Листи з минулого: через два роки після загибелі, рідним бійця АТО передали його речі. ФОТО

1. >
2. Суспільство >
3. Листи з минулого: через два роки після загибелі, рідним бійця АТО передали його речі. ФОТО

Капсула з листом, ключі та жетон, які знайшли на місці гибелі Михайла Шаблі

У дитинстві Михайло Шабля говорив батькам, що ні за що не стане військовим, проте після закінчення школи вступив до Полтавського військового інституту, щоб стати кадровим військовим. А вже в 28 років, виконуючи свій обов’язок перед країною, боронячи східні рубежі від окупанта, Михайло загинув в зоні проведення АТО.

Народився в Узбекистані – помер за Україну

Михайло Шабля Михайло народився 11 жовтня 1986 року в місті Гулстан Сирдар'їнської області (Узбецька РСР), та більша частина його життя пройшла на Полтавщині. Проживав у селі Ковалівка Полтавського району. Закінчив Полтавський обласний ліцей-інтернат для обдарованих дітей із сільської місцевості імені А.С. Макаренка. Зараз на фасаді цього навчального закладу встановлена меморіальна дошка на його честь.

Михайло служив на офіцерських посадах у Збройних Силах України з 14 липня 2003 року. Учасник антитерористичної операції на Сході України. Заступник командира розвідувальної роти 30-ї окремої гвардійської моторизованої бригади 8-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України. Капітан.

Загинув 16 березня 2015 року в районі поблизу Артемівська (нині Бахмут) на Донеччині. Під час проведення розвідки на автомобілі УАЗ, Михайло та ще три бійці підірвалися на протитанковій міні. Похований в рідній Ковалівці.

Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Шабля Михайло Ігорович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

За словами бойових побратимів, Михайло Шабля був офіцером з великої літери, з тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Був людиною веселою і справедливою, ніколи не боявся нікому казати правду в очі. Михайло отримав бойове хрещення у зоні АТО на Савур Могилі. Відзначився й під час наступу на дебальцівському напрямку: він першим зайшов у населений пункт Логвиново і закріпився на позиції.

– Коли син вчився в сьомому класі він говорив, що військовим ніколи не буде, бо не витримає там. А вже в десятому класі вирішив поступати до старшого брата, який вже навчався в Інституті зв’язку, – розповідає про сина його матір, Орися Іванівна.

Листи з минулого

З часу смерті Михайла минуло вже понад два роки, проте для його батьків, дружини та маленької донечки Злати ця рана не стала менш болючою. І ніби знак з минулого, нещодавно працівники міжнародної неурядової організації HALO Trust проводячи розмінування поблизу колишніх позицій в районі Світлодарська знайшли лист від дружини, адресований Михайлу Шаблі. Чоловік носив його як талісман в герметичній капсулі.

12 серпня лист і обгорілий жетон Михайла передали його матері. На жаль, дружина Анюта, яка, до речі, теж військовослужбовець, не змогла прибути на передачу капсули – захворіла донечка.

– Коли ми його 14 березня проводжали, він поклав лист до капсули і носив з собою. А він листа дружині написав ще 28 січня і передав товаришем, сказавши «якщо мене стане, передасте дружині». Там він писав як сильно її любить…– зі сльозами на очах розповідає Орися Іванівна.

Її старший син Іван також військовий, проте після гибелі молодшого вона навіть не намагалася відмовити його від служби. Зараз чоловік знаходиться на військових навчаннях і мати дуже сподівається, що він дійсно на мирній території, а не на фронті.

– Наші групи проводять постійні пошукові роботи в зоні АТО з метою пошуку зниклих безвісти та загиблих. Однією з наших цілей є повернення імен загиблим воїнам. Під час однієї з пошукових операцій було знайдено речі Михайла Шаблі. Я вважаю, що така знахідка дуже важлива, тому що це частина особистості загиблого. Ми підготували знахідки таким чином: кулон, ключі його – це було знайдено на місці  гибелі, шеврон передали його побратими, – розповідає Владислав Кравченко, представник відділу пошукової роботи управління цивільного співробітництва ЗСУ та проекту «Евакуація 200».

Павло Нетьосов, волонтер місії «Евакуація 200» говорить, що кожна з таких знахідок є дуже знаковою, навіть після того, як минуло декілька років. Такі речі стають експонати музеїв або ж сімейною реліквією, згадкою про найдорожчу людину, яку забрала війна.

«У ві сні син каже, що живий і скоро повернеться»

Орися Іванівна досі не вірить в смерть сина і розповідає, що напередодні звістки про знайдений лист в капсулі їй приснився Михайло, який сказав, що живий:

– Перед тим, як мені подзвонили 5-го числа, мені приснився сон, що я бачу Михайла, як він їде додому. Я кажу: «Міша, ти вже приїхав?», а він – «Мама, я зараз на реабілітації в Польщі, через місяць я вернуся». Буквально через два дні знову мені сниться сон, я знову бачу сина. Кажу: «Міша, ти вже вернувся», а він – «Мамо, я ж тобі казав, що вернуся через місяць». Може він живий? Я не можу повірити до сих пір, що його немає... Я його мертвим не бачила, я його 14 числа провела, 15 березня він дзвонив, казав що вже в Артемівську, а 16-го він загинув... В АТО він був майже рік, на фронт пішов у квітні 2014 року.

Жінка говорить, що й донька Михайла, шестирічна Злата, теж не вірить в смерть батька:

– Златочка мене постійно питає, коли тато вернеться. Я їй говорю, що він же загинув. А вона каже: «Ні, він мені обіцяв, що вернеться з війни»… А війну вже треба закінчувати, скільки можна хоронити синів?

Читайте також: У Полтаві планують відкрити дві меморіальні дошки загиблим бійцям АТО

Автор: Марина Левчук

• #АТО
• #новини Полтави