням документів, підготовкою позовних заяв, влаштуванням у геріатричний пансіонат. Хоча за положеннями не беремо пенсіонерів, але відмовити жінці після тяжкого інсульту, яку б’є син, ми не змогли, – зізнається пані Олена.

Де отримати інформацію про притулок?


– у районних центрах соціальних служб;
– у службі у справах дітей;
– у відповідальних осіб у районних державних адміністраціях та в ОТГ;
– у поліції;
– з вуличних акцій, які проводить «Світло надії».

Для того, щоб особу, яка постраждала від домашнього насильства, могли направити до притулку, органи місцевого самоврядування (ОМС) мають закласти певну суму в бюджет. Адже, за новим законом, відповідальність за безпечне місцеперебування жінки покладають на ОМС та райдержадміністрації, – каже Світлана Большева. – Вони зобов’язані створити такий притулок чи ліжко-місця у своїх громадах, що зазвичай економічно складно в межах ОТГ чи навіть району, або ж закупити послуги в тих організаціях, які їх надають. Вони також мають дати направлення постраждалій особі до нас. Але такий документ передбачає оплату перебування цієї жінки: комунальних послуг, консультацій психолога, соціального працівника. На жаль, не всі закладають ці кошти в бюджет.

ЦИТАТА


Світлана Большева:

– Ті люди, які вперше чи вдруге потрапили в ситуацію домашнього насильства, зазвичай по допомогу до інших не звертаються. Це здебільшого – соціально адаптовані жінки, які, розуміють, що насильство – це не норма, і починають робити щось самі: шукати нове місце проживання, працевлаштування, садочок чи школу для дітей тощо. Зазвичай це людина з певною мережею підтримки: знайомими, друзями, рідними. Натомість постраждалі чекають, доки їх із цієї ситуації заберуть. У них може бути й більше друзів та знайомих, тільки такі люди не сприймають їх як соціальну групу підтримки.

«Мало піти від кривдника – треба докласти якнайбільше зусиль, щоб піти й не повернутися»

– Жінки до нас звертаються на дуже різних етапах ухвалення рішення. Для когось домашнє насильство було вперше, і людина, зазвичай, шокована протягом кількох днів. А потім кривдник приїжджає і вимолює прощення, жінка повертається до нього, не усвідомлюючи, що надалі буде ще гірше. Є жінки, які стикаються з насильством не вперше і розуміють, що це проблема, але нічого не роблять і не погоджуються на пропозиції спеціалістів допомогти, шукаючи різні відмовки: немає на кого лишити господарство, куди перевезти речі тощо. А хтось приходить із розумінням та намірами щось змінювати і змінює. Таких позитивних випадків у нас дуже багато. От один із них: в притулку познайомилися дві жінки, почали дружити, накопичили певну суму грошей та зараз удвох винаймають квартиру, яку оплатили на пів року наперед, – ділиться Світлана Большева.

Працівниці притулку розповідають, що в перший рік чимала кількість жінок поверталася до своїх кривдників, із часом така кількість зменшилася. Але траплялися й випадки, коли жінки з притулку поверталися до кривдників, а через деякий час – знову в притулок.

– Мало піти від кривдника, треба докласти якнайбільше зусиль, щоб піти і не повернутися. А для того, щоб не повернутися, потрібен не просто психолог, а змістовна психотерапія протягом кількох років. Адже піти – це ще не перемога, головне – не повернутися, – резюмує Олена Чикурова.

Комусь вистачає місяця, щоб прийти до тями, а комусь не вистачить ні року, ні десяти.

Також до притулку можуть звернутися жінки, які пішли від кривдника самостійно, але потребують консультації чи психологічної підтримки.

– А трапляється так, що жінка приходить до нас і каже: я не готова зараз піти, але розумію, що це не правильно і хотіла б поговорити на цю тему. Такі консультації – це теж дуже добре, бо вони дають змогу остаточно зрозуміти, що який би вигляд ти не мала, як би не поводилася, якщо він кривдить тебе, то робитиме це й далі, – каже Большева.

Душова кімната та пральня

До речі, до закладу кілька разів на консультацію приходили чоловіки, які страждали від психологічного насильства жінок.

– Траплялися й ситуації, коли кривдник звертався по допомогу через жінку, тобто, вона бере його за руку й приводить до закладу. І тут, при мені, вони б хоча починають говорити. Такі випадки, підкреслю, бувають дуже рідко, – розповідає Світлана Большева.

Спеціалісти кажуть: важливо не ставити звинувачувальних запитань постраждалим жінкам. Наприклад: «Що тобі заважало піти раніше?» Найкраще говорити: «Яка ти молодчина, що пішла!»

Кухня

Специфіка роботи в притулку для жінок передбачає певний досвід та розуміння, як працювати з постраждалими від домашнього насильства. Адже до закладу потрапляють жінки різного соціального статусу. Вони можуть бути ВІЛ-інфікованими, хворими на туберкульоз, мати алкогольну залежність тощо, тож треба знати особливості роботи.

– У нас не сидять просто так. Звісно, перші кілька днів – це шок, а далі жінка проходить усі діагностичні обстеження, приводить до ладу документи. Ми допомагаємо з працевлаштуванням і влаштуванням дітей до садочка чи школи. Добре, що міське управління освіти завжди йде назустріч, – розповідає Олена Чикурова. – Навіть тут, у притулку, організовуємо робочі місця. Дуже багато жінок, які до нас потрапляють, ніколи не працювали. Так, вони на «відмінно» можуть виконувати домашні справи, але не знають, як це – трудовий робочий день. Тому ми тут ще й привчаємо їх до трудової дисципліни. Наприклад, влаштовуємо прибиральницями, доручаємо роботу з комп’ютером, якщо людина вміє це робити. Таким чином, вони чітко знають, що о 9-ій ранку в них починається робочий день, є година перерви. Це дисциплінує, дуже багато жінок, виходячи від нас, влаштовуються працювати в магазини продавчинями, менеджерками.

Також у закладі пояснюють, як правильно вести бюджет. Бо траплялися випадки, коли жінка отримує нормальні соціальні виплати, пенсію за інвалідністю й на ці гроші йде та купує новенький дорогий телефон, який діти через три дні успішно розбивають.

Зала й ігрова кімната

Читайте також: У Полтаві полісмени та громадська організація об’єдналися, щоб побороти насильство в сім’ї

…Попри те, що на сайті БО «Світло надії» не зазначають адреси, за якою розташований притулок, на жаль, кривдники часто знаходять своїх «жертв» і влаштовують «розбір польотів», який нерідко закінчується вибитими дверима й викликом поліції. Так сталося і з Катею, історію якої ми писали на початку статті. Чоловік знайшов її та дітей, кілька днів жив під вікнами притулку. Нині вимагає, щоб жінка віддала йому хоча б одного з трьох дітей. Та, незважаючи на всі складнощі, Катерина налаштована не здаватися й не повертатися до кривдника.

Телефони, за якими постраждалі від насильства можуть звернутися по допомогу

Урядова «гаряча» лінія – 15-47
Громадська організація «Ла Страда – Україна» 0 (800) 500-335.
Благодійна організація «Світло надії» – (066) 829-55-73.
Національна поліція – 102.
Телефонувати можна безкоштовно та цілодобово. Дзвінки анонімні та конфіденційні.


Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

Читайте також: Домашнє насильство: скільки заплатить кривдник та чому влада боїться «гендеру»

28 лютого 2020

Автор: Ольга Правденко

Суспільство 28 лютого, 16:30

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції