Сповідь одного сталкера: суб’єктивно про Чорнобиль

1. >
2. Суспільство >
3. Сповідь одного сталкера: суб’єктивно про Чорнобиль

Про підводні камені відвідин зони відчуження нелегально розповів київський сталкер. Фото Стаса Поліського

Уже 35 років, фактично, у серці України чорною дірою зіяє Чорнобильська зона. Вибух на 4-му реакторі 86-го безповоротно змінив долі тисяч людей: і ліквідаторів, і місцевих мешканців. За цей час змінилося багато – розпочали зведення саркофага, люди повертаються до своїх домівок у зоні відчуження і вона стала досяжною для туристів. Разом із тим з’явилося ще одне явище – сталкерство. Екстремалів вабить безлюдна земля, де протяги ще піднімають у повітря радіоактивний пил. Що шукають ці відчайдухи й яка небезпека чатує на людину, котра йде до зони незаконно сама, розповів сталкер Стас Поліський.

Він був у зоні відчуження самоправно неодноразово. Каже, що вже втратив лік цим походам, але запевняє, що їх було чимало. Розпочалося все з досліджень найближчих до межі відчужених сіл.

– Я почав відвідувати Чорнобильську зону, щоб відпочити від повсякденного життя. Хотілося екскурсії без дозволу, адже не люблю офіційні, коли водять «за руку», й обмеження у часі, – каже Стас.

У кожного свої причини для відвідин території відчуження. Хтось намагається втекти якнайдалі від людей та метушні, інший іде в зону заради «хабара», як у «Пікніку на узбіччі» братів Стругацьких, щоб отримані речі вигідно збути поза забороненою територією. Ліна Костенко в одному зі своїх інтерв’ю сказала, що в зону їдуть не ті, хто співає «Ще не вмерла...», а ті, хто любить Україну, прямують туди, де вона вже вмерла.

Як розповідає Стас Поліський, сталкерами зазвичай стають ті, хто стомився від буденного та одноманітного життя в місті, охочі доторкнутися до історії найстрашнішої у світі техногенної катастрофи, хто хоче випробувати власні сили і витривалість в умовах автономного існування. До того ж походи в зону відчуження дають можливість у реальному житті пограти в партизанів і в разі провалу отримати максимум штраф і пару годин у відділку.

– Раніше сталкерами ставали більш-менш адекватні особи, обов’язковим принципом яких було не завдавати шкоди зоні – залишати все після свого відходу так, як воно було до того, не малюючи і не руйнуючи. Після виходу гри «Сталкер» настала нова хвиля популярності, і в поїздки/походи у зону почали вирушати переважно вчорашні школярі, які не відрізняються високим IQ і які часто навіть на офіційних екскурсіях намагаються вивезти якийсь артефакт (книгу, плакат, зошит тощо) із зони. До речі, за це і офіційному, і нелегальному туристу загрожує кримінальна стаття 267-1, бо вивезення чогось за межі відчуженої території без відома адміністрації заборонене. А такий дозвіл простому смертному не отримати, – каже київський сталкер.

Стас Поліський розповів про один із походів, які йому запам’яталися найбільше:

– До того майже два роки не був у Прип’яті нелегально. Так склалося, що мені постійно підверталися «халявні» поїздки, і перспектива йти сорок кілометрів крізь ліси і поля з гігантським рюкзаком абсолютно не надихала... Коротко кажучи, це був чудовий похід, під час якого я нареготався вдосталь на кілька наступних років. Напевне, найкраща з усіх моїх нелегальних «вилазок» «за колючку».

Зі слів сталкера, на той час йому вже остогидли тонни вилизаних світлин, що ілюструють атомну трагедію Прип’яті. Хотілося нового, тож акцент зробив на побуті й на пейзажах Мертвого міста, доступних лише нелегалам, – знімав захід, сутінки, ніч.

– В однієї з учасниць нашого походу був день народження, який ми відсвяткували в селі Копачі в радіоактивному тролейбусі, що застряг серед чорнобильських полів... Вже зовсім скоро ми зустрічали захід у Мертвому місті... Дочекавшись ночі, вирушили на одну з центральних 16-поверхівок, звідки милувалися просто фантастичним краєвидом нічної ЧАЕС, – ділиться враженнями Стас Поліський. – Зранку розбрелися хто куди. Мене цікавили найпотаємніші куточки міста, бо парки атракціонів та інші принади вже в горлі сиділи. По дорозі назад заскочили в військове містечко Чорнобиль-2. Переночувавши там на голих дошках, спробували сунутися на антени, але нарвалися на патруль і дременули в ліси.

Свавільно намагатися проникнути непідготовленим у Чорнобильську зону нерозумно й необережно.

Одна з небезпек – це дикі тварини. На території зони є три види великих хижаків, які можуть напасти на людину – рись, вовк і ведмідь.

Стас Поліський каже, що й сам там кілька разів бачив вовків і раз лисицю з ознаками першої стадії сказу. Варто також остерігатися гадюк і шершнів.

І, звісно, серед основних небезпек чоловік називає джерела випромінювання. Усім відомо, що територія зони відчуження так чи інакше забруднена різними видами радіонуклідів. Здебільшого це гамма- і бета-частинки. Зустрічаються вони переважно в 10-кілометровій зоні, але є плями і в 30-кілометровій. Тож іти без дозиметра в зону, підкреслює сталкер, – це дурість і байдужість до власного здоров’я.

Якщо спіймають на гарячому

Тим, хто проникає у зону відчуження без дозволу, треба знати, що поліціянти вартують на КПП, працюють кінні, піші патрулі, є періодичні автооб’їзди). Крім того, спеціальний відділ СБУ при Чорнобильській зоні, загони спецпризначенців, прикордонники, лісники, ВОХР (військова охорона) – усі ці організації намагатимуться перешкодити вашому проникненню і переміщенню територією відчуження. Якщо вас спіймають, то накладуть штраф за ст. 46 частина 1 (Порушення вимог режиму радіаційної безпеки), проведуть особисту бесіду представники СБУ, видалять усіх дані з відеореєстраторів, фотоапаратів, скопіюють вашу телефонну книгу. Ви опинитеся на обліку в Чорнобильському райвідділі (РУВС), крім того, ваші ножі й аптечку передадуть на експертизу для можливого відкриття кримінальної справи за статтями незаконного зберігання зброї, медичних, наркотичних препаратів. Якщо ж у вас виявлять «артефакт» із зони – а це стаття 267 (Порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами) і стаття 267-1 (Порушення вимог режиму радіаційної безпеки), то на вас, швидше за все, заведуть кримінальну справу.

Не тільки своєю безлюдністю вабить зона, а й тим, що там можна сховатися від закону. Тож, зі слів сталкера, потенційну небезпеку становлять і мародери, і втікачі з місць позбавлення волі та інші нелегальні суб’єкти, які переховуються на території відчуження.

Тож, ідучи в зону нелегально, слід обов’язково взяти когось бувалого, який добре знає цю територію, адже там є колодязі, підвали, капкани, болота, пастки для звірів, у які можна втрапити.

Чого вам не покажуть на офіційних екскурсіях

Зенітно-ракетний комплекс «Волхов», розташований у десятикілометровій зоні відчуження, неподалік від загоризонтної радіолокаційної станції «Чорнобиль-2» (Дуга-1). Частину створювали безпосередньо для прикриття від повітряних атак ЧАЕС і ЗГРЛС. На території збереглися казарми, залишки транспортно-зарядної машини, гаражі та великий ракетний капонір.

Станція зворотно-похилого зондування іоносфери «Коло» – допоміжна система для загоризонтної радіолокаційної станції, розташована заході від «Чорнобиля-2». Споруда має вигляд двох кіл, що складаються з безлічі антен заввишки приблизно 10 метрів.

Радіолокаційна станція класу П-14 «Лена», яка слугувала для виявлення повітряних об’єктів.

– Варто побачити відстійники техніки у селах Буряківка і Розсоха у 30-кілометровій зоні, – розповідає Стас Поліський. – Занедбані, але залишилися в хорошому стані села лівого берега Прип’яті – Красно, Машеве. Там залишився антураж тих часів і мало винесли мародери, адже туди складно потрапити. До більшості сіл зони не пройдете офіційно. Неможливо залізти на загоризонтну радіолокаційну станцію під час легальної екскурсії, на портові крани близько Прип’яті, не кажучи вже про банальне бажання проникнути в будівлі під час екскурсії Прип’яттю.

На запитання, чи можна пройти з ними на екскурсію нелегально, Стас відповів, що таке іноді трапляється, якщо він і його товариші переконаються, що людина, яка хоче йти, адекватна і не завдасть шкоди ні сталкерам, ні зоні:

– Таких людей за весь час було дуже мало, на жаль. Переважно нам пишуть і просяться пройти особи з очевидними психічними відхиленнями або неповнолітні школярі, які переграли в гру «Сталкер».

І хоча у сталкерів у походах завжди при собі екстрені набори, вони йдуть у зону не лише по гострі відчуття, а й задля нетривіальних краєвидів, щоб розчинитися у природі, бо кожен із них, хоча, можливо, того й не визнає, у глибині душі романтик.

9 травня – день поминок за зоною. Цього дня туди проїжджають люди, котрі раніше жили у Чорнобилі чи Прип’яті або які мають стосунок до відчужених територій. Просто «на екскурсію» у цей час ви не потрапите – вас відразу розвернуть на КПП, адже люди мають право побути зі своєю батьківщиною наодинці. Це поминки не лише за зоною, а й за рідними, друзями, домівкою та колишнім життям.

Автор: Наталія Сіробаб

• #новини Полтавщини
• #Чорнобиль
• #Чорнобильська катастрофа