Полтавець із учителя англійської пішов у десантники

02 червня 2017, 08:05   0
Фото зі сторінки Анатолія Цигана в соцмережі

Анатолій Циган, пропрацювавши два роки у школі, вирішив здійснити дитячу мрію – піти до військ особливого призначення. У лютому цього року нашого земляка нагородили орденом «Народний герой України». Про те, чому другий стрибок із парашутом найстрашніший та про службу на Сході, боєць розповів «Колу».

Анатолій Циган, який родом із села Сухорабiвка Решетилiвського району, зараз служить у 25-й окремій Дніпропетровській повітрянодесантній бригаді. Закінчивши філологічний факультет Полтавського національного педагогічного університету, він два роки працював учителем англійської мови у школi. Потiм вирiшив пiти на контракт у ПДВ, адже це була ще дитяча мрiя.

– Хотів служити у вiйськах особливого призначення, стрибати з парашутом. Як бачиш, нiщо не може завадити здійсненню мрiї. Потрапив у десант, склавши нормативи на фiзичну, психологiчну профпридатнiсть у 25-у ОПДБр (окрема повiтрянодесантна бригада) наприкінці березня 2013-го, – розповідає Анатолій.

Контракт Анатолій пiдписував на три роки, до весни 2016-го. Каже, хоча й ішов служити в мирний час, не шкодує про своє рішення. Контракт боєць не продовжував. Поки що просто не відпускають, адже зараз мало охочих служити через події на Сході.

– Що пішов служити не шкодую, що воюю – теж. Я вважаю, що захист рідної землі – це по-справжньому чоловіча справа, – говорить Анатолій.

Готували його до служби в навчальному центрі «Десна» (169-й навчальний центр Сухопутних військ Збройних сил України в смт Десна Чернігівської області, прим. авт.).

– Улiтку 2013 року я навчався на механiка-водiя бойової машини десанту (БМД). А вже з зими 2014-го через подiї на Майданi нас почали готувати безпосередньо за нашим профiлем, щоб ми могли будь-якої митi адекватно зреагувати на кожну ситуацiю, пов’язану з захистом суверенiтету й територiальної цiлiсностi нашої держави, – розповідає Анатолій Циган.

Хоча навчання, зазначає боєць, на службі триває постійно, адже кожен має вдосконалюватись у вiйськовiй майстерностi.

– У нас регулярно відбувається тренування: заняття з тактики, стрiльби, злагодження з iншими десантними частинами високомобiльних десантних вiйськ, – говорить Анатолій. – Часу нудьгувати немає, тут завжди весело.

Про військову службу на Сході

Наразі пiдроздiл, де служить Анатолій Циган, входить до складу однiєї з батальйонно-тактичних груп, яка перебуває в зонi АТО. Це військове формування виконувало бойовi завдання по всiй Донецькiй області, зокрема в Авдiївці, Краматорську, Словянську, Дебальцевому, Шахтарську, Вуглегiрську, Нижній Кринці, Жданiвці, Зайцевому, Майорську тощо.

Анатолій займає посаду старшого механiка-водiя взводу. До його обов’язкiв входить управлiння бойовою технiкою та її ремонт.

– Служба з початку вiйни змiнилася дуже, – каже військовослужбовець. – Адже трапляються ситуацiї, у яких ризикуєш власним життям, тому часто доводиться проявляти блискавичну реакцiю, витримку, смiливiсть та рiшучiсть. У нашому колективi майже всi брали участь у бойових дiях із самого початку, тому внутрiшнiх проблем у нас не виникало. Кожен чiтко знає своє завдання й виконує його.

Із найтяжчих епізодів служби Анатолій називає взяття Дебальцевого та бої за Шахтарськ 2014 року.

– Пробули там (у Шахтраську, прим. авт.) майже тиждень, який для нас усіх став пекельним... Там ми втратили багато людей та значну частину бойової технiки, – згадує Анатолій Циган. – Шахтарськ так i не взяли, вiн i досi пiд контролем незаконних збройних формувань.

Про бої взагалі не любить розказувати, навіть рідним. Відверто говорити на цю тему може лише з бойовими товаришами, адже, за словами Анатолія, пересічна людина всього все одно не зрозуміє.

За час своєї служби боєць здiйснив 20 стрибкiв. Враження, каже, неможливо описати – це треба вiдчути. – Найстрашнiший 2-й стрибок, бо на першому ще не розумiєш, що це таке. Коли вперше стрибаєш, це наче сон наяву, шок певною мiрою. А вдруге ти вже розумiєш, на що йдеш.

Доводилося приземлятися на рiзнi поверхнi: лiс, болото, асфальт.

– Ще не приземлявся на воду й на лiнiю електропередач, – жартує філолог, який змінив учительську указку на військову форму.

Рiднi Анатолія Цигана досі не схвалюють його вибору з приводу служби у Збройних силах. У дечому він з ними погоджується.

 – Я, чесно кажучи, деколи сам пробую знайти виправдання своєму вчинку. Наче все було: дiм, робота за спецiальнiстю, але чогось не вистачало. Пiд час участi в АТО рiднi та близькi завжди мене пiдтримували, давали сили й натхнення у найскрутнiшi часи. Щиро вдячний їм за це, – каже боєць. – На вiйнi людина завжди починає по-iншому дивитися на життєвi цiнностi, змiнюється свiтогляд, ставлення до рiдних, близьких, до самого себе.

Про народну відзнаку

Довідка «Кола»:

Орден «Народний Герой України» – українська недержавна нагорода, запроваджена 2015 року. Її вручають громадянам України, а також громадянам іноземних держав за видатні заслуги в обороні незалежності України та волонтерської допомоги збройним силам.

У лютому цього року Анатолій Циган за участь у АТО отримав орден «Народний Герой України». У Краматорську відзнаку бійцю вручала народна артистка України Ада Роговцева.

– Кандидатiв на присвоєння ордена подавало командування частини, можливо я чимось і відзначився, – говорить Анатолій. – Хоча я б нагородив ним кожного вiйськового, який, жертвуючи своїм життям, молодiстю, захищає нашу державу в зонi АТО. Звичайно, менi приємно отримати таке високе звання, а ще приємнiше, що це звання народне. Щиро вдячний людям за визнання та довiру. Ми тримали, тримаємо й будемо тримати марку. Обов’язково переможемо – це лише питання часу.

Крім цієї нагороди, протягом служби Анатолій отримав відзнаки «Знак Пошани», «Десантна доблесть», «Парашутист-відмінник», «За зразкову службу».

Наразі ж боєць із нетерпінням чекає демобілізації. Говорить, восени вже мають відпустити додому.

Автор: Наталія Сіробаб

Суспільство 02 червня 2017, 08:05

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції