Наближаємо перемогу разом: як українська громада в англійському місті допомагає своїм на війні та в мирному житті

1. >
2. Суспільство >
3. Наближаємо перемогу разом: як українська громада в англійському місті допомагає своїм на війні та в мирному житті

Українська громада в місті Лідс, Велика Британія. Фото – зі сторінки Українського ценрту в Лідсі у фейсбуці

За ці майже п’ять місяців війни Український центр у Лідсі став потужним пунктом допомоги, як для наших земляків, які залишилися на Батьківщині та відстоюють незалежність зі зброєю в руках, так і для сотень жінок та дітей, які приїхали до Лідсу після початку війни.

Союз українців у місті Лідсі – громадська організація, якій вдалося у майже мільйонному британському місті створити оазис української культури, історії, кухні та мови. А з початком повномасштабної російсько-української війни, громадська організація стала ще й волонтерською, адже допомагає нашим хлопцям і дівчатам на війні, а також біженцям, які знайшли прихисток у Лідсі. Хоча допомагати нашим для українців Лідсу – не вперше, адже вони не стояли осторонь ще з 2014 року.

– Це український будинок, який купили наші батьки і залишили у спадок нам. Ми знаємо свою рідну мову, свою історію, традиції, – розповідає Ольга Каллаган, голова Союзу українців Великої Британії у Лідсі. – Це наш Лідс-гурток. Ми маємо гуртки по всій Британії – вже 30. Багато нових українських організацій почали створюватися нещодавно, наприклад, ось відкрилися в Шефілді, в Ліверпулі. Українці почали єднатися, допомагати своїм землякам.

Ольга Каллаган народилася в 1950 році Англії, вперше в Україну вона поїхала в 1991 році, через 2 місяці після того, як була проголошена незалежність. Загалом в Україні вона була п’ять чи шість разів. Але своє рідною мовою вважає українську. До початку навчання в школі жінка взагалі не знала англійської мови.

– Ми говорили вдома українською, в нашому клубі – теж українською, це моя рідна мова. Звісно, зараз мені тяжче говорити українською, часом вже забуваю слова чи довго думаю над тим, які слова підібрати, – говорить пані Ольга.

Острівок України у Великій Британії

Історія Українського центру в Лідсі почалася після Другої світової війни, коли частина українських остарбайтерів та в’язнів німецьких концтаборів вирішила не повертатися до Радянського Союзу, а пошукати щастя в демократичних країнах. Батьки Ольги Каллаган познайомилися в Німеччині, куди були примусово вивезені, та вирішили спробувати збудувати нове життя після війни у Великій Британії.

– Мамі не було до кого повертатися, адже її сім’я померла в Голодомор. Мама моя з-під Полтави: село Краснокутськ (нині – селище – прим. авт.) це Харківська область, але ближче до Полтавщини, тому вона й говорила завжди, що з-під Полтави, а батько із Тернопільської області. Його тата і маму забрали більшовики на Сибір і він знав, якщо повернеться в Україну, то і його чекає така доля, – каже Ольга Каллаган.

Приїхавши до Лідсу, українці почали єднатися. Ольга Каллаган пригадує, як її мама розповідала про це. Спочатку створили Союзи українців в Лондоні та Глазго, згодом такі організації почали утворюватися і в інших британських містах.

– Моя мама ходила по кожній хаті, де жили українці і збирала підписи та агітувала за об’єднання. Таким чином, всі разом зачали цей Лідс-гурток, а потім всі разом скинулися грошима і через п’ять років ми купили наш перший будинок для українців, – пригадує пані Ольга.

Та навіть поки не було власного дому, українці винаймали кімнати, де вчили дітей рідної мови, літератури, географії та історії, релігії, а ще танцювати, співати, вишивати. На Різдво колядували, на Івана Купала – стрибали через вогнище. Після того, як в них з’явився власний дім, де можна було збиратися, діяльність стала ще ширшою, наприклад, створили окремі організації для жінок та колишніх вояків.

– Щовечора були якісь забави. Тут був острівок України в Англії, – додає Ольга Каллаган.

Згодом, у 1965 році, купили більший будинок, де й зараз знаходяться.

Український центр у Лідсі завжди працював з часу свого заснування, але особливо активна діяльність була в 1950-х – 1970-х роках. Згодом перше покоління українців зістарілося, багато – померли, а друге покоління, до якого належить і пані Ольга, виросло і почало влаштовувати своє особисте життя, багато створили змішані сім’ї з англійцями. Діяльність почала йти на спад. Чимало українців уже третього покоління вважають себе англійцями та не знають української мови.

– Раніше українці компактно проживали в одному районі міста, а згодом розселилися по різних куточках Лідса та поступово перестали їздити до нашого центру, – говорить пані Ольга. – Дехто навіть говорить, що він не українець уже, а англієць, але я говорю таким людям: ви народилися українцями і помрете ними, хочете того, чи ні.

Як це не сумно, але новий подих в житті Українського центру в Лідсі розпочався майже десять років тому, коли в Україні почалася війна на Сході. Частина українців тоді емігрували в різні країни світу, серед яких і Велика Британія.

Оксана Корольчук живе в Лідсі з 2014 року. В Українському центрі вона не просто гостя, а активна діячка, волонтерка, викладала для дітей історію України. З того часу ж вона співпрацює з українськими волонтерами, які допомогають ЗСУ.

– У нас від самого початку була потреба допомагати. Спочатку навіть не знали, як це робити. Допомагали Маріупольському дитячому будинку, людям, які виїхали з Донецька, взагалі багато було допомоги, все пригадати зараз важко. Але пам’ятаю, як на початку війни, коли наша армія ще не була такою потужною, ми купували навіть звичайний одяг і консерви для воїнів. Тоді була величезна проблема з тим, щоб купити речі необхідні для воїнів; домовлялися про купівлю форми у британських ветеранів, які воювали в Іраці, – каже пані Оксана.

Супутниковий телефон, автівки і «швидка»

24 лютого посеред ночі пані Ольгу розбудив чоловік та повідомив, що Росія напала на Україну. Жінка пригадує, що це не стало для неї несподіванкою, адже кілька тижнів перед тим про напад трубили з усіх новин.

– Ми прийняли рішення, що наш клуб повинен бути відкритим щотижня. Тоді ще не знали, чи приїде хтось з України, але розуміли, що українці, які живуть в Лідсі схочуть бути разом. Але почали приходити не лише українці, а й багато англійців, щоб дізнатися з перших вуст про ситуацію в Україні, – розповідає голова Союзу українців Великої Британії у Лідсі.

Тоді ж клуб відновив і свою волонтерську допомогу для української армії. Адже досвід вже був, ще з початку російсько-української війни у 2014 році. Тоді українці Лідсу почали надсилати волонтерам в Україні бронежелети, ліки, гроші для закупівлі необхідних речей для фронту. А також допомагали нашим хлопцям, які отримали поранення на фронті та проходили реабілітацію. Ось один із прикладів допомоги:

– Ми організували тут виставку та продали картини намальовані нашими воїнами, їх прислали сюди з України. За вікенд картини розкупили, ми вторгували 4 чи 5 тисяч фунтів та відіслали їх хлопцям, – розповіла Ольга Каллаган.

Нині ж ці зв’язки відновили, а допомогати почали ще потужніше.

– Одна з волонтерських організацій, з якою співпрацюємо зараз – це волонтерський батальйон ДАР, місто Рівне. Волонтери там надійні, перевірені роками, допомагаємо через цю організацію нашим воїнам ще з 2014 року, – говорить Оксана Корольчук.

За ці майже п’ять місяців війни Український центр у Лідсі став потужним пунктом допомоги, як для наших земляків, які залишилися на Батьківщині та відстоюють незалежність зі зброєю в руках, так і для сотень жінок та дітей, які приїхали до Лідсу після початку війни.

Завдяки спільним зусиллям українців та англійців вдалося придбати та передати для армії супутникові телефони, рації, уніформи, ліки, тепловізори, рюкзаки, засоби гігієни… А також – два автомобілі, які в Україні переобладнали під потреби на війні. Все це – на пожертви небайдужих людей. Особливо неймовірна історія – з автомобілем швидкої допомоги. До організації в Лідсі звернулися українські волонтери з проханням допомогти придбати швидку.

– Ми написали оголошення, думали, будемо збирати гроші. Але знайшовся благодійник-англієць, Тоні Брум, який купив автомобіль за кошти зібрані самостійно. Не захотів брати наші гроші. Нині ми збираємо гроші на обладнання всередині автівки. Ця машина поїде в Україну на передову, – говорить Ольга Каллаган.

Важко недооцінити і той внесок, який робить Український центр у Лідсі для біженців. Адже для сотень наших людей він став не просто прихистком, де можна отримати речі першої необхідності, а домівкою, маленькою Україною, де можна зустрітися із земляками, об’єднатися в гурти за інтересами, організувати святкування (а заодно і зібрати гроші для допомоги армії), почути рідну мову, дізнатися корисну інформацію про роботу, дозвілля, школу…

Нині в місті Лідс понад 800 українських біженців.

– Що далі? – запитую я. І мені відповідають:

– Купити ще один автомобіль на передову. Гроші вже почали збирати, віримо, скоро нам це вдасться.

Читайте також:Бренд небанальних сувенірів Полтави: про масонів, гадяцьке сафарі та майбутню перемогу. ФОТО

Автор: Ольга Правденко

• #війна
• #новини
• #допомога армії
• #допомога
• #біженці