Гендерна нерівність сьогодні та в минулому: в Полтаві історики та соціологи зібралися за круглим столом

03 березня 2017, 11:00 0

Фото Ірини Лазаренко

У Педагогічному університеті імені Володимира Короленка історики та соціологи зібралися за круглим столом, аби подискутувати про жіночу історію, гендерну риторику та історію сексуальності. Важливо, що йшлося про дослідження проведені у тому числі й на матеріалах Полтавщини. Так у стінах вишу втретє реалізують щорічну серію наукових заходів під назвою «Історія. Гендер. Сексуальність. Полтава».

Ігор Сердюк, кандидат історичних наук, педагог ПНПУ імені Володимира Короленка розповів, що такі зібрання організовує Полтавське історичне товариство спільно з історичним порталом «Historians.in.ua».

– В рамках заходів ми у режимі круглого столу обговорюємо теми, які досліджує соціальна історія, історія ментальності, соціологія. Тобто йдеться про вивчення не подій, а людських уявлень, – коментує пан Ігор.

Першою виступала з доповіддю «Ідеалізація минулого VS гендерна модернізація: чи можна поєднати непоєднуване?» дослідниця з Полтави кандидатка соціологічних наук Олена Стрельник. Вона розповідала про маніпулювання уявленнями про «традиційні цінності» у гендерній політичній риториці. Дослідниця наголошувала, що у межах державного дискурсу використовується ідеальний образ сім’ї «в українському минулому», котрий часто суперечить сучасним науковим уявленням про це минуле.

– Зокрема в державній цільовій соціальній програмі розвитку сім’ї до 2016 року в якості такої універсальної сім’ї розглядалася родина, яка складається з пари, що перебуває в зареєстрованому шлюбі і має двоє чи більше дітей, – коментує Олена Стрельник. – Окрім того, повернення до традицій розглядається як такий собі засіб поліпшення демографічної ситуації. Це називається «демографічним націоналізмом».

Однак у такій риториці замовчується багато фактів, як той, що багатодітність традиційної родини була зумовлена інакшими умовами життя і світоглядними установками, а шлюби не розпадалися, бо розлучення було практично не можливим. Так само й такі ідеологеми, як, наприклад, «шлюб за коханням» породжені вже модерним соціумом.

– Мене як соціологиню непокоїть те, що така гендерна риторика час від часу впливає на прийняття рішень у державі, – стверджує Олена Стрельник.

– Майже щорічно в Україні ініціюються законопроекти про заборону абортів. Цілком очікувано, що за цим стоять представники право- радикальних чи націоналістичних політичних сил. У пояснювальній записці до законопроекту про заборону абортів у 2013 році політики аргументували його необхідність також і апеляціями до традиційних цінностей.

Дослідниця зазначила також, що були і інші законопроекти такого штибу, наприклад, про «податок на бездітність».

– У 2012 році його ініціатори пропонували стягувати податок із осіб, котрі досягли 30-тирічного віку і не мають дітей.
З іншого боку є й позитивні зрушення. З усіх пострадянських країн (не рахуючи прибалтійських) лише Україна і Киргизстан спромоглися прийняти закон про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Другу доповідь представив історик Ігор Сердюк. Він розповів слухачам про бездітність і безпліддя в суспільстві Гетьманщини ХVІІІ століття. Науковець наголосив, що наше бачення ідеальної сім’ї базуються і на уявленнях про Гетьманщину як «золоте минуле». Зокрема частиною таких ідеалізацій є уявлення про дитину у тому суспільстві, як щось засадниче та домінуюче.
За таких уявлень із досліджень, навіть демографічних, геть випадають бездітні чоловіки й жінки. Історики лише побіжно торкаються таких осіб, хіба у контексті вивчення розлучень.

Коли ж говорять про шлюб, то у релігійному суспільстві дітонародження мусить бути головною його метою. Про це, наприклад, яскраво писав Інокентій Гізель: найперше – дітородження, щоб рід людський на славу Божу узаконно множився. Відповідно з точки зору релігії безпліддя вважається карою за гріхи, так само як решта хвороб.

Також Ігор Сердюк говорив про те як лікували безпліддя за допомогою нетрадиційної медицини і які це мало наслідки.
Останнім виступив з доповіддю Володимир Маслійчук, історик з Харкова. Він розповів присутнім про жіночу приватну освіту в «старій Малоросії» на прикладах Полтавської та Чернігівської губернії в першій третині ХІХ століття.

– Важко не помітити, що на початку ХІХ ст. в приватній сфері відбувалися істотні зрушення. Тож була спроба відкрити дівчачий пансіон у Чернігові та Ніжині, – прокоментував пан Володимир. – Прибалтійський німець Фрідріха Кнейберт відкрив свій пансіон для навчання дівчаток, але з економічних міркувань почав набирати і хлопчиків, що суперечило тодішнім настроям на роздільне навчання, тому пансіон довелося закрити.

Так само не вийшло запровадити приватні пансіони для дівчаток у Полтаві. Тут Володимир Маслійчук оперує таким поняттям як «полтавські невдачі». За його словами усі спроби були невдалими аж до заснування Репніними Інституту благородних дівиць, однак, то вже були ініціативи зовсім іншого порядку.