Cьогодні
На крилах повернувся додому герой: Андріївка провела в останню путь Михайла Дерягу
08 липня 2026, 09:00 0
Сьогодні Андріївка провела в останню земну дорогу свого земляка, молодшого сержанта Михайла Дерягу, який віддав життя за Батьківщину, захищаючи її від ворожих атак.
З листопада 2023 р. Михайло Васильович служив старшим повітряним стрільцем вертолітної ланки вертолітної ескадрильї 16-ї окремої бригади армійської авіації «Броди». У складі екіпажу бойового вертольоту Мі-8 виконував бойові завдання із захисту повітряного простору держави. Його робота вимагала блискавичної реакції, глибоких технічних знань, уміння діяти в екстремальних умовах вдень і вночі, ефективно володіти зброєю для ураження повітряних цілей.
Отож додому Герой повернувся так, як і належить справжньому Воїну Неба – на борту бойового гелікоптера, який доставив домовину з тілом загиблого із Полтави до рідного села. Разом із полеглим воїном прибули його побратими та військові капелани.
Коли над Андріївкою з’явився вертоліт, люди, які утворили живий коридор, завмерли, вдивляючись у небесну височінь. У багатьох на очах блищали сльози. Неможливо було стримати хвилювання, спостерігаючи за тим, як бойова машина наближається до землі, несучи на своїх крилах того, хто ще зовсім недавно боронив небо над Україною.
Особливо щемливим був погляд маленького Максима – десятирічного сина загиблого захисника. Міцно стискаючи руку двоюрідного брата Ярослава і тримаючи великий букет червоних троянд, хлопчик не відводив очей від небесної блакиті, спостерігаючи за наближенням вертольоту і чекаючи батька, який назавжди повертався додому. Не вірячи у невідворотність біди й досі сподіваючись побачити його усмішку, почути його голос, відчути тепло татових обіймів… У ці хвилини біль втрати відчував кожен, хто був поруч. Плакали навіть чоловіки. Нестримними у своєму пекучому горі були мама Інна Миколаївна і дружина Ольга Володимирівна. Бо горе безмежне!
Перед приземленням гелікоптер тричі облетів будинок, де жив Михайло. Це було символічне прощання воїна зі своєю домівкою, стежками дитинства, близькими людьми, землею, на якій він виріс, яку любив усім серцем і яка тепер навіки приймає його у свої обійми.
Після цього вертоліт повільно сів на сільському стадіоні. Побратими обережно винесли домовину з тілом загиблого воїна, і траурний кортеж рушив до місця останнього спочинку – сільського кладовища.
У жалобній процесії були рідні, друзі, односельці, представники влади, військовослужбовці, духовенство. Люди ставали навколішки, проводжаючи Героя в його останню путь. Квіти, державні прапори, сльози і тиша стали мовчазним свідченням глибокої вдячності та поваги до захисника.
На кладовищі відбувся траурний мітинг-реквієм.
До присутніх звернувся голова громади Віктор Дубович, який переповів біографію загиблого воїна і висловив щирі співчуття рідним та близьким, подякував батькам за виховання справжнього патріота, мужнього сина України, який до останнього залишався вірним військовій присязі та своєму народові.
Теплі слова пам’яті прозвучали й від Лариси Поглазової – керівниці Соколовобалківського навчального закладу, де навчався хлопець. Вона говорила про нього як про добру, щиру, працьовиту людину, залюблену в спорт. З болем і слізьми зазначила, що відтепер мусимо лиш згадувати Михайла, бо його долю обірвала війна…
Особливо проникливим став виступ побратима – командира бойової бригади, у якій проходив службу Михайло Деряга, полковника ЗСУ Олега Старченка. Він розповів про роки служби загиблого, про його професіоналізм, мужність, відповідальність і відданість військовій справі. Зі слів командира, Михайло був людиною, на яку завжди можна було покластися, справжнім бойовим товаришем, який ніколи не відступав перед труднощами та небезпекою. За період служби Герой особисто збив у повітрі 273 ворожих шахеда! Тепер уявіть, скільки мирних життів урятував наш земляк своєю ратною працею! Ці заслуги були відзначені Указом Президента України №880/2024 від 25 грудня 2024 року – Михайло Деряга нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня «За самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за вірність військовій присязі».
І тієї трагічної ночі 30 червня Михайло збив два великих шахеда, які могли б завдати непоправної шкоди цивільному населенню. На жаль, третього шахеда-камікадзе екіпаж вертольоту прийняв на себе. Сталося це біля села Старицьківка Коломацької громади Полтавського району. Загинули усі члени екіпажу: 30-річний командир Юрій Ворон, 35-річний штурман-льотчик Валентин Мукшинов, 26-річний бортовий авіаційний технік Богдан Хміль і наш Михайло Деряга, який був найстаршим серед побратимів, у лютому йому виповнилося тридцять сім…
«Упродовж чотирьох років уже тридцять льотчиків втратила наша бригада, – говорив полковник Старченко. – Воістину страшну, нічим не вимірну ціну платить Україна за розв’язану росією війну. Платить життям своїх синів і доньок, слізьми матерів і дружин, залишаючи по собі могили та осиротілих дітей».
«Але наша битва праведна, бо ми боронимо свою землю, ми відстоюємо своє майбутнє», – звернувся до присутніх військовий капелан отець Богдан. Він закликав не бути байдужими і допомагати Збройним Силам, а ще пам’ятати, що Михайло віддав своє життя за кожного з нас, щоб ми могли жити далі й нести пам’ять про всіх полеглих.
Під звуки Гімну та військового салюту домовину з тілом Михайла Деряги опустили до могили. Над нею замайорів синьо-жовтий прапор – символ держави, за свободу і незалежність якої Воїн боровся до останнього подиху.
Сьогодні Андріївка, наша громада втратила свого сина. Україна втратила мужнього воїна. Син – батька. Брат – надійного порадника. Батьки – найдорожче, що мали і на кого плекали надію. Але пам’ять про Михайла Дерягу житиме у серцях рідних, друзів, побратимів та всіх земляків.
Він назавжди залишиться серед тих, хто став на захист України у найважчий для неї час. Серед тих, хто віддав життя за наше право жити під мирним небом.
Пишаймося земляком і пам’ятаймо його!
Вічна пам’ять і слава Герою!
Олександр ЗІНЧЕНКО,
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь