«Мріяла про фіброоптичний ларингоскоп, а не про айфон»: як це – бути лікаркою-анестезіологинею

1. >
2. Здоров'я >
3. «Мріяла про фіброоптичний ларингоскоп, а не про айфон»: як це – бути лікаркою-анестезіологинею

Фото – volnovakha.city

Цей матеріал – частина інтерактивного медіасеріалу на Свои.City. Наші колеги з Volnovakha.city зібрали 8 історій про жінок-лікарів зі Сходу, які розповідають про свій шлях у медицині, результати реформи й головні виклики в їхній професії.

Світлана Іллінова – анестезіологиня, яка працює у Волноваській лікарні планового лікування. Жінка розповіла про будні анестезіолога, гендерні стереотипи в медицині та своє ставлення до медичної реформи.

Пані Світлана навчалася в Донецькому національному університеті імені Горького. Через військові дії на Сході України перевелася до Харкова. Там і закінчила інтернатуру та стала анестезіологинею.

Про це вона мріяла з дитинства. Адже народилася в династії лікарів. Тато дівчини Євген Іллінов зараз пліч-о-пліч працює у лікарні зі своєю донькою. Він – завідувач хірургічного відділення. Прадід Світлани Іллінової був лікарем-терапевтом, а прабабуся – гінекологинею.

– Я з дитинства і не уявляла себе кимось іншим – завжди хотіла бути лікаркою. Дуже вдячна своїм батькам за підтримку, адже на початку батько був категорично проти того, щоб я пов’язувала своє життя з медициною. Лише пропрацювавши в цій сфері не один рік, почала розуміти чому. І, напевно, так само не хотіла б, щоб мої діти були медиками. Тому що це справді нелегка справа – складно як морально, так і фізично. Ця справа не залишає часу на особисте життя та якісь захоплення. Ти постійно на роботі, особливо коли ти лікар-анестезіолог, бо тебе можуть викликати навіть серед ночі. І це звична практика. Але ця праця в нашій країні гідно не оплачується, – розповідає лікарка.

«Кайфую від того, що можу допомогти людям»

Пані Світлана працює як в операційній, де забезпечує наркоз, так і в палатах інтенсивної терапії.

– У нашій лікарні немає повноцінного реанімаційного відділення, як в інших, коли лікар-анестезіолог працює добу через три. У нас інтенсивна терапія, тому я працюю щоденно з 8.00 до 16.00. Також виїжджаю за викликом хоч о 21.00, хоч о 3.00 з операційною бригадою, – каже пані Світлана.

У дні чергування лікарка не може нікуди їхати за місто. Телефонують, питають де вона, її забирає «швидка» – везе до пацієнта.

– Від чого на роботі я отримую кайф? Елементарно від того, що можу допомогти людям. Коли до тебе у відділення поступає людина, яка не може розмовляти, ходити та рухатися, а потім вона виходить на своїх ногах з твоєї лікарні – це круто!

Нещодавно був випадок – хворий був непритомний, у нього зупинилося серце, немає дихання. Почали серцево-легеневу реанімацію. Вона пройшла вдало. Ми його направили до реанімації та вже через 5 годин наші хірурги провели операцію. Для мене це було шоком. Людина за один день пережила клінічну смерть та складну операцію. Пацієнт вийшов з лікарні живим та здоровим, на власних ногах. Тобто ти врятував чиєсь життя. Як від цього не радіти? Звичайно, це заслуга всієї команди медиків, – каже пані Світлана.

Найдовша операція, на якій працювала анестезіологиня, тривала 8 годин. Тоді оперували підшлункову залозу. Лікарка живе своєю роботою та пишається тим, що в її практиці не було жодного летального випадку.

– Мені б ще хотілося взяти участь в операції з пересадки серця. Я взагалі дуже б хотіла працювати в кардіохірургії, але поки що мене влаштовує моя теперішня робота, – каже анестезіологиня.

Медична реформа й зарплатня лікарів: очікування і реальність

За словами лікарки, нова медична реформа зовсім не пристосована до наших реалій.

– З новою медичною реформою я навіть і не уявляю, як відбуватиметься наша робота. Ідеальним виходом з цієї ситуації вважаю страхову медицину, але це не для нашої країни. З новою медичною реформою більше проблем, ніж користі для здоров’я. Можливо, для первинної ланки це і добре, але для вторинної, якою є ми, це створило більше проблем, ніж допомоги.

Приведу вам приклад з життя – у хворого складний випадок, крововилив у головний мозок. В цьому випадку важлива кожна хвилина. Ми маємо зідзвонитися з нейрохірургією та людину переправити до Маріуполя. І тут починається «паперова тяганина»: зідзвонитися з санавіацією, щоб приїхав автомобіль та забрав хворого, домовитися за ліжко, отримати направлення від сімейного лікаря, хоч людина вже у нас, у вторинної ланки, – каже пані Світлана.

За словами лікарки, у зв’язку з медичною реформою вся відповідальність за зарплати лягла на плечі керівників медичних закладів.

– Наш генеральний директор нас не ображає. Я отримую понад 5000 грн, але менше 8 000 грн. Але якщо ти мати-одиначка або батько-одинак та самостійно виховуєш дитину, тобі складно вижити на таку зарплату. А якщо в тебе ще й немає власного житла – взагалі нереально, – каже лікарка.

За словами пані Світлани, лікар-анестезіолог з таким самим 5-річним досвідом, як у неї, в Росії отримує приблизно так само, в Італії – 2 500 євро, в США – 22 000 доларів на місяць.

– Не розумію, чим я гірша від лікаря у США – вмію те саме і навіть більше. У нас в Україні для лікарів моєї професії освіта дуже хороша. У мене лише немає цілодобового комп’ютерного томографа або надсучасного супер-пупер обладнання, як у них. Але якщо воно буде, я легко можу з ним працювати. Але ті лікарі ніколи б не впоралися зі своєю роботою з нашим обладнанням. Я працюю з такими апаратами штучної вентиляції легень, які за віком старші від моїх батьків, – каже лікарка.

Світлана Іллінова питає, як можна оцінити людину, яка кожного дня рятує життя інших людей:

– Якщо ми зараз переходимо на товарно-грошові відносини, у вартості наших послуг держава має враховувати не тільки нашу щоденну працю, але й отриману освіту. Щоб тут працювати я вчилася 9 років! Чому суддя отримує 40 000? Деякі офіціанти навіть отримують вдвічі більше від лікарів. Мені іноді стає дуже прикро від того, що нашу працю знецінюють. Лікар – це не про гроші, бо працюючи лікарем у звичайній лікарні, в нашій країні грошей ти не заробиш.

«Кажуть, що жінка не може бути хірургом»

– У нашому закладі всі рівні. Але, на жаль, сексизм в медицині трапляється часто. Я чула такі стереотипні висловлювання: «Жінка не може бути хірургом», «Жінка-хірург – це не жінка і не хірург». Чому так? Я знаю щонайменше одну геніальну хірургиню, з якою мені пощастило познайомитися під час навчання – професорку Тамару Тамм. Також знаю прекрасну анестезіологиню Тетяну Раскову. Просто схиляюся перед нею та її професіоналізмом, неймовірно поважаю її та рівняюся на неї, – говорить лікарка.

Такий стереотип є і стосовно анастезіологів. Мовляв, це чоловіча професія. Бо деякі вважають, що жінка має бути «берегинею родинного вогнища», а в анестезіологині немає часу на це все, бо постійно на роботі. І можуть викликати навіть серед ночі та невідомо, коли повернешся додому.

– Стереотипно вважають, що нібито всі дівчата мріють про айфони. Але ж ні. Ось я, наприклад, мріяла про фіброоптичний ларингоскоп для проведення ендотрохіальної анестезії – ця мрія збулася. Це по суті пристрій, за допомогою якого у дихальні шляхи ми вводимо ендотрохіальну трубку, яку підключаємо до апарату штучної вентиляції легень. Хотілося б ще відеоларингоскоп – сподіваюся, що колись він в мене також буде, – каже лікарка.

На перший погляд може здатися, що Світлана невтомна та непохитна, але вона як і всі, мріє про довгоочікуваний відпочинок, відпустку та просто виспатися.

«У вас є все, щоб бути щасливими та здоровими»

Світлана Іллінова переконана, що запорука здоров’я – позитивне мислення. Бо здоров’я тримається на нервовій системі. Якщо людина постійно перебуває у стресовому стані, в неї знижується імунітет. Якщо знижується імунітет, з’являється купа хвороб.

– Радійте люди! У вас є дві руки, дві ноги, ви можете ними користуватися, ви розмовляєте, ви рухаєтеся, ви дихаєте! Повірте, коли людина задихається, це дуже страшно. І дуже боляче, коли ти не можеш їй допомогти…

Кожен знаходить радість у різних речах. Комусь, як і мені, подобається бігати з фотоапаратом або працювати на городі, а комусь – плести з бісеру або кувати сталь. Не можна загострювати увагу на негативі, бо він з’їдає. Особливо в нашій професії. До речі, від негативних емоцій я позбавляюся біля водойми – для мене в радість посидіти годинку біля ставу та відпустити думки, помилуватися природою, – додає лікарка.

Авторка: Анастасія Харіна