«Битва статей» у кінному спорті: чи просто втриматися в сідлі

1. >
2. Спорт >
3. «Битва статей» у кінному спорті: чи просто втриматися в сідлі

Фото надане Оленою Ярош

Один із небагатьох видів спорту, де спостерігаємо гендерний баланс, – кінний. Тут чоловіки і жінки виступають разом на одному полі й змагаються одне з одним. Але так було не завжди.

У 30-40 роках минулого століття в багатьох країнах світу кінний спорт вважали військовим. Відповідно, кіннотники  були здебільшого не просто військовослужбовцями, а офіцерами елітних частин.

Небагатьом дівчатам вдавалося піти служити в кавалерію або працювати у стайнях на цивільних посадах. Одним із місць, де жінки могли «законно» сісти в сідло, на той час був ескадрон Червоного Хреста, який готував санінструкторів для армії. Дівчат тут ґрунтовно навчали верхової їзди.

Окрім того, жінки, які захоплювалися кіньми, могли навчатися в цивільних спортивних товариствах.

Про доступний широкому загалу кінний спорт, незалежно від гендерної приналежності, тоді не йшлося.

У змаганнях тих років були окремі заліки для чоловіків і жінок. Жіночий залік за умовами був простіший, ніж чоловічий. Проте жінки часто виступали разом з чоловіками, а подекуди й перемагали. Втім, такі результати тоді вважали випадковістю, а перемоги поблажливо заохочували.

Тут треба зазначити, що є різні види кінного спорту. До програми Олімпійських ігор зараз входять конкур, виїздка та триборство. Окрім того, є неолімпійські види: рисисті змагання, їзда риссю під сідлом тощо.

Як і в Радянському Союзі, так і в інших країнах жінок у кінному спорті було небагато. Їх часто не допускали до найризикованіших дисциплін – триборства та конкуру. У виїздці до жінок ставилися поблажливіше. Виступати на місцевих змаганнях дівчатам дозволяли, але у великий спорт шлях їм був закритий.

Кінні види спорту повернулися в олімпійську сім’ю 1912 року, і до участі допускали лише чоловіків-кавалеристів.

Довідка «Кола»:
Виїздка – дисципліна кінного спорту, у якій вершник і кінь проїжджають певну схему й виконують різні елементи.
Конкур – це дисципліна з подолання перешкод.
Триборство – дисципліна, яка передбачає манежну їзду, польові випробування або крос, а також подолання перешкод.

Розформування кавалерії в 50-х роках минулого століття та демілітаризація кінного спорту кардинально змінили стан речей, і дівчата отримали практично вільний доступ до кінного спорту. Можливо, цьому посприяло те, що у післявоєнний час чоловічий інтерес до кінного спорту знизився, тож тут у жінок був повний карт-бланш.

Уперше жінці дозволили взяти участь у міжнародному турнірі 1949 року. Тоді на чемпіонаті Світу виступила датчанка місіс Джіорфі й посіла в загальному заліку 3-тє місце. Право ж виступати на Олімпійських іграх жінки отримали лише 1952-го і лише у виїздці. Трохи пізніше, 1956 року, жінок допустили до конкурсних змагань на Олімпіаді, а 1964-го – до триборства.

На чемпіонаті Світу жінки вперше виступили лише 1978 року. Першими голосно заявили про право на участь та перемогу у великому кінному спорті Ліз Хартел і Олена Петушкова.

Дуже швидко дівчат у кінноспортивних клубах і школах стало більше, ніж хлопчиків. Власне вже в 70-80-х роках присутність жінок у великому спорті перестала бути дивиною. Вони відвоювали право бути в кінному спорті.

Зараз чоловіки і жінки виступають на змаганнях спільно, представники обох статей платять ті самі внески й борються за однакові призові.

У цьому виді спорту велику роль відіграє контакт між вершником і конем. Жінки подекуди швидше знаходять підхід до своїх чотириногих партнерів, тому часто перевершують чоловіків, як за показниками, так і за рівнем прибутків.

На відміну від більшості спортивних дисциплін, у кінному спорті жінки активно долучаються до тренерської роботи.

– В олімпійських дисциплінах кінного спорту з часів Радянського Союзу жінки та чоловіки виступали на рівних. Я у спорті з 64-го року, уже тоді до кінноспортивних секцій приймали і хлопчиків, і дівчат. Ніколи не було такого, щоб жінок не допускали до виїздки чи триборства, конкуру. Скрізь вони були повноправними учасницями всіх змагань у цих дисциплінах, – зазначає Віра Кириченко, голова Колегії суддів кінного спорту України, суддя національної категорії з виїздки, конкуру та триборства.

Останні п’ятнадцять років у сучасному українському кінному спорті – і у виїздці, і в конкурі – просто засилля жінок, резюмує Віра Вікторівна.

Неолімпійські види спорту

Втім у неолімпійських видах кінного спорту ситуація дещо інша, і спостерігається певний гендерний розрив.

У олімпійському кінному спорті всі працюють в однакових умовах. Але знаю, що в скакових перегонах 90% жокеїв – чоловіки, – підкреслює Віра Кириченко.

Довідка «Кола»:
До неолімпійських видів кінного спорту належать скачки, рисисті перегони та дистанційні кінні пробіги.
Скачки – змагання осідланих коней верхових порід на швидкість. Вершника, який бере участь у таких випробуваннях, називають жокеєм.
Рисисті перегони – змагання на швидкість коней рисистих порід, запряжених у бігові качалки – спеціальні двоколісні екіпажі. Випробування коней рисистих порід у качалці здійснює наїзник.
Дистанційні кінні пробіги – долання верхи на коні дистанції різної довжини на різних типах ландшафту за якнайкоротший час.

Не надто багато жінок і в рисистому кінному спорті. Їх одиниці, але вони часто отримують першість практично в «чоловічих» заїздах.

Олена Ярош – київська наїзниця, яка неодноразово брала участь у рисистих перегонах на конях з Полтавщини. Вона працює на Київському іподромі, у відділені майстра-наїзника Олександра Скворцова. Виступає на конях Дібрівського кінного заводу та племрепродукторі Рода з Київщини.

Читайте також: Як живе єдиний кінний завод на Полтавщині

– Скільки себе пам’ятаю, завжди дуже любила коней. Постійно малювала їх, збирала усілякі вирізки з газет, малюнки, календарики з чотириногими красенями. Коли приїздила в село до бабусі й дідуся, постійно крутилася біля коней. І якщо мене брали покататися, то це було за щастя, – каже Олена Ярош.

У Києві ж на іподром дівчина потрапила випадково, навіть не знаючи, що він поруч. Звідти зайшла на першу-ліпшу стайню (вона виявилася рисистою), так і залишилася.

– Тоді мені було все одно – аби коні. Спочатку як «любителька» допомагала у стайні: чистила, прибирала, замітала, – розповідає наїзниця. – Дуже скоро посадили в качалку й відправили з тренером на бігову доріжку. А далі пішло-поїхало. Спочатку тільки тренувала, потім – мій перший старт, який я, до речі, виграла).

Із кіньми пані Олена працює з 1997 року. Із 2008-го бере участь у кінноспортивних змаганнях як наїзниця.

Батькам спочатку не подобалося те, чим займається донька, але з часом вони звикли.

– Мама навіть кілька разів приїздила на змагання, – зазначає наїзниця.

За цей час Олена Ярош отримала низку перемог у Великих традиційних призах. У її скарбничці – Великий трирічний орловський приз на дібрівському жеребці Парнасі, приз ріки Дніпро на кобилі Ікрі, племрепродукторі Рода, перемога в призі на честь Незалежності України на дібрівському жеребці Регіоні, приз «Накала» риссю під сідлом на жеребці Воркуні та багато інших нагород.

Читайте також: Кумис – цілющий напій із кобилячого молока – виготовляють на Полтавщині

Треба зазначити, що кінний спорт досить травматичний, і вершник/ця чи наїзник/ця мають бути дуже вправними та уважними під час тренування та змагань.

На сьогодні залишається одна дисципліна в кінному спорті, у якій через високу ймовірність травмуватися жінки не мають права виступати – стипль-чез (вид кінних перегонів на дистанцію, в яких учасники змагання мають долати різноманітні перешкоди).

– В екстрених ситуаціях, звісно, подекуди виникає почуття страху, але тут головне – швидко себе взяти в руки і не піддатися паніці, – каже наїзниця. – Коні дуже лякливі, потрібно завжди бути на сторожі й намагатися думати наперед.  

На думку пані Олени, гендерні упередження в рисистому кінному спорті були в радянські часи. Нині ж усе інакше.

– Раніше вважали, що це – «чоловіча робота». Дівчата тільки раз на рік виступали в спеціальних закритих заїздах до 8 Березня. А, наприклад, у Франції, жінкам виступати разом з чоловіками забороняли майже до 90-х років. Жінки тоді їздили тільки верхи (риссю під сідлом). Зараз жінки змагаються з чоловіками і показують досить непогані результати, – зазначає Олена Ярош.

Наїзниця наголошує, що об’їжджають коней і чоловіки, і жінки. Здебільшого це – командна робота.

– На іподром із заводів надходять уже об’їжджені коні. Втім, одній людині – не важливо чоловік це чи жінка – рисака об’їздити неможливо.

Пані Олена зазначає, що у стайні жінки так само, як і чоловіки, розвантажують сіно, овес для коней, ремонтують збруї та колеса тощо. Зарплатня в чоловіків та жінок, які працюють на іподромі, однакова.

– Зарплата у нас залежить від того, скільки коней ти тренуєш. Наш тренер намагається розподілити поголів’я так, щоб у всіх було порівну, – зазначає пані Олена.

Гендерної дискримінації на роботі наїзниця не відчуває. Навпаки, чоловіки-колеги здебільшого підтримують та допомагають.

– Іноді я питаю в них поради. Ми намагаємося допомагати одне одному. Радіємо за перемоги колег, сумуємо всі разом, коли хтось з нас програє. Потім намагаємося разом проаналізувати ситуацію, чому так сталося. Часом свіжий погляд з боку дуже допомагає, – резюмує наїзниця. 

Матеріал створений у межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

Автор: Наталка Сіробаб