Проституція в Україні: «Мало скасувати покарання – потрібно протидіяти попиту й забезпечити належні умови, щоб вийти з секс-індустрії»

1. >
2. Суспільство >
3. Проституція в Україні: «Мало скасувати покарання – потрібно протидіяти попиту й забезпечити належні умови, щоб вийти з секс-індустрії»

Фото – 24tv.ua

«Створити світ, у якому жодну жінку чи дівчину не продаватимуть» – під таким девізом працює Коаліція проти торгівлі жінками. Ті, хто ратує за легалізацію проституції, не копалися в цій темі глибше, адже йдеться саме про торгівлю людьми. Насильство з боку клієнтів і сутенерів, особливі умови «кришування» поліції, – не весь перелік проблем тих, хто задіяні у секс-індустрії.

За cоціологічними дослідженнями, в Україні понад 100 тисяч осіб, які надають сексуальні послуги за гроші. Однак насправді – значно більше, бо часто комерційним сексом займаються одноразово або загалом не вважають себе людьми в проституції.

Українське законодавство

12 січня 2005 року в Україні впровадили сувору кримінальну відповідальність за торгівлю людьми та втягнення в проституцію.
2006-го проституцію декриміналізували – із Кримінального кодексу прибрали статтю за індивідуальну проституцію, одночасно посиливши відповідальність за торгівлю людьми.

Зараз за проституцію в нашій державі загрожує лише покарання відповідно до частини 1 статті 181 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що передбачає попередження або накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Нинішні закони протидії проституції мають незначний ефект, тому періодично з’являються спроби змінити законодавство.

23 вересня 2015 року народний депутат Андрій Немировський зареєстрував законопроект, який, фактично, легалізував би проституцію в Україні. У такому разі жінки (рідше – чоловіки) були б зобов’язані реєструватись як фізичні особи-підприємці, які надають платні послуги інтимного характеру.

Щоправда, через деякий час Немировський відкликав законопроект, втім дискусію щодо державної політики з протидії проституції ведуть і досі.

Насправді ж способів урегулювання проституції значно більше.

Треба розрізняти терміни легалізація, депеналізація, декриміналізація, «шведська модель» тощо, – зазначає юристка, директорка БО «Всеукраїнська ліга «Легалайф» Юлія Дорохова.

Легалізація – це скасування покарання, юридична перекваліфікація частини кримінально караних діянь.
– Фактично, це спроба виведення з тіні проституції, коли держава регулює сферу секс-бізнесу. Це працювало б так само, як будь-яке підприємство, що сплачує податки. Усе, що регулює Трудовий кодекс, – це легалізація, – каже пані Юлія. – Якби легалізували проституцію, то це б означало: перше – сутенерство та публічні будинки дозволені, із цього всього сплачують податки, друге – у поліцію можна звернутися щодо порушення прав.

Декриміналізація проституції – це скасування кримінального покарання за таку діяльність, втім ця система не допоможе уникнути насильства та запобігти торгівлі людьми.

Депеналізація – відсутність адміністративного покарання за проституцію.

– Тобто якщо в нас за індивідуальну проституцію у 181 статті частини 1 Кримінального Кодексу передбачене адміністративне покарання, за умови депеналізації його б не було. 302 і 303 статті Кримінального кодексу (утримання місць розпусти й сутенерство – прим. авт.) це не змінило б, – резюмує експертка.

Суть так званої «шведської моделі» (загальнодержавна стратегія скорочення попиту на проституцію, застосована вперше у Швеції) – у впровадженні покарання для сутенерів та клієнтів з одночасним скасуванням будь-якої відповідальності осіб, які надають секс-послуги.

Як проблему розв’язують за кордоном

Європарламент «рекомендує шведську модель» як концепцію боротьби з сексуальною експлуатацією, проституцією та торгівлею людьми. Можливо, тому що деякі європейські країни вже мають негативний досвід легалізації проституції.

Офіційна інформація з Данії підтверджує думку про значне збільшення попиту після створення легального ринку. За підрахунками Національної ради соціальних служб Данії, можна сказати, що після того, як проституція стала законною 1999-го, кількість секс-працівників зросла більш як на 40% з 2002 до 2009 року.

Тим часом у сусідній Швеції, де придбання сексу криміналізували 1999-го (але продаж «сексу» залишався законним), зростання проституції не спостерігали.

Не досягли задекларованої мети й закони Німеччини, проте збільшили ринок проституції на 20%, легітимізували користувачів проституції, скасували відповідальність сутенерів і власників публічних будинків, а також збільшили рівень торгівлі людьми.

Закон про купівлю у Швеції був справді революційним, адже вказав на реальні проблеми проституції – осіб, які купують секс, створюючи попит, і які ніколи не відповідали за це.

– Особи в проституції можуть зазнавати зґвалтування або іншого сексуального насильства. Досить поширені також шантаж розголосом, маніпуляції адміністративним протоколом за проституцію, зокрема у різних судових справах. Таке ставлення – безпосередній наслідок того, що жінок у проституції вважають апріорі причиною і джерелом проблеми, ігноруючи той факт, що проституція існує через попит, який створюють чоловіки. Якби ніхто не готовий був заплатити гроші за так званий «секс», нікому було б його продавати. Поки не матимемо цього усвідомлення: хто джерело проблеми, а хто – вразлива група, ризики порушень прав жінок і дівчат залишатимуться великими, – каже юристка, дослідниця, представниця НУО «Центр “Розвиток демократії”» Олена Зайцева.

Читайте також: Як впроваджують гендерну політику на Полтавщині

Юлія Дорохова не впевнена, чи підійшла б «шведська модель» боротьби з проституцією Україні. На її думку, в теорії така система хороша, але як би це було в українських реаліях, не відомо.

– Ми не бачили, як ця модель працює, а лише читали. Як свідчить практика, написане й побачене на власні очі – різні речі. Ми все-таки не просто експерти, а люди, кого це безпосередньо стосується, і розуміємо, що законодавство і як це відбувається на практиці, різниться, – каже експертка.

Олена Зайцева вважає, що саме впровадження покарання для користувачів проституції, а не просто зняття відповідальності за заняття проституцією, може вплинути на попит, тобто на джерело проблеми:

– Шведський підхід перейняла не лише більшість скандинавських країн, але й Канада, Франція, Ізраїль та інші. Усі ці країни теж не ідентичні, але скрізь працює модель протидії попиту. Заяви про «інші реалії» – це просто спроби (свідомі чи несвідомі) заглушити голоси науковців, дослідницької спільноти, законодавців і НГО, які займаються правами жінок (а не захистом бізнесу) і рекомендують саме шведський підхід. До речі, нещодавно навіть у Німеччині заявили, що рухатимуться до шведської моделі, визнавши провал політики легалізації. Окрім того, шведська модель в Україні краще спрацює, ніж в Європі, оскільки в нас майже немає ризику депортації жінок у проституції, якого так бояться жінки секс-індустрії в ЄС, бо там вони переважно є мігрантками. В Україні лише підхід протидії попиту може дати жінкам в проституції (і поза проституцією) захист, якого вони так потребують, адже будь-які інші варіанти означатимуть просто зміну форми шантажу, з тим самим ризиком розголосу і тиску.

94% постраждалих від торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації становлять жінки та дівчата, ідеться на GenerationEqualityForum. І поки за заняття проституцією є штраф, вони вимушені терпіти насильство через страх звернутися до правоохоронців.

– Куди скаржитися постраждалій, якщо агресор – посадовець чи полісмен, який має владу чи гроші? – ставить риторичне запитання Юлія Дорохова. – Така жінка не може звернутися до правоохоронних органів. Вона потребує медичної, психологічної допомоги чи, можливо, місця для переховування.

Чому легалізація проституції в Україні – не вихід

Експертки сходяться на думці, що в Україні не можна узаконювати проституцію, бо це піде на користь лише сутенерам та власникам публічних будинків. Зосередити увагу краще на стримуванні ринку проституції та на протидії попиту, як рекомендує Рада Європи і ЄС.

– Я взагалі дивуюсь, як можна вірити, що узаконення якогось виду злочинів, які порушують права людини, хтось може вважати виходом. Так, у теорії можна уявляти собі чисті охайні борделі, де ніхто нікого не змушує, всі страшенно здорові і нуль насильства. Але на практиці, на прикладі тих країн, де проституцію вже було легалізовано, маємо організовану злочинність, яка контролює більшість ринку, вбивства жінок, зростання насильницьких і жорстоких практик (зокрема щодо жінок поза проституцією), посттравматичні стресові розлади, ВІЛ, залежності, самогубства, критично малу тривалість життя таких жінок, безкарність сутенерів та користувачів проституції, – зазначає Олена Зайцева. – Сама віра в те, що проституція може принести якийсь прибуток у бюджет – це просто плекання міфу, оскільки сукупні витрати на нейтралізацію негативних наслідків як для осіб в проституції, так і суспільства, мало хто враховує.

На думку експертки, очікувати, що хтось сплачуватиме ці податки в Україні, не варто. Адже навіть у Німеччині найбільший легальний бордель недоплатив податків на мільйони євро, а загалом лише близько 10% німецького ринку вдалося вивести з тіні за десятки років легалізації.

Як допомогти людям вийти з проституції

– Коли ми проводили марш «секс-працівників» 2017 року, подавали до Верховної Ради пропозицію про впровадження депеналізації, тобто скасування 181 статті частини 1 Кримінального Кодексу. Щоб не було адміністративного покарання за заняття індивідуальною проституцією. Час іде, погляди змінюються, – каже Юлія Дорохова. – Але я дотримуюся думки, що підхід має бути комплексним. Нинішнє законодавство дає широкі можливості для шантажу, вимагання, маніпуляцій та тіньового бізнесу – і це треба вирішувати.

Юлія Дорохова наголошує, що від насильства в проституції страждають люди всіх гендерів, адже сексуальні послуги надають не лише гетеросексуальні жінки та чоловіки, а й геї, лесбійки, трансгендери.

– Мало скасувати покарання – потрібно забезпечити належні умови реабілітації, щоб ті, хто були задіяні в проституції, змогли соціалізуватися й отримати нову роботу. І саме держава має подбати про це, – говорить директорка БО «Всеукраїнська ліга «Легалайф». – У Швеції є норма в законодавстві: тих, хто виходить із проституції, обов’язково підтримує держава, забезпечує роботою. Люди, які постраждали від насильства, отримують реабілітацію. У нас же спіймали – арештували – виписали штраф. А далі що? Я раніше порушувала питання розроблення та впровадження програми для тих, хто хочуть вийти з проституції, щоб вони отримали професію тощо.

Попри те, що в нашій країні немає кримінальної відповідальності за індивідуальну проституцію, це не вирішує проблему порушення прав великої кількості людей, залучених у цю галузь. Секс-працівникам хотілося б конструктивного діалогу з владою, резюмує пані Юлія.

Парламентська асамблея Ради Європи закликає всі держави-члени Ради Європи розглядати запровадження кримінального покарання (на основі скандинавської/шведської моделі) за сексуальну експлуатацію як найефективніший інструмент запобігання торгівлі людьми та боротьби з нею.

В Україні доцільно розглянути можливість впровадження «шведської моделі» теж.

Про це говорили на пресконференції «Протидія сексуальній експлуатації: представлення переваг Шведської моделі» в Укрінформі 2019 року.

Тоді учасники заходу звернулися до державної влади з закликом підтримати в Україні впровадження «шведської моделі» як ефективної системи, яка базується на дотриманні прав і недискримінації, щоб протидіяти проституції, сексуальній експлуатації, торгівлі людьми.

Коли ми говоримо про боротьбу з проституцією, ідеться насамперед про захист прав жінок, заборону на сексуальну експлуатацію, а не заробляння грошей. Якщо держава спрямує свої зусилля на зменшення попиту у секс-індустрії, тоді можливі позитивні зрушення в цьому напрямку.

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

Читайте також: Найгучніший український суд над відьмами відбувся на Полтавщині, або Гендерний контекст спалення за чаклунство

Автор: Наталка Сіробаб