«Вйо, на прогулянку»: школи Лохвицького земства на Полтавщині. ФОТО, ВІДЕО

30 вересня 2020, 14:50   0
Фото та відео Ольги Матвієнко

Цього разу ми мандруємо аж до трьох населених пунктів, де збереглися унікальні історичні пам’ятки – школи Лохвицького земства.

Навчальні заклади за проєктом архітектора Опанаса Сластіона на Полтавщині збудували на початку ХХ століття. Це найбільший у світі комплекс українського архітектурного модерну.

У Полтавській області 43 такі унікальні школи. Вони розташовані в Лохвицькому, Чорнухинському та Пирятинському районах. Споруди проєктування Опанаса Сластіона також є в Чернігівській та Сумській областях. Навчальні заклади можна впізнати за їхніми особливими ознаками – баштами на вході та шестикутними вікнами.



Із 54 шкіл Сластіона 11 розташовані за межами Полтавської області, 20 з них не використовують і близько 15 перебувають  у стані руїни. Кілька споруд уже знищили. З 1820-х років на Лівобережній Україні російський імператор заборонив будувати в українському архітектурному стилі. І лише на початку ХХ століття єдине повітове земство – Лохвицьке, вирішило будувати в національному архітектурному стилі, який засудив цар Микола ІІ. Тоді за проєктом Сластіона створили 60 шкіл.



Ми обрали три архітектурні пам’ятки, розташовані досить близько одна від одної, щоб наша мандрівка мала зручну логістику й можна було впоратися за один день. Відвідали три села: Мокіївку й Харсіки Чорнухинського району, а також Христанівку Лохвицького району.

Мокіївка

Село Мокіївка розташоване приблизно за 6 кілометрів від траси «Київ – Харків». Дорога сюди більш-менш пристойна.



Школу за проєктом Опанаса Сластіона ми шукали недовго. Вона стоїть у самому центрі села, біля будівлі нинішньої школи та дитсадка. Архітектурна пам’ятка добре збереглася.



Зараз у її приміщенні розташований музей Мокіївської сільської ради. Потрапити всередину можна, завчасно зателефонувавши до сільради та попередивши про візит.



Читайте також: Вйо на прогулянку: відкриваємо таємничий Миргородський край

Про збереження архітектурних пам’яток

Вихідці з Полтавщини, насамперед наша землячка, журналістка, голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк, три роки тому ініціювали проєкт «Школи Лохвицького земства», мета якого – зберегти ці унікальні будівлі.



В авторів ініціативи амбітні наміри – домогтися, щоб школи підпадали під охорону ЮНЕСКО. Проте наразі це досить складно, адже спочатку потрібно всі будівлі внести до державного реєстру та забезпечити їм належну охорону.



Окрім того, важливо, щоб кожну школу використовували, адже споруда не може ввійти до переліку об’єктів ЮНЕСКО, якщо вона руйнується.



Нині проєкт благодійний, державного фінансування немає.

Харсіки

Після школи в Мокіївці ми попрямували до села Харсіки, розташованого приблизно за 16 кілометрів звідти.

Варто зазначити, що до кінцевого пункту призначення ви їхатимете через Чорнухи. А це батьківщина відомого уродженця Полтавщини Григорія Сковороди. Тож якщо матимете вдосталь часу, обов’язково відвідайте Чорнухинський літературно-меморіальний музей, присвячений життю і творчості видатного українського просвітителя.



У селі Харсіки школа Лохвицького земства перебуває в значно гіршому стані, аніж наш попередній об’єкт. Протяги гуляють її кімнатами. Активісти пробували забивати вікна плівкою, але бачимо, що це не дуже допомагає. Щоправда, дах будівлі зберігся, і якби її вчасно законсервували, історичну споруду можна було б урятувати.



Місцеві люди кажуть, що раніше в цьому приміщенні була школа, а потім – медичний заклад. Тепер же будівля поступово валиться, адже в неї немає господаря.

Христанівка

Далі в нас за планом – село Христанівка Лохвицького району. Христанівка розташована на правому березі річки Сула, раніше вона входила до складу Сенчанської сотні Лубенського полку.

1913 року у селі звели однокомплектну земську школу, яку ми шукали найдовше, адже вона стоїть у чагарниках акації.

Схоже, що місцева сільська рада не надто переймається історичною спорудою, адже можна було хоча б якось долучитися до розчищення території навколо неї. Сама будівля в задовільному стані. Половина споруди вціліла, адже тут донедавна був медичний пункт. Інша ж частина школи більш занедбана. У руйнуванні будівлі добряче «допомогли» вандали. Вони пошкодили підлогу та стіни в пошуках металічних дротів. 



Рятувати ж колись величну архітектурну споруду взялися громадські активісти, всіляко привертаючи увагу влади до пам’ятки, яка руйнується.



– Можливо, якщо школа буде на слуху, то з’явиться більше причин вкласти гроші в цю будівлю, щоб її все-таки не знищили, – зазначає громадська активістка Оксана Олійник, яка вже понад п’ять років переймається долею історичної пам’ятки. – Архітектори кажуть не лазити по будівлі, бо вона аварійна. Але ми підписали меморандум з радою ОТГ, що дає дозвіл облаштовувати тут Музей історії Христанівки.

Пані Оксана – колишня киянка. Каже, що здебільшого люди не надто цінують місце, у якому живуть.



– Мені було це дивно, бо ми вибрали це село як чудове місце для життя й бачимо, який відгук в іноземців на нього. Тож довго думали, як додати ваги селу в очах людей, які тут живуть, і вигадали Музей історії Христанівки, – розповідає громадська активістка.

Тож Оксана Олійник поставила собі за мету зібрати родинні історії мешканців села й оформити їх так, щоб цим можна було поділитися з іншими людьми.

– Спочатку це був онлайн-проєкт, не прив’язаний до приміщення школи. Ми сканували фотографії, відновлювали їх, люди описували ці світлини й таким чином згадували давні історії, – каже жінка.



Ініціатори проєкту знімали відеоінтерв’ю, опитуючи старожилів і таким чином відшукуючи родзинки місцевості. Активісти зараз роблять усе, щоб їхню ініціативу асоціювали зі школою. Втім, оцифровані матеріали складно презентувати у її приміщенні. Для цього потрібні відповідна техніка й кошти.

Сільська ж рада всі ініціативи активістів ігнорує.

Ще два роки тому в приміщенні школи функціонував сільський ФАП. Саме тому частина будівлі збереглася краще, має вікна та двері. Але фельдшерський пункт перебрався до Будинку культури.
– Я дуже боролася за те, щоб ФАП туди не переводили, бо так будівлю хоч якось підтримували. Після того як виїхав ФАП, від’єднали світло, – каже Оксана Олійник.
Село Христанівка входить до Лохвицької ОТГ. Теперішній голова територіальної громади обіцяв посприяти в збереженні історичної споруди. Він підтримує ідею відновлення школи та відвідує заходи активістів. Проблема в тому, що після того, як школа отримала статус пам’ятки архітектури, тут не можна робити ремонт.
– Це має бути лише реставрація. Ми не можемо самовільно вставити вікна та двері, адже наші дії розцінюватимуть як вандалізм, – розповідає пані Оксана. – Зараз є багато міжнародних та українських проєктів, які підтримують відродження історичної спадщини, матеріальної та нематеріальної. У нас, у принципі, обидва компоненти присутні. І можна було б залучати кошти й відбудовувати цю школу, але без проєкту реставрації ми нічого не можемо.
Приватна київська фірма, яка має право відновлювати такі споруди, озвучила приблизну вартість такого проєкту – 350 тисяч гривень. На думку громадських активістів, саме ОТГ має виділити на це кошти.

Сама ж пані Оксана намагається всіляко залучати людей до облагородження історичної пам’ятки. Деякі місцеві не відмовляються. Завдяки жительці Христанівки Любові Божко  кімнати в школи вибілені й чисті.

Останніми роками активісти організували безліч заходів у приміщенні школи.



Спочатку щосуботи проводили читання в аварійній частині будівлі, щоб зацікавити дітей та познайомити їх зі сучасною дитячою літературою, грали з малечею в тематичні ігри.

До Христанівки приїздили іноземні волонтери та привозили книги та солодощі.



Пані Оксана з подругою знімали відеоблог, у якому показали, як прибирають приміщення історичної будівлі.

 – Це відео я опублікувала на сторінці ініціативи «Школи Лохвицького земства», щоб показати, що в Христанівці теж є така школа. І Ольга Герасим’юк практично через кілька тижнів приїхала познайомитися, – говорить пані Оксана.



Тоді практично все село вийшло на толоку до школи та на христанівську кашу, а пані Ольга забезпечила присутність міністра, преси на цьому заході та людей із населених пунктів, де є такі школи. Пізніше христанівські активісти долучалися до прибирання інших навчальних закладів за проєктами Опанаса Сластіона.

Разом із місцевими дітьми Оксана Олійник влаштували виставу театру тіней, у якій символічно виганяли з напівзруйнованої школи демонів та іншу нечисть, уявляючи, що саме через них тут з’явилася розруха.

– Ще одна велика подія для села була, коли нам у бібліотеку з  американської школи українознавства надіслали англомовну дитячу літературу. Хотілося якось подякувати. І ми зібрали людей у грудні, до католицького Різдва, щоб показати цю літературу, заспівали та записали відео «Щедрика». Показали виставу та всі новини про Христанівку вивели за допомогою відеопроєктора, адже в багатьох у селі немає Інтернету, – розповідає громадська активістка.

Присутні запалили велику ватру. Місцева художниця та письменниця Олена Пригода розмалювала школу, її чоловік музикант та письменник Тарас Завітайло грав на гітарі.

На цей захід прибули представники Української академії лідерства, а також Ольга Герасим’юк і Максим Іванов. Саме тоді повісили табличку, що школа має охоронний статус.

Активісти організовували багато активностей на базі пам’ятки архітектури: показували селянам фільм «Війна химер», відео зі спогадами місцевих мешканців про Голодомор. Фактично, напівзруйнована споруда – це культурний осередок Христанівки.

Пані Оксана каже, що наразі в будівлі показувати особливо немає чого, але сюди варто приїхати, щоб відчути її дух.

Потроху в приміщенні школи розростається експозиція Музею історії Христанівки.

Загалом ініціаторка створення музею не планувала виставляти тут великої давніх речей, втім, колекція тут назбиралася вже чималенька.



– Це не зовсім експонати, але це те, що люди нам знесли, почувши слова «музей» і «Христанівка». Тобто все зібрали без особливих зусиль. Деякі елементи надала Васильківська школа, – розповідає Оксана Олійник.

Поки що активісти шукають варіанти, як оформити експозицію музею.

Де зупинитися

Раніше в пані Оксани була зелена садиба, але родина згодом відійшла від цього, адже це невигідна справа. Але тут завжди раді друзям та волонтерам. Тож якщо ви хочете долучитися до прибирання школи, втілювати творчі ідеї – вам сюди.



До слова, від школи в Христанівці відкривається неймовірний краєвид на Христанівський ландшафтний заказник, розташований внизу. Тож звідси ви привезете багато вражень та чудових світлин.



Христанівській школі хоча б на деякий час могли б продовжити життя принаймні вставлені вікна та двері. Але активісти не можуть зробити цього без проєкту.



– Давайте зробимо нарешті цей проект реставрації, щоб ми могли рухатися далі. Я не перекладаю всю відповідальність на посадовців. Ми можемо виконувати роботи спільнокоштом, шукати фінансування, але проєкт має зробити влада, – звертається до посадовців Оксана Олійник. – Якщо робити «по книжці», то це мільйони та мільярди, а можна зробити мінімум і врятувати будівлю.

Читайте також: «Вйо, на прогулянку»: старовинний палац та піраміда-усипальниця на Полтавщині

30 вересня 2020 року

Автор: Наталка Сіробаб

Дозвілля 30 вересня 2020, 14:50

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції