Кого найбільше читають полтавці та як меценат приваблює авторів і читачів до бібліотеки. ФОТО

02 жовтня, 13:00   0

Ця невелика бібліотека, що в Полтаві, посіла ІІ місце у всеукраїнському конкурсі «Бібліотека року 2015», де змагались навіть обласні наукові. Про бібліотеку вже знають та із задоволенням відгукуються на запрошення відомі письменники, аби зустрітись із читачами і презентувати книжку. А ще у дорослій читальні кілька років тому почали з’являтись найновіші дитячі книжки і заполонили її. Про те, кого читають і хто приїздить у гості в цей світ книг, як вдається утримувати і збільшувати кількість читачів в комп’ютерну епоху, читайте далі.

Ще кілька років тому це була звичайна бібліотека на вулиці Європейській (колишня Фрунзе), навіть не так – це філія міської бібліотечної системи, хоча люди тут працювали зажди незвичайні – ті, хто люблять свою справу і вміють зацікавити читачів.

Потрапляю в бібліотеку, звичайна собі будівля, але люди та книги – не передати словами: найновіші видання тут завжди є, за ними черга на кілька місяців, а про новинки і вподобання читачів, героїв книг і письменників готові розказати завідуюча Галина Володимирівна Панюта та її колеги. Вони – справжні ентузіасти, влаштовують творчі літературно-мистецькі зустрічі для дорослих і малих любителів книжок – квести, ігри, літературні подорожі. Бібліотека неординарна – тут побували письменники і письменниці, власники видавництв – Іван Малкович, Міла Іванцова, Ірен Роздобудько, брати Капранови, Василь Шкляр, Жанна Куява, Світлана Талан, Сімона Вілар, Дара Корній, Тетяна Луньова та багато інших. Серед них – переможці «Коронації слова» та «Золоті письменники».



– Пані Галино, розкажіть, за що ж бібліотека має цю нагороду?

– Це було 2015 року, з ініціативи Таміли Андріївни Дузенко, директорки системи, ми подали матеріал про роботу нашої бібліотеки на конкурс. Організовувала його Українська бібліотечна асоціація. Брали участь у цьому конкурсі обласні заклади, де працює понад 100 осіб, а у нас всього 4 людини, тому для нас це було надзвичайне визнання. Вважаємо своєю метою популяризацію сучасної української літератури, інформування про новинки видавництв, а також хочемо показати людям, що є цікава українська література, захопити літературою через заходи. Дорослих найкраще зацікавити можна зустріччю з автором, на нього вони йдуть. Дітей – книгами через ігри, літературні мандрівки та іншими видами робіт. Тісно співпрацюємо з дитячими садочками «Золота рибка», «Лебідка» (НВК № 85), школами № 23 та № 27.

Читайте також: Волонтерська бібліотека: у полтавській читальні плетуть сітки і роблять обереги для армійців. ФОТО

Читачів собі вирощують

– Хто ваші читачі? Нині ж книги доступні в Інтернеті, та й загалом існує думка, що книги своє відживають, їх читають мало людей.

– Роками у нас були лише дорослі і старшокласники, які читали книги за шкільною програмою переважно. Зараз у нас читають і маленькі діти.

– А звідки в дорослій бібліотеці дитячі?

– Це наш читач і меценат Андрій Гурнік подбав. Усе було так: ще 2010 року він прийшов сюди читати «Жовту газету», шукав оголошення. Тоді економили електроенергію, до того ж осінь, а в приміщенні холодно, читачам звісно також. Він запитав, мовляв, навіщо вимикаєте світло у кімнатах? Ми пояснили. Наступний його візит був із пакетом енергоощадних лампочок та двома обігрівачами. А влітку в бібліотеку приїхало 4 ящики найновіших дитячих книжок – теж Андрій Анатолійович привіз.


– Я побував на «Книжковому арсеналі» і все, що мені впало у вічі з дитячої літератури, купував. Мені захотілось, щоб у бібліотеці був дитячий куточок, – розповідає Андрій Гурнік.

– Пане Андрію, навіщо Ви стали опікуватись бібліотекою і чому саме цією?

– Сам люблю читати і хотів, аби діти мали змогу читати найкращі книжки, нових авторів. А також у мене була ідея залучити видавців та авторів. Я не просто їх запрошував, а як бізнесмен зацікавлював, надавав бізнес-план, що від цього отримає письменник, котрий приїде до Полтави. А це кілька зустрічей, презентація книжок, читачі можуть і придбати книги під час зустрічей. А між зустрічами ми знайомимо письменників із Полтавою, їжу та проживання також оплачую. При цьому всі витрати я беру на себе, автору лише приїхати і зустрітись із читацькою аудиторією, хоча я теж розумію, що це непросто, це робота. Однак людина отримує емоції, розширення кола читачів, просування книг і себе як автора. Перша зустріч у бібліотеці, яку я ініціював, відбулась із відомим дитячим автором (хоча є в нього і книги для дорослих) Олександром Есауловим. Читачам він відомий такими книгами: «Канікули для Інформи», «Вихідний формат», «Game over!», «Антивірус», «Таємниця Великого Сканера» та дитячих детективів. Після неї ми побачили, що не дарма розпочали такий проект.

– А де відбуваються зазвичай зустрічі, адже ви сказали, що не лише в бібліотеці?

– У вишах, редакціях для інтерв’ю. Щоправда, кілька разів мене підвели у педагогічному університеті: один раз була мала аудиторія на цікавезного автора – Івана Малковича. Із ним непросто було домовитись, але його розчарували, бо пообіцяли організувати студентів на цікаву неординарну людину, натомість була маленька зала і невелика кількість людей.

– Ви багато років ніде не говорили, що саме ви організовуєте приїзд письменників, а коли вирішили не приховувати це?

– Після одного прикрого випадку, коли почув на телебаченні, як один полтавський політик присвоїв собі це. Приїздив тоді Василь Шкляр, людей зібралось дуже багато. Був і цей чоловік. Більше того, він запросив письменника на вечерю, а потім у призначений час не взяв слухавку. Звісно, шанована людина не залишилась на вулиці і голодною, однак було соромно, ще й на телебаченні цей чиновник сказав, що він організував зустріч зі Шляром.


– Коли Андрій Анатолійович став возити до нас письменників, ми почали казати йому: «Якщо будете балотуватись, ми вас підтримаємо», – говорить Галина Панюта. – Ми не могли повірити, що так буває безкорисливо – книжки, автори. Адже Андрій Гурнік постійно купує нам і книжкові новинки для дорослих, допомагає порадами, критикує, підказує, бере активну участь у нашому бібліотечно-читацькому житті.

– Я взяв шефство над цією бібліотекою, бо мені не байдуже, бо ці люди якісно працюють, у них цікаво, я побачив результат і відгук був як від працівників, так і від читачів. Розпочинав я роботу і ще з однією бібліотекою, там я не побачив фідбеку – все було мляво, нічого нового і методи роботи не мінялись. А тут бібліотекарі горять справою і запалюють читачів. Тому я не припиняю роботу, автори вже самі сюди записуються і приїздять, і це дуже приємно. Але балотуватись нікуди не збираюсь, – поділився Андрій Гурнік.

– Бували такі зустрічі, коли письменник чи письменниця з’являлися неочікувано, це ніби казка, і включалися у гру видавці, перетворюючись на героїв книг, самі проводять вікторини, долучаються до маршруту квесту разом із читачами, як от відома підліткам «часодійка» Наталка Щерба. У квесті міг брати участь тільки той, хто прочитав книги (аж 6!) добре орієнтуватися у сюжеті, знати цитати, знайти командою відгадки, разом прочитати закляття – і тут з’являлась авторка циклу книг «Часодії» Наталка Щерба, – розповідає Галина Панюта.

Кокотюсі розказали, що не вміє писати

– Чи часто зустрічі з письменниками були такі, як очікували?

– Ні, не завжди. Були полтавці, які приходили перевірити автора, а не лише послухати. Андрія Кокотюху одна пані поважного віку запитала, що він «може такого написати, щоб його видавали, якщо я за дві години нічого корисного не почула», що той не вміє писати, але якось видав більше 20 книжок. Вона у віці, теж пише книги, а про неї, бачте, мало хто знає. Письменник дуже вміло і толерантно вийшов із ситуації, нікого не ображаючи. І резюмував: «Я не можу вас вчити, бо це я ще вчуся, і я не вчитель. Я не приїхав учити». А із незвичайних – Іван Малкович, він показував електронну версію «Снігової королеви» – читачі дивились із широко розплющеними очима. І автор тішився, адже після педагогічного університету тут його чекала повна зала. Багато запитань, прохання читати вірші ще і ще. Ми всі хвилювалися, і тут його менеджер говорить: «Якщо зараз Іван Антонович зніме піджак, значить зустріч триватиме». Так і було: вже пора їхати, а письменник читав свої твори вдячній публіці. Коли приїздив Василь Шкляр, то багато книг подарував військовому шпиталю, він дуже приємний. Хоча всі, хто приїздили, залишили гарні відгуки.

Бібліотека виростила вже своїх читачів: сюди ходили і ходять дітлахи з садочків, які поблизу, із шкіл № 23, 27 та Розсошенської гімназії. Тепер діти тих «дітлахів» читають у бібліотеці. Тут влаштовують «Літературні піжмурки», «Дні казки», літературні посиденьки, майстер-класи», «Козацькі забави», де справжні козаки б’ються на шаблях та розповідають про героїчне минуле України.

Затребувані українські автори:

Сергій Жадан, Ліна Костенко, Дара Корній, Ірена Карпа, Міла Іванцова, Ірен Роздобудько, Василь Шкляр, Тетяна Луньова, Наталя Щерба, Олександр Есаулов, Брати Капранови, Люко Дашвар, Любов Відута, Андрій Кокотюха, Макс Кідрук.

Новинки іноземних авторів також є у закладі. 

Книги, на які нині черга:

«Називай мене Мері» (2018) Андрія Кокотюхи.
«Ініціація» (2018) Люко Дашвар.
«Ловці думок» Любові Відути.

Перли юних читачів:

– Дайте мені книжку для мами, бо вона не читає книжок», – сказав одного разу юний читач бібліотеки.

– Ти ж говориш, що вона не читає?  – заперечили працівниці.

– А я їй буду читати, – не розгубилася дитина.

«А ми думали, що письменники це лише ті, які на портретах, тобто немає серед живих», – один із перлів від дітей після зустрічей із письменниками.

До речі

Читачі також нерідко дарують книги бібліотеці.

Бібліотекарі передзвонюють відвідувачам, якщо є книга, яку очікує читач.

За спостереженнями бібліотекарів, мало читають ті, хто народжені в 70-их та їхні діти.

Бібліотека має блог «БібліоСмаколики» і сторінку в мережі «Фейсбук», де можна дізнатись анонси подій та новини.

Бібліотека працює з 10:00 до 18:00,

вихідний день - п'ятниця,

останній вівторок місяця - санітарний день,

тел. 54-42-91

вул.Європейська
(Фрунзе), 141
E-mail: poltbibl4@gmail.com.

Фото Ніни Король та Андрія Гурніка

Автор: Ніна Король

Інтерв'ю 02 жовтня, 13:00

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції