Гонорар за фільм «Посттравматична рапсодія» отримав лише Анатолій Пашинін – він попросив собі 120-міліметровий міномет

1. >
2. Суспільство >
3. Гонорар за фільм «Посттравматична рапсодія» отримав лише Анатолій Пашинін – він попросив собі 120-міліметровий міномет

Стоп-кадр із трейлера фільму

Цими днями в полтавському кінотеатрі Wizoria вперше показали фільм «Посттравматична рапсодія».

Стрічку про події під Іловайськом 2014 року адаптували для перегляду на екранах з однойменної вистави журналіста, атовця Дмитра Корчинського.

Презентували свою роботу в нашому місті сам автор, виконавець головної ролі Назар Борушок, учасник боїв у Донецькому аеропорту Артем Безверхий і Тарас Компаніченко, відомий український кобзар, лідер гурту «Хорея козацька».

У фільмі йдеться про бійця добровольчого батальйону «Донбас», якому вдалося вижити після обстрілу під Іловайськом. Годинна стрічка створена у формі марення. Унаслідок контузії в голові бійця переплітаються різні часи. Повертаючись до своїх, дорогою він зустрічає давньокиївського князя, сотника часів Богдана Хмельницького, Нестора Махна, генерала вермахту тощо.

В іронічній формі й досить суб’єктивно Дмитро Корчинський аналізує українську і світову історію, проводить паралелі між сучасним періодом та тими історичними епохами, які представляють ці герої.

Сашко розповідає їм, що було опісля цих людей, що протягом 700 років на нашу землю приходили «визволителі».

– … Від них усіх нас визволила Річ Посполита, від Речі Посполитої нас визволили козаки, від козаків – москалі, від москалів – Центральна Рада, від неї – москалі, від москалів – німці, потім знову різнокольорові москалі й Петлюра визволяли нас один від одного, потім монохромні москалі нас визволили остаточно… – говорить автор вустами головного героя.

Фільм, збудований на діалогах, створювала команда професіоналів.

– Виставу ми поставили за три місяці, а фільм зняли за 3,5 дня, – говорить виконавець головної ролі Назар Борушок. – Ми створили таке інтелектуальне кіно, яке можна навіть не дивитися, а просто послухати. У кожного бійця є своя історія, і кожен з нас має знати її, бо ми живемо у велику героїчну добу.

У фільмі пліч-о-пліч грають професійні актори та бійці добровольчих батальйонів і Збройних сил. Зокрема, Артем Безверхий – учасник оборони Донецького аеропорту, боєць 81-ї десантно-штурмової бригади, Марат Сайфулін, Андрій Ватолкін, Олексій Середюк, Максим Михайлов, Олександр Тищенко, Юрій Горовець у 2014-2015 роках були бійцями добровольчих батальйонів «Свята Марія», «Азов», «Шахтарськ». Анатолій Пашинін – відомий російський та український актор, після початку російсько-української війни взяв до рук зброю та пішов боронити Україну (боєць 8-го ОБ УДА «Аратта») та Юлія Тайра Паєвська (парамедик ASAP «Ангели Тайри») приїжджали для зйомок з фронту.

– Коли в нас говорять про добровольців, відразу з’являється присмак непрофесійності, аматорства. Насправді ж в Україні склалася традиція, що саме вони найхоробріші й на сьогодні найбільш фахові бійці, які воюють краще, ніж ті, хто прийшов за контрактом, – переконаний Дмитро Корчинський.

Так само на плечі добровольців-парамедиків ліг у перші роки російсько-української війни порятунок наших солдатів.

Фільм створювали добровольці для добровольців, каже автор сценарію. На його переконання, зараз із людей, які перебувають у зоні АТО, формується нова національна еліта:

– Ті хто, проливає кров за свою країну, мають нею керувати.

Бійці Санта, Да Вінчі, Тихий, Червень уже стали легендами й творять історію країни. Саме ці псевдо пам’ятатимуть наші нащадки.

Коли грають гармати, музи не мовчать – перефразовує відомий вислів Тарас Компаніченко, який створив саундтрек до фільму та виконує музику у стрічці. І війна – це відповідний час творити суголосне, високе, інтелектуальне мистецтво.

Український кобзар розповідає, що складно було ставити спектакль, не отримуючи за нього кошти, адже все з вистави віддавали на потреби армії.  

– Як не дивно, дешевше було зняти фільм. За роботу в ньому ніхто не отримав гонорару. За знижками ми дістали роботу оператора та світлотехніків. Єдиний, хто одержав гонорар, – Анатолій Пашинін, який попросив собі 120-міліметровий міномет, – розповідає Тарас Вікторович.

Подивитися фільм прийшов і колишній голова Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» Микола Кульчинський, який давно товаришує з Дмитром Корчинським і Тарасом Компаніченком.

– Держави будують мечем, дисципліною й єдністю – іншого шляху немає, – каже Микола Георгійович. – Я ставлюся до наших воїнів не те що з повагою, а з великою зичливістю. Мені боляче дивитися, коли в нашому місті атовцям не вступають місця в транспорті, або воїн, ніби прохаючи те, що належить йому по праву, питає, чи можна проїхати. І це така малоросійщина, полтавське «жлобство». Я зі своїми побратимами з 1989 року намагався зробити це місто більш шляхетним, більш українським, але колоніальні стереотипи процвітають, а хлопці на фронті від них геть позбулися.

Після перегляду фільму Тарас Компаніченко виконав у холі театру пісні з вистави, які не ввійшли до стрічки.

Читайте також: «Поплачу, коли все це скінчиться»: у Полтаві показали стрічку про жінок на війні

Автор: Наталка Сіробаб