Найгучніший український суд над відьмами відбувся на Полтавщині, або Гендерний контекст спалення за чаклунство

1. >
2. Суспільство >
3. Найгучніший український суд над відьмами відбувся на Полтавщині, або Гендерний контекст спалення за чаклунство

Фото – wikipedia.org

Суди над «відьмами» завжди були оповиті певним серпанком таємничості. Втім зараз уже достеменно відомо, що людей страчували не лише за відхилення від церкви й обвинувачені у відьомстві насправді були невинними. Чому на багатті інквізиції спалювали здебільшого жінок та чому у Європі страчених багато століть тому намагаються реабілітувати лише зараз, – далі в матеріалі.

За різними джерелами, під час «полювання на відьом» у Європі вбили від 60 до 200 тисяч людей. Частка жінок коливається від 80 до 100%, залежно від часу й місця.

Лише в Німеччині за підозрою в чаклунстві стратили 25 тисяч осіб. Однією з цих жертв стала Маргарете Креветсик, яка загинула в полум’ї вогнища на головній площі невеликого німецького містечка Лемго.

1653-го жінку заарештували, звинувативши в чаклунстві та в спробі навчити відьомської майстерности маленьку дівчинку.

Після тортур Маргарете у всьому зізналася, і її спалили на головній площі.

Кілька століть поспіль цієї історії ніхто не згадував, аж поки колишній поліцейський Бернд Краммер на пенсії не почав досліджувати свій родовід. Чоловік несподівано виявив, що його дружина Улла – родичка спаленої Маргарете Креветсик, ідеться в матеріалі ВВС.

Насправді Маргарете схопили й кинули до в’язниці за звинуваченням її шестирічного пасинка, якого вона відлупцювала за якусь провину. І Краммери вирішили домогтися справедливості для своєї родички.

Читайте також: «Захищати кордони країни, а не власні»: про сексуальні домагання в українській армії

2012 року вони подали офіційну заяву до міськради з проханням повністю реабілітувати Маргарете. Рада розглядала справу п’ять років, але врешті-решт вирішила, що і Креветсик, і решта страчених за звинуваченням у чаклунстві ні в чому не винні й мають бути реабілітовані. За словами Краммера, реабілітація безвинно постраждалих важлива, незалежно від терміну давності, і будь-яку несправедливість, особливо вчинену державою чи церквою, треба виправляти.

Історія страт за відьомство

Коли ми говоримо про покарання за чаклунство, насамперед згадуємо судовий процес над салемськими відьмами.

У травні 1692 року в місті Салем (штат Массачусетс) почався один з найбільших судових процесів Нової Англії за звинуваченням у чаклунстві. До смертної кари через повішення там засудили 19 людей, від 175 до 200 осіб арештували. Одного з підозрюваних розчавили камінням, понад п’ятеро померли у в’язниці. У травні 1693 року губернатор штату Массачусетс помилував решту обвинувачених. 1697 року суд визнав рішення помилковим, а 1702-го це рішенняоголосили незаконним.

Історичні джерела свідчать, що полювання на відьом було свідомим актом геноциду й було спрямоване здебільшого проти жінок.

Чи не тому кампанія з реабілітації жертв «полювання на відьом» у Німеччині розпочалася лише зараз, коли в суспільстві активно почали говорити про права жінок?

Карали тих, хто вирізнялися з-поміж інших розумом або здібностями

Хоча полювання на відьом асоціюють здебільшого зі Середньовіччям, цей рух почав набирати обертів в епоху Відродження й лютував у 1450-1750 роках у Європі та колоніальній Америці.

Полювання на відьом було не просто вибухом колективної істерії, а свідомим переслідуванням жінок, які з певних причин не вписувалися в загальноприйнятні рамки.

У Середньовіччі жінки були активно залучені до багатьох галузей; вони працювали викладачками, ігуменями, письменницями. Наука в цей час зосереджувалася на медицині. Саме тоді жінки вийшли за межі, покладені на них у гендерних моделях, і стали проблемою для феодальної патріархальної чоловічої еліти. Простіше кажучи, чоловіки почали вбачати конкуренцію в протилежній статі.

В епоху Відродження битва чоловіків за контроль над знаннями та наукою стала жорсткішою, і в цей час почалося полювання на відьом.

Будь-яку жінку, яка мала певну незалежність, уважали відьмою. Інквізитори звинувачували жінок, які залишилися поза контролем чоловіків, самотніх чи вдів, іноземок – спектр підозрюваних був досить широким.

В Англії жінок, які вміли плавати, вважали відьмами. Люди думали, що вода відкидає «чарівниць».

До кінця XV століття покарання за чаклунство обмежувалося лише штрафом. Публікація ж основного інструмента середньовічної інквізиції – праці з демонології «Молот відьом» – 1486 року запустила колесо смерті.

Ця книга популяризувала віру в чаклунство як єресь, злочин проти Бога. Жінок підозрювали у зв’язках з дияволом. Причиною звинувачення у відьомстві могло стати будь-що: чиясь хвороба чи смерть, відсутність молока у худоби, навіть «надмірна» краса підозрюваної.

Суспільство завжди боялося жіночої сексуальності, а відьомство розглядали як певну аналогію цьому. Відтак вважали: якщо жінка гарна, вона отримує більше влади, а патріархальна культура вбачала в жіночій силі загрозу.

Катування для отримання зізнань та викривання інших «відьом» було величезною частиною процесу, а збочення інквізиторів проявлялися на судових процесах.

За словами істориків, які працюють в галузі ґендерної історії, на процесах щодо відьом жінок завжди допитували оголеними – це можна побачити на тогочасних гравюрах і літографіях.

У книзі «Історія чаклунства в Європі впродовж століть: Темрява і чаклунство» історик Джон Ештон описує, що звинувачених жінок роздягали, щоб виявити видимі «сліди диявола» – як-от родимки – та невидимі. У їхні тіла штрикали голками, щоб знайти ділянки, з яких не йде кров, – це були «невидимі сліди диявола». Жінок тримали голими, у незручних позах, позбавляли їх води, їжі та сну добами, аж поки вони не зізнавалися у напівпритомному стані. Це все було дуже сексуалізоване. «Відьом» звинувачували в близькості з дияволом та іншими демонічними істотами, а потім піддавали сексуальній нарузі, щоб змусити зізнатися.

Загалом «Молот відьом» та інші джерела виплекали такий собі демонічний образ жінки, наділивши її магічними властивостями. Якщо жінка намагається бути незалежною від протилежної статті, має гоноровий характер та шукає можливості для самовираження – вона точно відьма.

Цілительки

У Європі цілительки довго відповідали за здоров’я громади, поки не почалося полювання на відьом. Вони знали лікарське застосування багатьох трав і рослин, обмінювалися знаннями, які передавали від матерів до дочок. Втім за це їх звинувачували в чаклунстві. Насправді низка вчених вважає цілительок першими лікарками та анатомками в історії Заходу, а також першими фармакологинями з власними колекціями лікарських рослин.

Згодом усім, хто не мав кваліфікації, заборонили лікувати. Це означало, що в жінок відібрали право займатися медициною, оскільки вони не мали доступу до університетів.

Жінок практично виштовхнули з практики медицини аж до кінця XIX століття.

Із одного боку, це були перші кроки від народного цілительства до професійної медицини, але насправді знань, яких лікарі засвоїли в університетах того часу, було дуже мало.Таким чином чоловіки-лікарі, які походили з забезпечених сімей, боролися проти можливої конкуренції цілительок.

Деякі науковці припускають, що церква мала й інші причини для обмеження ролі цілительок.

Наприклад, були «відьми»-цілительки, які радили людям контролювати споживання цукру, оскільки виявляли хвороби, спричинені його надлишком. Однак церкві, яка мала інтереси в цукровій промисловості, було вигідно збільшити споживання цукру, а не навпаки.

Шульги (лівші)

Мисливці на відьом завжди стежили за тим, що виділяло людей з-поміж натовпу. І оскільки більшість – правші, то шульгу часто розглядали як знак відьми. Це було не лише під час апогею європейського та північноамериканського полювання на відьом у XVI-XVII століттях – підозра на ліворукість існувала століттями. Ліворукість навіть називали «тавром диявола», і тому будь-яка жінка, яка використовувала ліву руку для письма чи інших повсякденних завдань, могла опинитися під підозрою у практикуванні темної магії.

Відьми мали менше прав, ніж решта ув’язнених, і суди практично завжди супроводжувались тортурами. Підозри було достатньо, щоб засудити до смерті.

Найгучніший суд над відьмами відбувся на Полтавщині

Що стосується території України XVI-XVII століть, до нас дійшло 198 судових справ про чари. Страчували небагато людей. В Україні «відьом» здебільшого топили, але є факти і спалення. Більшість відомих документів про переслідування українських «чарівниць» походить із міст і містечок Кам’янця-Подільського, Вижви, Олики, Кременця, Дубна.

Найбільш резонансний суд над відьмами відбувся 1666 року у столиці тодішньої Гетьманщини – місті Гадячі. Гетьман Іван Брюховецький звинуватив «відьом» у тому, що його вагітна дружина Дарія втратила дитину, та спалив за раз шістьох жінок, серед яких була дружина гадяцького полковника. Підозрювали, що звинувачені викрали ненароджену дитину з утроби та наврочили хворобу, від якої Брюховецький з дружиною ледь не сконали. У народі ширилися чутки, що жінкам допомагали демони у вигляді мишей і котів.

Як доводить історикиня Катерина Диса у своїй книзі «Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVІІ-XVІІІ століття», події у Гадячі – безпрецедентний випадок для українських земель, підґрунтям якого хоч і стало звинувачення у чаклунстві, але справжньою причиною насправді була загроза верховній владі у Гетьманщині.

Звинувачення у відьомстві: сучасний контекст

Попри те, що слово «відьма» походить від давньослов’янського слова «відати», тобто «знати», у багатьох ситуаціях воно досі звучить образливо. Часто «відьмами» називають суворих, незалежних жінок, які не догодили чоловікам. І те, що в жінок був довго закритий доступ до певних галузей, як-то військова, свідчить, що патріархальне суспільство досі хоче керувати світом. Як і в часи полювання на відьом, жіночу молодість та красу зараз вважають товаром, а люди, які не бояться відрізнятися від решти, стають ізгоями.

Чи триває «полювання на відьом» зараз? Напевне, що так. Це проявляється і у хвилі хейтерства, яка прокотилася Україною у відповідь на жіночі марші до 8 Березня, і у шеймінгу окремих дівчат, які не соромляться відверто писати у себе на сторінках у соцмережах на сексуальну тематику.

Українське суспільство ще має безліч упереджень щодо жінок, представників ЛГБТ-спільноти, і з цими стереотипами треба боротися.

Утім варто пам’ятати, що в цій ситуації, як і з відьомським ковеном, – коли група жінок об’єднує зусилля, вони можуть більше, ніж кожна поодинці.

Читайте також: Жіночий ветеранський рух: війна зробила їх видимими

Джерела

1. https://www.mtholyoke.edu/.../stephwhit/final/malleus.html

2. http://www.ub.edu/duoda/diferencia/html/en/secundario7.html

3. https://historycollection.com/18-reasons-one-is.../11/

4. https://www.bbc.com/ukrainian/features-54759762

5. https://legalhub.online/tse-po-roboti/salemski-vidmy-realna-istoriya-sudovogo-protsesu

6.https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C%D0%BE%D0%BC?-1wpg-kqleIvievgzV33Z22HFs8a_I6g1Jor9MGM_k3_GFJS1XMGQyE#%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B8

7. https://uamoderna.com/images/biblioteka/gender-approach-anthology.pdf?

8. Документальний серіал «Історія горору з Елаєм Росом»

Матеріал створили в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

Автор: Наталка Сіробаб