Це просто must have: у Львові пройшов безпековий тренінг для журналістів

1. >
2. Суспільство >
3. Це просто must have: у Львові пройшов безпековий тренінг для журналістів

«Я, коли чую вибух – біжу у епіцентр події з фотоапаратом, а не від нього» – сказав мені якось колега-журналіст. Насправді багатьом з нас, медійників, притаманна така відчайдушність (або легковажність – оберіть потрібне).

Можливо, дається взнаки дитинство з радянськими агітаційними фільмами про війну, де «сам погібай, а товаріща виручай» – але чому не можна врятувати товариша не загинувши самому?

З такими думками я їхала на безпековий тренінг у Львів на початку жовтня. 2 дні, які дали мені відповіді на питання про безпеку і навички, про необхідність яких ще кілька років тому я б і не подумала.

Навчання, на яке мають виділити час усі медійники

Тренінг проводили професіонали з Великобританії. Британці Лерой та Алістер мають досвід служби у лавах армії, пожежної команди та рятівного загону. Попри такий багаж знань і досвід роботи у найгарячіших куточках планети, леції вони читають з гумором, фотографувати себе дозволяють, але просять не називати локацію, де проходить тренінг до його завершення.

Лекції насправді як такої не багато. Нам розповіли правила безпеки, показали відео реальних кейсів ураження та допомоги – і далі ішла практика.
Спостереження: я була на тренінгу, в якому брали участь редактори, це поважні і зазвичай дуже зайняті люди. Але усі без жодного «ой, я просто постою подивлюсь» за командою інструкторів лягали на підлогу, шукали пульс, накладали жгут, перетискали пальцями артерії.

– Допомагаючи іншому, ви завжди повинні пам’ятати про власну безпеку, пильнувати навколо, адже ситуація може змінитись у будь-яку секунду, – казали нам інструктори.

Практика з «пораненими» була найважчою, особливо вирішити: яка з ран потребує першочергової уваги.

Тренування проходило в умовах, які мали бути схожими на бойові: зі звуками пострілів, у темряві, на волонтерах, які мали дуже реалістичі поранення зі штучною кров’ю, опіками та відірваними кінцівками. У якийсь момент це стало таким реальним, що я усвідомила, що намагаюсь силою забрати у колеги з рук турнікет, бо «у мене більш тяжкий поранений».

Варто запам'ятати: у вас є лише 90 секунд, щоб зупинити критичну кровотечу, решта поранень має зачекати.

З тренінгу я винесла 5 кроків, які треба пам’ятати, коли ідеш на крик про допомогу:

1 – оціни безпечність середовища навколо
2 – спробуй отримати відповідь від потерпілого
3 – зупини критичну кровотечу, у тебе є максимум 90 секунд
4 – Перевірити дихальні шляхи (ротова порожнина).
5 – Перевірити ушкодження органів дихання (груди і спина)

Також за ці 2 дні у голові залишилось багато дрібниць, на як раніше не звертала уваги:

Що телефон краще носити у кишені, а не у сумочціЩо напис «преса» може як урятувати, так і зробити тебе мішенню.
Що варто мати фіктивну сторінку в соцмережах на випадок перевірки.
На блокпосту краще бути нудним, ніж цікавим.
Є речі, які варто довести до автоматизму і вони потім врятують життя (наприклад, уміння накладати турнікет).

Тренінг відбувся завдяки Асоціації незалежних регіональних видавців України в рамках проєкту Міжнародний фонд страхування журналістів за підтримки Europäisches Zentrum für Presse- und Medienfreiheit (ECPMF).

Це не останній тренінг, анонси можна шукати на сайті Асоціації.

Автор: Тетяна Цирульник

• #тренінг
• #Асоціація незалежних регіональних видавців України