Cьогодні
Піщанська громада провела в останню путь двох захисників
13 листопада 2026, 09:30 0
6 листопада Піщанська громада попрощалася з захисником України, солдатом Іванцовим Сергієм Олександровичем.
Сергій Олександрович народився 9-го лютого 1988 року в с. Вільна Терешківка Кременчуцького району Полтавської області. У 1994 році пішов до 1-го класу Вільнотерешківської загальноосвітньої школи. Після закінчення в 2005 році — вступив до професійно-технічного училища № 2 м. Кременчука, де здобув професію механіка. Був життєрадісним, творчим хлопцем — займався спортом, мав активну життєву позицію.
По закінченні навчання Сергій працював у сфері будівельних робіт — слюсарем. Вирізнявся відповідальністю, працьовитістю, був відкритою та доброзичливою людиною.
7 травня 2026 року Іванцов Сергій Олександрович був мобілізований.
24 жовтня 2026 року солдат Іванцов Сергій Олександрович загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Котлине Покровського району Донецької області, мужньо виконавши військовий обов’язок у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України.
Поховали захисника на Центральному цвинтарі в с. Вільна Терешківка.
10 листопада Піщанська громада провела в останню земну путь захисника України — Хоменка Олександра Володимировича.
Олександр Володимирович народився 6 квітня 1978 року у селі Ялинці Кременчуцького району. У 1985 році він зробив свої перші кроки до знань, пішовши в перший клас Ялинцівської восьмирічної школи. Далі був шлях здобуття професії: Полтавський педагогічний коледж, а згодом — інститут, де протягом п’яти років він сумлінно навчався та здобув фах учителя фізичної культури.
Свою трудову діяльність Олександр розпочав у Салівській середній школі, передаючи молоді любов до спорту та здорового способу життя. Згодом продовжив свій професійний шлях інспектором у товаристві «Інспекторат України», де віддано працював до останнього часу.
17 грудня 2024 року він був призваний до лав Збройних Сил України. Служив молодшим сержантом автомобільного відділення паливно-мастильних матеріалів першого механізованого батальйону, чесно та сумлінно виконуючи свій військовий обов'язок перед Батьківщиною.
На долю Олександра випали важкі життєві випробування. Зовсім нещодавно він пережив невимовний біль — поховав кохану дружину. А 6 листопада 2026 року в рідній домівці зупинилося і його власне серце. Без батьківської підтримки, любові та опіки залишився син Богдан...
Читайте також: Кременчуцька громада втратила на війні чотирьох земляків
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь