Cьогодні
Полтавська громада попрощалась із загиблим захисником України
20 листопада 2025, 14:00 0
20 листопада у Свято-Успенському кафедральному соборі Православної Церкви України відбулося прощання з полеглим захисником України, який, виконуючи обовʼязки військової служби, вірний військовій присязі, гідно захищав територіальну цілісність та державний суверенітет України - Миколою Лисенком.
Старший лейтенант Микола Анатолійович Лисенко народився 3 липня 1988 року в місті Полтава. Проходив службу на посаді офіцера відділення цивільно-військового співробітництва штабу.
Помер 17 листопада 2025 року в місті Ізюм Харківської області.
Дружина воїна, Катерина, на своїй сторінці у фейсбуці поділилася щемливою історією їх знайомства і кохання:
Я розкажу вам історію двох. Весняного вечора ці двоє зустрілись в місті. Його погляд сумний та спустошений після розриву, їй не було про що говорити з тими, хто її танцював.
Вона запропонувала пива, він запросив до себе. Після ночі розмов про життя і декламування своїх віршів один одному, вона снідала сухпайком в його футболці. Він сказав: "тільки не закохайся", вона відповіла: "ще подивимось хто в кого".
Потім вона на мотоциклі потрапила в аварію, він буквально на руках виносив її з лікарні і забрав до себе додому, виходив.
Пізніше в наметі під зливою на фесті вони обіймались і під звуки грому він сказав, що кохає. Вона розплакалась у відповідь і зрозуміла, що покохала теж.
З роками вони їздили країною на мотоциклах, пили пиво в улюбленому пабі, він передивився з нею Гаррі Поттера і Гру Престолів, вона з ним Рік і Морті та Південний парк. Сварились, били посуд, мирились. Він дарував їй квіти, вона готувала йому смачні вечері. А потім вони прокинулись від повідомлення про вторгнення, і за годину він закинув баул, у формі і зі зброєю покинув дім. Вона плакала у телефон, боячись новин. Він пізнав війну, небезпеку, смерть і після поранення повідомив їй у госпіталі: "ти уся моя сім'я, окрім тебе в мене більше нікого немає, я не можу дати тобі ідеального, вартого тебе весілля, та я хочу щоб ти стала моєю дружиною". Вона тоді по справжньому злякалась, та, звісно, згодилась.
Це було ідеальне весілля.
Потім вони знову намотували кілометри країною, але вже як офіцер і дружина, з одного прифронтового міста в інше. І ось під звуки нічного обстрілу околиць вона зізналась, що кохає його настільки, що хотіла б мати з ним дитину.
Пізніше, вже у іншому місті, під всі ті ж звуки обстрілів він сказав, що хоче дитину саме з нею, але при умові, що вони житимуть подалі, щоб поки він воює, щоб його сім'я і дитина були у безпеці і заради цього вирішив продати дім, що стільки років будував. Вона згодилась, заради майбутнього, їх майбутнього.
Переїхати вони так і не встигли.
І не тільки.
За два тижні буквально вона мала приїхати до нього знову.
За два дні вона вже більше ніколи не отримує від нього повідомлення.
І сотні "співчуваю", замість його єдиного "живий, люблю".
Вічна світла пам'ять Герою! Щирі співчуття...
Читайте також: Полтавська громада попрощалась із загиблим захисником України
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь