Розвантажувальні жилети, балаклави та білизну для армії шиють волонтерки в Полтаві: потрібна підтримка

12 березня 2022, 15:05   0

Із перших днів масштабного вторгнення Росії в Україну полтавські швачки перелаштували роботу: замість суконь та костюмів, які шили раніше, налагодили виробництво балаклав, білизни та розвантажувальних жилетів. Це все тримається на ентузіазмі та бажанні допомогти тим, хто боронить нашу Україну від окупантів.

Розрослась волонтерська діяльність із маленької майстерні Олени Запорожан, а нині це кілька приміщень з професійним швейним та розкрійним обладнанням, куди щодня приходять близько двох десятків людей.

Всіх об’єднала Олена. Вона писала про це у мережі «Фейсбук», адже і раніше шила балаклави (війна в країні понад 8 років). Тож і нині була потреба в пошитті балаклав, трусів, футболок, майок. Люди почали пропонувати свої послуги, швейні машинки, але однієї кімнати було мало – обладнання нікуди ставити.
Спочатку приєдналася волонтерка Світлана Довгань. Вона поцікавилась, що нам потрібно для виробництва. А була потреба у столах. З інших майстерень нам дали свої машини – от, приміром, із Машівки привезли цілий цех.

– Я запитала в орендодавця щодо приміщень, бо розкрійний стіл, наприклад, нікуди не вмістився б, він величезний, та й швейні машинки ставити було ніде у моїй майстерні. Дуже вдячна, що нам виділили кілька приміщень, де ми змогли налагодити процеси, – ділиться Олена. – Також нам налагодили мережу електроживлення, бо кількість машин велика і не упоралась би система, – говорить Олена.

Небайдужі люди тим часом допомагали коштами на картку.

– На зібрану допомогу ми придбали ще техніку, яку нам віддав підприємець за символічну суму. А далі поступово почали приходити в команду й люди, – згадує полтавка.

Шили балаклави, які попросили для тероборони з Розсошенців. Потім білизну, якої також завжди бракує. А згодом виробництво розрослось. Пошите йшло не лише для потреб оборонців Полтавщини, а й на Сумщину та Харківщину.

Товар волонтерам, громадам віддають безкоштовно, але просять матеріали – трикотажну тканину, брезент, фліс, фурнітуру, аби далі могти шити на потреби тероборони та армії.
Але так було не одразу. Траплялось, що люди привезли тканину, побачили, що машинок лише дві, що потужності малі, тож забрали матеріал, аби десь в іншому місці швидше пошити потрібні речі на фронт.

– І це логічно, я їх розумію, – каже майстриня. – У нас тоді реально були малі потужності та швидкість.
Тепер же масштаби організованого Оленою та її «бджілками» виробництва вражають.

– Найбільша наша гордість – «розгрузки» (розвантажувальні жилети). Ми їх удосконалили вже так, що отримали визнання профі, – каже Олена. – Нас консультували учасники миротворчих місій ООН: що зменшити, де покращити яку кишеню тощо.

Ці жилети потрібні бійцям і бійчиням, аби мати все під рукою. Якщо в захисників немає жилетів, то доводиться розпихати необхідне по кишенях, а це незручно. Жилети ж розраховані на те, аби могти пересуватись із усім, що в кишенях, швидко знайти зброю, магазини до неї, фляги, медпрепарати тощо. Для цього жилет має велику кількість кишень і кріплень.

Тож нині у майстерні в кількох залах людно і гамірно – працює розкрійний ніж, жінки і чоловіки ріжуть, малюють, креслять. Швачки з чималим досвідом шиють.

Приміром розкрійний ніж дуже помічний, він ріже багато шарів тканини одразу, але ними нелегко керувати, швидкість роботи невелика.

Олена каже, що чекають із Хмельницького спеціальну розкрійну машинку, але наразі не вдалось знайти того, хто привезе її звідти до Полтави. На неї велика надія, бо така розкрійна машина дасть змогу пришвидшити процеси.

– Ми перекриємо потреби половини області, я вважаю. А ще я придумала, як оптимізувати процеси: зможемо з її допомогою мати викрійки «розгрузок», розвеземо їх по майстернях і швеї зможуть на місці вже шити жилети самі, – ділиться планами Олена.

Матеріали для роботи що могли, купували, доки було де. Багато чого є на складах у Харкові, а там нині активні бойові дії, тож дістати немає змоги.



– Шиємо і з нового, і з такого, що було в ужитку, – ділиться Олена. – От це привезли нам з військової частини, – показує брезент жінка.

– У мене тут такі круті люди, що я очам не вірю. От наша Наталя – вона наш генерал, – веде знайомити з волонтерським складом Олена.

Наталя Коломієць – швачка з 25-річним досвідом. Жінка розповіла, що її завдання – дати роботу швачкам, пояснити все закрійникам. Перевірити лекала, підкоригувати, якщо потрібно.

– А ще мушу підказати, що і як шити, повністю зібрати виріб, – каже пані Наталя.

Людмила Шевченко – інеженерка-технологиня масложирової промисловості. Те, з чим працює зараз, – для неї нове.

– Я побачила в Інтернеті, що відкрився цех, потрібна допомога. Тож я покликала з собою сестру, прийшли і запитали: «Чим можемо допомогти?» Тепер викроюю, розпускаю от ці плащі на тканину, ріжу. Я готова робити все, аби наблизити нашу перемогу й аби підтримати наших захисників та захисниць, – поділилась пані Людмила.


А Людмила Ткаченко живе на дві країни – Польща – Україна. Нині жінка не могла їхати в Польщу, бо на її рідній землі війна.

Людмила Ткаченко

– Наразі я тут, вважаю, що мушу допомагати Олені. Ми з нею давні подруги, тож я мушу підтримати її, тим паче у такій справі у важку хвилину, – каже Людмила Ткаченко. – Зараз я годую дівчат – роблю каву, чай, бутерброди. Прошу допомоги у волонтерів, хто чим може, підтримують. Люди відгукуються, і це добре. Далі хотілось би, аби люди все ж отримували якусь копійку, якщо чесно.

Також Людмила розповіла, що разом з Оленою організовували команду від самого початку: інформували в мережі «Фейсбук» про пошук швачок, шукали налагоджувальників обладнання, електриків. А ті вже далі поширювали інформацію та шукали серед профі.


«Працівниці мають отримувати кошти, бо мусять за щось жити»


Олена Запорожан зазначила, що найбільша потреба нині у тканині та якісній фурнітурі.

Зразок, який привезли для дівчат

Олена Запорожан

А ще полтавка боїться, що люди скоро не зможуть приходити працювати безкоштовно. Потреба у «розгрузках» – величезна, тому важлива підтримка цього виробництва.

– Ті гроші, які люди кидали на картку, я витратила на матеріали, фурнітуру. З них не маю змоги платити людям за роботу. І розумію, що волонтерки ж мають і чимось платити комуналку, купувати за щось їжу. Так само налагоджувальник приїздить до мене на волонтерській основі. Йому б теж треба хоча б на бензин. Тому ми шукаємо спонсорів, бо переконана: люди мають отримувати гроші за роботу, волонтерити весь час безкоштовно не можна, – зауважує майстриня.


Швеї обладнали затишний куточок для кави та чаю, щоб хоча б якийсь перекус організувати.



– Нам би не зайве було, аби людей погодували, адже всі приходять на волонтерських умовах, працюють безкоштовно. Чайник та бутерброди стараємось робити, однак повноцінний обід, тобто щось свіженьке хотілося б. Може, якесь кафе захоче нас підтримати обідами, то ми не проти, – каже Олена.

Чим можна допомогти

Найбільша потреба – у тканині та якісній фурнітурі.

Для виробництва одягу і розвантажувальних жилетів необхідні наступні матеріали:

оксфорд з щільністю 500-600 мм;
кордура з щільністю 600-1000 мм;
нитки армовані номер 40;
фурнітура (липучки ширинок 5 см, застібки, ремінна стрічка 2,5-3 см);
брезент;
фліс;
трикотаж.
Картки для фінансової допомоги:
5168 7451 1185 0449 (ПриватБанк)
4323 3870 2496 6445 (А-банк)

Автор: Ніна Король

Суспільство 12 березня 2022, 15:05

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції