На щиті: Полтавщина втратила на війні ще десятьох захисників

1. >
2. Суспільство >
3. На щиті: Полтавщина втратила на війні ще десятьох захисників

За останні дні стало відомо про загибель десятьох воїнів з Полтавщини на війні з окупантами. Інформацію підтвердили в громадах, звідки воїни були родом.

Глобинська громада провела в останню путо воїна Олега Павленка.

Народився Павленко Олег 12 січня 1997 року в селі Сиротенки Глобинського району Полтавської області.

У 2003 році пішов до 1-го класу в с. Сиротенки, у 2007 році перейшов до 5-го класу Манжеліївської ЗОШ, яку закінчив у 2014 році. У цьому ж році вступив на навчання до Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка за спеціальністю «економіка».

У 2016 році вступив на військову кафедру при цьому ж університеті. Закінчивши її у 2018 році, отримав військове звання «молодший лейтенант», офіцер запасу, склав присягу.

З 2017 року пішов працювати, одружився, почав будувати своє молоде життя.

17 лютого 2023 року Олег  був призваний за мобілізацією до лав Збройних Сил України. Під час служби отримав звання «лейтенант», був командиром кулеметного взводу, який входив у 407 Полтавський окремий стрілецький батальйон 1-ї стрілецької роти військової частини А-4895.

У жовтні 2023 року був прикомандирований до 110 окремої механізованої бригади. Більше 8-ми місяців Олег Миколайович боронив Україну та визволяв нашу землю від окупантів.

31 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки Донецької області захисник загинув.

Підтвердилася інформація про загибель жителя села Великі Солонці Новосанжарської громади, військовослужбовця Збройних Сил України, старшого солдата, гранатометника 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону в/ч А 2167 Фалька Валерія Олександровича.

Валерій був справжнім воїном і патріотом своєї Вітчизни. Захищати її цілісність він почав ще у 2014-му році, віддавши військовій справі 1 рік і 2 місяці свого життя. У перші дні повномасштабного вторгнення він, не роздумуючи, зібрав необхідні речі і з’явився до місцевого пункту комплектації військовослужбовців. Пройшовши військову підготовку, бойовий шлях продовжив на Донеччині.

Зв’язок із рідними зник 24 січня 2023 року. 7 листопада 2023 року рідні отримали сповіщення про те, що мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, свободу і незалежність наш земляк Фалько Валерій в результаті здійснення противником штурмових дій позицій підрозділу поблизу населеного пункту Вугледар Волноваського району Донецької області загинув 28 січня 2023 року.

Рясними сльозами дощу, сумними осінніми квітами, тугою та безмежною вдячністю проводжав сьогодні Байрак в останню дорогу свого Героя - солдата Юрія Васильовича Бакрева.

Проклята війна продовжує свої страшні жнива. Вже майже в кожному населеному пункті нашої громади на кладовищі майорить жовто-блакитний прапор, який вказує, що тут лежить Герой, захисник, який віддав життя за свободу і незалежність України.

Великобагачанська громада попрощалася з воїном Юрієм Васильовичем Бакревим.

Юрій Васильович народився 26 січня 1982 року в с.Байрак. Закінчив місцеву школу.

1 червня 2022 року Юрій Васильович був призваний до лав ЗСУ, служив водієм інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу механізованого батальйону.

На жаль, 5 листопада, в результаті ворожого обстрілу, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Першотравневе Куп’янського району Харківської області Юрій Васильович загинув.

12 листопада у Хоролі попрощалися з полеглим Героєм Валентином Голубом.

Валентин Вікторович народився 24 січня 1977 року в селі Вишняки. Тут закінчив загальноосвітню школу, згодом вступив до Національного Університету фізичного виховання і спорту в місті Києві.

Після здобуття вищої освіти працював за фахом на базі місцевого базового сільськогосподарського підприємства тренером футбольної команди. У березні 2001 року розпочав кар’єру на ПрАТ «Хорольський механічний завод». Мав високі професійні здобутки, освоївши професію слюсаря механоскладальних робіт ІІІ розряду на інструментальній дільниці.

Пройшов гідний шлях бойової звитяги в зоні АТО. З 20.01.2015 по 25.03.2016 проходив військову службу у складі 131-го окремого розвідувального батальйону імені полковника Євгена Коновальця Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Як учасник АТО, Валентин був включений у групу оперативного реагування, тому був призваний по мобілізації на період воєнного стану в перші ж дні повномасштабної російсько-української війни.

25 лютого 2022 року Валентин свідомо і без вагань відправився на фронт захищати Батьківщину, громаду, рідних та сім’ю. Воював у складі 81-ої окремої аеромобільної бригади у складі ДШВ. Починав бойовий шлях з околиць міста Гуляйполе Запорізької області, обороняв Сіверськ, Бахмут. У складі 5-ої окремої штурмової Київської бригади звільняв від російських окупантів місто Ізюм на Харківщині. Згодом пройшов навчання у Житомирі і отримав військове звання старшого сержанта.

З 30 березня 2023 року на посаді командира зенітного ракетного відділення головного сержанта взводу 77-ої окремої аеромобільної бригади став на оборону міста-фортеці Бахмута, зайнявши позиції опорного пункту на стратегічно важливій лінії оборони поблизу н.п. Часів Яр. Ці позиції він тримав немислимою ціною, докладаючи надзусиль і гідно даючи відсіч противнику.

Старший сержант, головний сержант – командир 1-го зенітного ракетного відділення 3-го зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї (в/ч А4355) 77-ої окремої аеромобільної бригади – військового з'єднання у складі Десантно-штурмових військ ЗСУ помер у КНП «Хмельницька міська лікарня» внаслідок отриманих вогнепально-осколкових поранень.

Трагедія сталася поблизу міста Часів Яр Донецької області близько 7:30 год під час артилерійського обстрілу противника. Захисник був доставлений до стабілізаційного пункту, а згодом евакуйований для подальшого лікування у комунальний заклад «Новомосковська центральна міська лікарня» Дніпропетровської обласної ради. 29 жовтня був переведений в Хмельницьку міську лікарню, де він продовжував боротися за життя. На жаль, дива не сталося. Ушкодження внаслідок військових дій від вибухів і уламків виявилися несумісними з життям.

7 листопада, підступна хвороба забрала життя мужнього воїна з Гребінківської громади  Коровіцина Олександра Михайловича.

Олександр Коровіцин народився 5 червня 1968 року в м.Гребінка. Навчався в Гребінківській ЗОШ №1, яку закінчив у 1985 році. Майже всю свою трудову діяльність Олександр присвятив підприємству хімічного виробництва «Азот» в м.Черкаси, з якого пішов на пенсію на пільгових умовах.

З квітня 2023 року добровольцем пішов захищати рідну Україну. Небезпека його не лякала – служив сапером на Куп’янському напрямку Харківщини, отримав контузію.

7 листопада, у Міському палаці культури Кременчука відбулося прощання із 20-річним захисником України Василищенком Іллєю Володимировичем. У військового залишилися батьки.

Ілля Василищенко захищав Україну з травня 2023 року. Був солдатом, навідником 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А–4638.

Загинув військовий 31 липня 2023 року під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України біля населеного пункту Бахмут, Донецької області.

10 листопада, у Міському палаці культури Кременчука відбулося прощання із 44-річним захисником України Квасницею Олександром Ярославовичем. У військового залишилися батьки та двоє синів.

Олександр Квасниця захищав Україну з лютого 2023 року. Був молодшим сержантом, гранатометником 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А 4895.

Загинув військовий 31 жовтня 2023 під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України в районі населеного пункту Авдіївка, Донецької області.

Панахиду за загиблими відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали на Алеї Героїв Свіштовського кладовища поряд з іншими захисниками України.

9 листопада Чутівська громада провела в останню дорогу солдата Реву Олександра Михайловича, який віддав своє життя заради Батьківщини.

Олександр Михайлович народився 3 вересня 1984 року. У 2002 році закінчив Чутівське ПТУ 55.

28 липня 2023 року був призваний по мобілізації дев’ятим відділом Полтавського РТЦК та СП. Перебував на посаді стрільця-снайпера механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А 4007.

Загинув  Олександр 3 листопада 2023 року при  виконанні бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, внаслідок обстрілу з танку в районі бойових дій поблизу населеного пункту Авдіївка, Покровського району,  Донецької області.

Департамент соціального захисту населення м. Кременчука повідомив, що 31 жовтня 2023 року героїчно загинув, захищаючи територіальну цілісність України під час агресії військ російської федерації в районі населеного пункту Авдіївка, Донецької області, вірний син, люблячий батько та чоловік, відданий захисник Батьківщини – Овчаренко Олександр Олегович.

Олександр проходив військову службу з 23 лютого 2023 року і був старшим водієм взводу.

У полеглого воїна лишилися батьки, дружина та двоє дітей.

6 листопада, внаслідок штурмових дій противника поблизу Авдіївки, що на Донеччині, загинув воїн з Мартинівської громади Сергій Ляпота.

Чоловік був стрільцем-помічником гранатометника механізованого відділення, механізованого батальйону військової частини А 4007.

Воїн народився 5 жовтня 1974 року у селі Максимівка. Після переїзду родини до села Білухівка навчався у місцевій школі. Згодом здобув професію механізатора. Працював за цією спеціальністю у колгоспі с. Білухівка, у АПК «Докучаєвські чорноземи», на розвідувальних роботах у нафтовидобуванні.

24 лютого 2022 року Сергій Васильович разом із іншими патріотами став на захист своєї держави у складі тероборони Полтавщини, потім у лавах ЗСУ.

Сергій Ляпота був справжнім Героєм. Не дивлячись на те, що мав дуже поганий зір, боронив свою країну у самому пеклі – на нулі.

11 листопада 2023 року, Мартинівська громада зустріла «живим коридором» та провела Героя Ляпоту Сергія Васильовича до останнього місця спочину – на Білухівське кладовище.

Також протягом минулого тижня загинули: Килюшик Юрій, Дериволоков Юрій, Васецький Олександр, Лизенко Дмитро, Соловей Ігор, Деркач Віталій, Маловічко Олександр, Заболотний Артем, Метелін Костянтин, Шевченко Володимир, Кикоть Андрій, Сіньков Олександр, Фенько Руслан, Фесенко Олексій, Шевченко Олексій, Богушевський Сергій.

• #загинув
• #новини Полтавщини
• #війна