Полтавщина втратила на війні сімох земляків-військовослужбовців

1. >
2. Суспільство >
3. Полтавщина втратила на війні сімох земляків-військовослужбовців

У громадах Полтавської області повідомили про загибель на війні шістьох земляків військовослужбовців, які віддали свої життя в боротьбі за Україну.

На щиті повернувся додому житель селища Степне Коломацької громади Кушнір Лев. Він загинув виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Ямпіль Краматорського району Донецької області.

19 лютого воїна провели в останню путь в рідній громаді.

19 лютого в Горішніх Плавнях на території військового меморіалу «Їхні імена будуть жити вічно» відбулося прощання із загиблим солдатом Збройних сил України Судирем Олександром Сергійовичем.

Народився Олександр 27 липня 1990 року в місті Комсомольську. Після закінчення загальноосвітньої школи № 4 навчався в Комсомольському професійному гірничому ліцеї, де здобув кваліфікацію помічника машиніста тепловоза, слюсаря з ремонту рухомого складу.

Із 2009 року працював на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті. 13 червня 2023 року був мобілізований на російсько-українську війну. 13 січня 2026 року під час виконання обов’язків військової служби солдат Збройних сил України Олександр Судир героїчно загинув у районі населеного пункту Малі Проходи Харківської області.

Судиря Олександра Сергійовича поховали з військовими почестями на міському кладовищі на території військового меморіалу «Їхні імена будуть жити вічно».

23 лютого в Горішніх Плавнях пройшло поховання загиблого на російсько-українській війні старшого сержанта Паляниці Сергія Миколайовича, який тривалий час вважався безвісти зниклим.

Народився Сергій 25 травня 1976 року в місті Полтаві. У 1980 році родина переїхала до Комсомольська. Після закінчення загальноосвітньої школи № 2 навчався в Комсомольському політехнічному технікумі, де здобув кваліфікацію техніка-механіка. У 1994-1996 роках проходив строкову військову службу в лавах Збройних сил України. У 1997-2000 роках працював на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті, потім на інших підприємствах міста. Із 2020 року працював у ТОВ «Феррострой».

19 листопада 2024 року був мобілізований на російсько-українську війну.

29 січня 2025 року під час виконання бойового завдання, виявивши стійкість і мужність, старший сержант Збройних сил України Сергій Паляниця героїчно загинув у районі населеного пункту Стара Сорочина Курської області.

Паляницю Сергія Миколайовича поховали з військовими почестями на кладовищі Горішніх Плавнів на території військового меморіалу «Їхні імена будуть жити вічно».

Глобинська громада порощалася з Андрієм Васильовичем Куклою, який віддав своє життя за нашу незалежність.

Андрій народився 4 квітня 1989 року на Далекому Сході, у Приморському краї. Та справжнім його домом стало село Опришки, куди родина повернулася, коли хлопчикові не було й року.

По закінченні школи Андрій навчався у політехнічному технікумі в Горішніх Плавнях, працював на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті. Згодом повернувся до рідного села, трудився на Глобинському м’ясокомбінаті, а пізніше - оператором грануляції у цеху переробки сої у ТОВ «Глобинський переробний завод». Саме в цей період він зустрів свою долю - Тетяну. У 2013 році вони створили сім’ю, а в 2015-му народився син Дмитро - найбільша радість і гордість батька.

20 грудня 2022 року Андрій Кукла став до лав Збройних Сил України. Свій військовий шлях розпочав у 44 окремій механізованій бригаді - водієм-заряджаючим бойової машини «Град» реактивної артилерійської батареї. Згодом, проявивши майстерність і відповідальність, був направлений на навчання та став оператором БПЛА.

За мужність, героїзм і відданість справі Андрія було відзначено Грамотою командира військової частини, а також Почесною відзнакою командира 44 окремої механізованої бригади - нагрудним знаком «Хрест Хоробрих».

8 лютого 2026 року його останній політ став польотом у вічність… Андрій Кукла загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Костянтинівка Краматорського району на Донеччині.

17 лютого село Федунка Шишацької громади провело в останню земну путь свого Сина, Воїна – Павлова Данила Вікторовича.

Данило народився 27 серпня 1986 року в селі Шишаки Хорольського району Полтавської області. Його шкільні роки минули у місцевій школі. Після її закінчення навчався у Хорольському училищі, здобув фах, розпочав трудовий шлях. Працював у місті Полтава, одружився, згодом разом із родиною переїхав до села Федунка, де будував своє життя, мріяв, планував майбутнє.

У 2024 році Данило Вікторович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу на Покровському напрямку, мужньо виконував військовий обов’язок, захищаючи рідну землю. Під час служби отримав тяжке захворювання легень, проходив лікування. Повертався додому, до дружини, з надією на одужання, з планами на життя, яке, на жаль, уже ніколи не здійсниться.

До рідного села Заріг Оржицької громади, де народився і зростав, на щиті повертається Захисник України Боровко Ігор Миколайович. Йому було лише 38. Своє життя він присвятив родині, роботі та захисту рідної землі.

Ігор народився 3 липня 1987 року у селі Заріг Оржицької громади. Тут минуло його дитинство, тут він зробив перші кроки, тут закінчив 9 класів Зарізької школи. Звичайний сільський хлопець із добрим серцем і щирою усмішкою, який умів мріяти й досягати свого.

З 2002 по 2006 рік Ігор навчався у Хорольському агропромисловому коледжі за спеціальністю «Обслуговування устаткування і систем газопостачання». Після завершення навчання працював у ТОВ «Черкасигаз» та водночас здобував вищу освіту в Харківському національному університеті міського господарства імені О. М. Бекетова.

У 2011 році Ігор одружився. Невдовзі подружжя переїхало до Харкова, який став для нього другим домом. Через два роки народилася донечка Анна. Ще через кілька років у родині з’явився син Даніїл.

З початку повномасштабної війни сім’я Боровко повернулася до Зарога. А вже до кінця 2022 року Ігор Миколайович знову поїхав до Харкова — працювати на відновленні понівеченого ворогом міста-героя. Він відбудовував зруйноване, проводив опалення й водопостачання у будинках і квартирах, повертав людям тепло й світло.

10 грудня 2024 року Ігор став до лав Збройних Сил України. Служив на Сумщині, згодом був перекинутий на запорізький напрямок. Молодший сержант, командир відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів Боровко Ігор Миколайович загинув під час виконання обов’язків військової служби.

Про день та час зустрічі і проводів полеглого Героя до місця останнього спочинку у с.Заріг буде повідомлено додатково.

49-річний воїн із Зінькова – Мисик Володимир Григорович, який служив у взводі матеріально-технічного забезпечення танкового батальйону, помер 16 лютого 2026 року в лікарні міста Дніпра.

Володимир Григорович народився 6 березня 1976 року в Зінькові, де і провів свої дитячі та юнацькі роки. Закінчив восьмирічну школу № 3, потім навчався в місцевому ПТУ №41. Згодом пройшов строкову службу, після якої працював на підприємствах Зіньківської громади.

З 2020 року оберігав рубежі своєї Батьківщини від окупантів, брав активну участь у бойових діях у найгарячіших точках нашої країни.

Прощання із Володимиром Мисиком відбулося 25 лютого. У зв’язку із загибеллю Мисика Володимира Григоровича в російсько-українській війні 25 лютого у Зіньківській громаді оголошено День жалоби.

Читайте також: Під час евакуації поранених загинув військовослужбовець з Полтавщини

• #загинув
• #новини Полтавщини
• #війна