ДНК-експертиза підтвердила загибель двох захисників з Оржицької громади

09 вересня 2026, 09:30 0

Після тривалих місяців невідомості родини нарешті отримали страшну правду. ДНК-експертиза підтвердила загибель двох Захисників України.

Після двох років очікування, болісної невідомості та надії рідних на диво ДНК-експертиза офіційно підтвердила загибель молодого Захисника України Ончукова Руслана Андрійовича.

Йому було лише 29 років…

Руслан народився 18 червня 1995 року у шахтарському місті Лисичанськ на Луганщині. Там минули його дитинство, юність, шкільні роки, там формувався його характер і любов до рідного краю.

Після закінчення 9 класів Руслан продовжив навчання у Лисичанському гірничому технікумі, де здобув спеціальність техніка-технолога вугільної промисловості.

Юнак мріяв про звичайне мирне життя. Та війна, яку росія розпочала проти України ще у 2014 році, внесла свої страшні корективи. Лише трохи попрацювавши за фахом на шахті імені Д. Мельникова у Лисичанську, Руслан, щойно досягнувши повноліття, у 2016 році підписав трирічний контракт із Збройними Силами України.

Після завершення контракту Руслан повернувся до рідного міста, знову працював на шахті, будував плани, мріяв про майбутнє.
Але у лютому 2022 року росія розпочала повномасштабну війну. На початку літа 22-го російські війська прорвалися до Лисичанська, місто опинилося під окупацією. Родина Руслана була змушена залишити рідний дім.

Так доля привела їх до Оржиці — громади, де проживала бабуся Руслана, а ще з 2014 року жили його тітки зі своїми родинами як переселенці.

Приїхавши до Оржиці, Руслан одразу став на військовий облік і чекав призову. Його бойовий досвід, патріотизм, відповідальність і внутрішня готовність захищати Україну знову стали потрібними державі.

Після короткого періоду роботи у відділенні «Нової пошти» 10 вересня 2022 року Руслан був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Він служив чесно, мужньо і віддано. Служив там, де було найважче — на найгарячіших напрямках Донеччини. Руслан був воїном 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Саме у складі цієї бригади він від першого дня після мобілізації боронив Україну. За час служби отримав три поранення. Три рази проходив лікування. І тричі повертався до своїх побратимів. Бо вважав своїм обов’язком бути там, де його чекали, де робив свою роботу – захищав Україну.

За мужність та відданість службі Руслан був відзначений командуванням нагородами «Потом і кров’ю» та «За оборону Вугледара».

Вугледар став одним із символів героїчної оборони українського Донбасу — міста-фортеці, за яке наші воїни відчайдушно боролися два з половиною роки, стримуючи переважаючі сили ворога. Саме біля Вугледара 26 вересня 2024 року старший солдат, старший стрілець-оператор Ончуков Руслан Андрійович прийняв свій останній бій.

Після цього — тиша. Тиша, яка для його мами була страшнішою за будь-які слова. Руслан зник безвісти.

Та тепер ДНК-експертиза принесла остаточну відповідь, якої родина так боялася. Надія, яка два роки підтримувала маму, змінилася невимовним болем.

Про повернення до Оржиці «на щиті» полеглого Захисника України Ончукова Руслана Андрійовича та чин поховання буде повідомлено додатково.

Через десять довгих місяців невідомості ДНК-експертиза підтвердила найстрашніше — загинув житель села Чутівка, Даніч Сергій Павлович.

Сергій Павлович народився 23 липня 1982 року на Одещині, у селі Вакулівка. Там минули його дитинство та шкільні роки, там він сформувався як працьовита та відповідальна людина. У 2009 році після одруження зі своєю коханою Вірою, уродженкою Чутівки, родина переїхала на Полтавщину. Тут Сергій знайшов свій дім та став невід'ємною частиною нашої громади.

27 червня 2025 року Даніч Сергій був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він служив чесно, сміливо та віддано. Та вже 5 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання в районі міста Покровськ на Донеччині солдат, стрілець – номер обслуги 3 парашутно-десантного відділення Даніч Сергій прийняв свій останній бій.

І лише тепер, після виснажливих місяців невідомості, Герой нарешті віднайде вічний спокій і буде похований за християнським звичаєм з усіма військовими почестями.

За волею рідних він «на щиті» повернеться до рідного села на Одещині, та 9 вересня знайде свій останній прихисток поруч із батьками.

Світла і вічна пам'ять Героям!

Читайте також: Рятував життя побратимів: У Зінькові попрощалися з бойовим медиком