«Нечоловіче заняття»: чоловік родом із Полтавщини пече хліб, вишиває хрестиком і бісером та вчиться шити

1. >
2. Суспільство >
3. «Нечоловіче заняття»: чоловік родом із Полтавщини пече хліб, вишиває хрестиком і бісером та вчиться шити

Фото зі сторінки Андрія Волика у соцмережі

Андрій Волик родом із міста Пирятин Полтавської області, але зараз мешкає в Івано-Франківську. За професією він – журналіст, але має багато різних захоплень: вміє готувати, вишивати та вчиться шити. Чи доводилося Андрію стикатися з гендерними упередженнями через хобі, він розповів «Колу».

– У мене була така історія: я спочатку переїхав до Львова 2005 року, працював там у газеті, потім – в інформаційній агенції ZIK. Потім у мене сталося емоційне вигорання від роботи, захотілося щось змінити. Саме в цей час в Івано-Франківську відкривали радіостанцію, і мені запропонували стат менеджером і водночас журналістом. Я погодився і перебрався сюди. Це було 2008 року.

Батьки Андрія змалечку ні в чому не обмежували. Купували іграшки, які були хлопцю до вподоби, не обов’язково «хлоп’ячі» чи «дівчачі». Багато іграшок йому дісталося від старшого брата.

– Ситуація складалася так, що в мене по сусідству жило багато дівчат. Відповідно, і компанія була дівчача. Іграшки були різні абсолютно. Але я б не сказав, що з дівчатами грався лише ляльками. Були й машинки, і м’ячі, – розповідає чоловік.

Так само батьки не змушували Андрія відвідувати якісь конкретні позашкільні гуртки. Усе, що йому було цікаво, дозволяли спробувати. Тож у різний час хлопець ходив на гуртки дизайну, малювання, фотографії, туризму, легкої атлетики, займався спортивною ходьбою, якийсь час відвідував музичну школу за класом домбри.

Читайте також: Як впроваджують гендерну політику на Полтавщині

Уміння готувати – від батька

Андрій Волик готує ще з підліткового віку. І це для його родини не дивина, адже, на жаль, уже покійний батько подавав йому в цьому хороший приклад. Старший брат теж умів готувати.

– Батьки працювали, і вже років у 12-13 я міг приготувати якусь нескладну вечерю. Хотілося просто зробити їм приємне. У нашій родині найкраще готував тато, тобто я в нього перейняв таку модель. Він для цього мав більше часу, бо мама працювала у школі в дві зміни, і її довше не було з роботи, – розповідає чоловік.

Тож Андрій звик готувати з батьком і отримав від нього перші навички з куховаріння.

У сім’ї Воликів ніколи не ділили обов’язки на «чоловічі» й «жіночі».

– Загалом у нас цікава родина була, бо тато з мамою свого часу працювали як сімейний підряд на жнивах. Разом вони заробляли гроші, щоб звести будинок. Тато був комбайнером, а мама – його помічницею. Вона мала подавати запчастини, якщо щось зламалося, і допомагати в керуванні комбайном, – каже чоловік.

Андрій готує без проблем і зараз. Він мешкає сам, тож жартує, що не має вибору, і це така «вимушена самозарадність». Втім визнає, що вміння готувати допомагає в багатьох ситуаціях.

– У мене досить непогано хліб виходить. Минулого року, під час карантину, почав випікати хліб на заквасці. Його вважають здоровішим харчуванням, я чомусь у це повірив і перейшов на такий рецепт.

Андрій Волик вважає, що це вміння – теж від тата, адже якийсь час той працював пекарем.

– Я до нього приходив, і він мене пригощав свіжим спеченим хлібом. Удома вся випічка 100% була за ним. Із тістом лише батько працював. Мама менше до кухні підходила, а за тісто вона взагалі не бралася. Це була дуже велика рідкість, щоб мама щось пекла, – каже чоловік.

«Вишивка для мене – це антистрес»

Вишивати Андрія Волика ще в шкільний час навчила сусідка – бабуся його подружки. Жінка мала великий життєвий багаж, адже їй довелося побувати медичною сестрою на війні. Тож на вулиці її знали, бо часто розповідала цікаві історії. Андрій побачив, що вона вишиває, і йому захотілося спробувати.

– Зараз вишиваю менше, бо багато роботи. Але вишивка для мене – це антистрес, – резюмує чоловік.

За час свого захоплення вишивкою Андрій створив близько ста робіт. Найбільші серед них – ікона, гаптована бісером, та  великодній рушник, шитий нитками. Переважно Андрій презентує свої вироби близьким та друзям.

– Більшість робіт вишивав комусь на подарунок. Намагався зрозуміти, що людині може бути цікаво, що їй подобається, тож кожна вишивка виготовлена з думкою про когось, – розповідає майстер.

Андрій не вважає вишивку «жіночим» заняттям і каже, що й друзі захоплюються таким хобі.

– У мене насправді багато знайомих чоловіків, які вишивають. Я знайомий з одним хлопцем зі Львова, який сам працює програмістом, але у вільний час розробляє схеми й вишиває хрестиком. І це не стандартні рушники чи доріжки, а сучасні картини. Він переосмислює українські орнаменти, створює модерні роботи. Йому подобається ця техніка, він неодноразово брав участь у виставках. Для нього це – чисте мистецтво, а для мене – народний промисел. Коли я побачив його роботи, то «видихнув», що це точно не лише «жіноче» заняття, – розповідає чоловік.

Андрій каже, що не стикався з упередженнями щодо свого захоплення. Йому доводилося бачити чимало робіт хлопців і в Інтернеті. На думку майстра, умовний поділ праці на «чоловічу» та «жіночу» поволі стирається.

– У моєму оточенні люди досить прогресивні, і таких стереотипів немає, принаймні, мені цього не озвучували, – резюмує вишивальник.

Пошив уже двоє штанів і планує йти вчитися виготовляти сорочку

Цьогоріч навесні протягом двох місяців Андрій Волик відвідував курси шиття на базі місцевого професійно-технічного училища. Навчитися хотів дуже давно, адже в дитинстві вже пробував шити.

– Це вже мамин вплив, бо вона непогано шила. Удома в нас є швейна машинка. У мене були спроби щось пошити, але тато не дуже це підтримував, то я це робив, щоб ніхто не бачив. Вироби виходили не досконалі, речі були на мене малі, адже я не знав тоді про припуски на шви тощо. Тоді в мене не вийшло, і я ідею цю залишив на якийсь час, але бажання зосталося. І коли почув про курси шиття, то вирішив спробувати. Тим паче, що вони мені підходили за графіком та ціною. Залишився дуже задоволений, бо справді навчання було на вищому рівні, викладачка показувала все до дрібниць, – розповідає чоловік.

Андрій Волик за час навчання та після нього пошив двоє штанів. Каже, що вже надходять замовлення від знайомих, та на все бракує часу. Чоловік поки що не планує ставати професійним кравцем, але має бажання в цьому розвиватися.

– Бажання шити присутнє, бо є відчуття що це – моє, бо є результат роботи, який можна взяти в руки, на комусь побачити, що це принесе комусь задоволення. Саме цим мені подобається цей процес, – резюмує чоловік. – У мене життя так складається, що інколи не думаю, що це може бути моєю професією, а потім воно стає. На осінь планую йти вчитися шити сорочку. Можливо, тоді подумаю про професійне шиття.

Про фемінізм та ідею гендерної рівності

Чоловік не вважає себе феміністом, але підтримує ідею гендерної рівності.

– Я не позиціоную себе як фемініста, бо, можливо, не проводжу роз’яснювальної роботи з цього питання, але однозначно підтримую ідею гендерної рівності. Якщо фемінізм про це, то – так, – каже чоловік. – Моя позиція – має бути однакове сприйняття і ставлення як до чоловіків, так і до жінок.

Довідка «Кола»
Профемінізм – назва руху, який підтримує постулати фемінізму, але не передбачає входження його учасника (профемініста, або фемініста) до основного феміністського руху. Цей термін найчастіше використовують щодо чоловіків, які активно підтримують фемінізм і його зусилля щодо забезпечення політичної, економічної, культурної, особистої та соціальної рівності між чоловіками і жінками.
Знамениті чоловіки часто висловлюють підтримку ідеї гендерної рівності, сприяють жінкам у боротьбі за досягнення рівних прав та можливостей. Серед відомих феміністів – актори, музиканти, політики такі як Деніел Редкліфф, Бенедикт Камбербетч, Джозеф Гордон Левітт, Джон Ледженд, Раян Гослінг та інші.

До слова, Андрій Волик працює в ГО «Молодіжна організація «СТАН», для якої ідея гендерної рівності – одна з основних цінностей. Окрім того, зараз він координує адвокаційну кампанію з протидії мові ворожнечі в Івано-Франківській області.

Читайте також: Найгучніший український суд над відьмами відбувся на Полтавщині, або Гендерний контекст спалення за чаклунство

Андрій зазначає, що так само добре виконує й «чоловічу» роботу: вміє керувати автомобілем, може зробити стілець із дерева, закручувати шурупи, користуватися викруткою, молотком, пилкою, «болгаркою, штукатурити стіни тощо.

– Скажімо так: я вмію дати собі раду, мені під силу приготувати поїсти й відремонтувати, коли щось зламалося. У цьому нема абсолютно нічого складного. – У мене не була сувора сім’я, у якій казали, куди вступати вчитися, із ким дружити, що робити. Моя мама – педагог, і вона підтримувала наш розвиток та допомагала рухатися за своєю життєвою траєкторією, і я їй вдячний, що живу життям яким хочу, без стереотипів, – каже Андрій Волик.

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми,  що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

Автор: Наталка Сіробаб

• #новини Полтави
• #фемінізм