«Ми уже не плачемо»: історії людей, які живуть у модульному містечку в Полтаві

1. >
2. Суспільство >
3. «Ми уже не плачемо»: історії людей, які живуть у модульному містечку в Полтаві

Пані Ольга з Краматорська, мешканка модульного містечка у Полтаві. Фото - Тетяни Цирульник

У модульному містечку в Полтаві нині живе близько 100 людей. Коли ми, журналісти, їхали на урочисте відкриття містечка, було певне хвилювання: що розкажуть нам мешканці, з якими настроями люди переїхали сюди? Забігаючи наперед скажу, що з журналістами говорили охоче. Привернуло увагу, як старанно люди запам’ятовують полтавські адреси і як часто повторюють «я уже не плачу».

«Мого міста вже немає»

Мешканці будинків гуляють надворі і охоче вступають у діалог:
– Враження дуже гарне, заселились тиждень тому, – розповідає пані Валентина з Бахмута, яка нині мешкає у модулі номер 5. – Мого міста уже немає, від квартири лише брелок з ключами лишився. Мені тут дуже добре.

До переїзду у модульне містечко пані Валентина жила у Полтаві у центрі реабілітації наркозалежних. Каже, допомагала там як могла, готувала їсти – на знак подяки за прихисток.

З нею у кімнаті мешкає пані Ольга з Краматорська. У них кімната на 2 особи (сімейні модулі розраховані на 4 осіб). До слова, будинки розділені по категоріях: родинні модулі окремо, старші люди – у окремих будинках.

– Я з Краматорська приїхала у той день, коли росіяни вдарили по вокзалу (8 квітня 2022 року – примітка). Зараз буду плакати, але не хочу, – пані Ользі таки вдається стримати сльози. – Я з внуком приїхала. Мене приютила церква Хліб життя, це Симона Петлюри 63. Я сама за фахом кухар, то готувала при церкві їсти переселенцям на кухні, без роботи сидіти не можу. Слава богу, вони мені дали і одяг, і місце, і приютили. Дуже гарна церква, молода команда, через їхню церкву 8 тисяч чоловік з 24 лютого пройшло. Вони віддали 250 тон гуманітарної допомоги, ми зимою їздили у Чугуїв, Харків. Возили туди гуманітарку, буржуйки, дрова. Я їздила, хоча спочатку мені було страшно. Я ж така сама як вони була недавно, дуже мені було тяжко. Я віруюча людина і коли побачила оце все (Харківщину - примітка), то обнімала людей, казала: я така ж як і ви. Люди у нас хороші. Я така емоційна жінка, мені треба постійно бігти, щось робити, щоб я не сиділа, добре що церква дала можливість мені попрацювати.

У пані Ольги у Краматорську лишились стіни. Вікон у її десятиповерхівці уже немає.

– Якби у нас був панельний будинок, він би «склався» як картковий будинок. Але він цегляний, то стіни встояли.

Я запитую про ліфт, адже це важливо, коли ти живеш у десятиповерховому будинку.

– У нас з 2014 року він не робить. Коли почалась війна – ні світла, ні води не стало. Й ліфт відключили, – відповіла пані Ольга.

До Краматорська жінка таки з’їздила не так давно – провідати сестру та матір свого покійного чоловіка, який помер 13 років тому.

– Сина я похоронила 3 роки тому, а старший син у мене під Бахмутом воює. Я у Полтаву з внуком 23-річним приїхала з Краматорська. А йому теж дали повістку – і він поїхав служити у Бахмут. Він молодий хлопець, життя не бачив, це сину 45, він більш досвідчений воєнний, а внук же молодий… Але забрали, поїхав, телефонував тиждень тому, розповідав, що «Бабусю все добре, ось тільки води немає, я уже й з калюжі пив, нормально наче». А оце був у них дощ, то вони додумались повісити целофан і пластмасову пляшку чисту поставили – набрали води. А так – то слава богу. Я уже не плачу, раніше дуже плакала, як поїду з гуманіаркою, як побачу військових.

Ольга і Валентина періодично кажуть, що вони уже не плачуть, але видно, що за їх посмішками ховається біль.

– Я уже у Полтаві звикла, – продовжує Ольга. – Мені здається, я тут уже давно живу. Дівчата з церкви кажуть: Ви тут, Оля, може й заміж вийдете і житимете. Але, знаєте, дуже хочеться додому. Я ото раз поїхала на 3 дні до Краматорська – бо якраз син прийшов на ротацію. Ну що ж: просиділа 3 дні у підвалі, повернулась до Полтави і на 2 тижні у кардіологію потрапила. Дівчатка з церкви кажуть: «Ну що, Оля, з’їздила? Та кажу: відпочила, слава богу, захотілось мені гострих вражень».

«Напишіть: кому треба – хай переїжджають доки є місце»

Жінки запрошують нас у модуль, журналісти радо заходять, бо надворі дуже жарко. У модулі відразу відчуваєш прохолоду – тут працюють кондиціонери.

На початку та вкінці модуля окремо чоловічі й жіночі туалети, душові, пральні кімнати. З гарячою водою проблем немає. Вайфай ловить усюди. Посередині модуля – велика кухня, кімната відпочинку з телевізором.

– «Катрусин кінозал» у нас тут по вечорам, – жартують жінки і додають, – Кому треба, напишіть, хай переїздять сюди, поки місця є.

На кухні 3 великих холодильника, плита, на столах квіти – це уже мешканці самі прикрашають приміщення.

За модулем закріплена прибиральниця. Питаємо у пані Лілії, чи багато роботи:

– Роботи багато, особливо зараз, коли часто приїздять інспекції, але це не важко. Тим більше, що польський координатор, який недавно приїздив, то казав, що потрібно, щоб жильці самі прибирали.
Нові мешканці модульного будинку запевняють що жодних проблем з прибиранням у них не буде.

Кімната, в яку ми заходимо, невелика. У кожної жінки є окреме ліжко, шафа, стілець, стіл – спільний. На вікнах ролети. Жінки запевняють, що їм усього вистачає, «хіба що шампуні-зубної пасти, але то таке».

Раз на день сюди привозять безкоштовний обід: суп, каша з котлетою, вареники.

Прямо поруч з містечком – «Кулиничі» і маленький продуктовий. Транспортна зупинка – за 100 метрів. Автобуси їздять часто.

На питання «А куди ви їздите?» відповідають, що люблять гуляти Полтавою, тут уже завели друзів, також мешканців містечка запрошують пройти комп’ютерні курси, лікувальні масажі та на гімнастику. Називають адресу Центру соціального обслуговування на Маршала бірюзова, де пропонують зробити стрижку або допоможуть з дрібним ремонтом одягу.

Договори на проживання тут люди уклали до 31 грудня 2023 року. Кажуть, потім їх буде продовжено.

– А, може, війна до того часу скінчиться і ми поїдемо додому, – з надією додають жінки.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Автор: Тетяна Цирульник

• #модульне містечко