У Крячківці відбувся другий фестиваль «Древо роду кобзарського»
Якщо і є в Україні село, яке ідеально підходить для проведення кобзарського фестивалю, то це Крячківка. Саме там другий рік поспіль на подвір’ї Юрія Фединського збираються шанувальники давньої української музичної традиції.
Юрко, як його найчастіше усі називають, заснував фестиваль «Древо кобзарського роду» 2015 року. Тоді він тривав два дні, цього року – на день більше. До музикантів та охочих змайструвати собі інструмент у майстерні Фединського приєдналися танцюристи та майстри народної творчості.
– Маємо багато нових облич, приїхали і ті, хто був минулого року, й інші виконавці, фольклористи, слухачі, – розповів Юрій Фединський. – Але, як і минулого року, випадкових людей тут немає. Приходять ті, хто не боїться іти до глухого села, ризикнути своїм вихідним у надії, що тут буде цікаво. І це прекрасно, адже ми прагнемо не масовості. Ми хотіли створити камерний фестиваль, перевага якого не у кількості учасників, а у якості виконавців.
Розширилася й географія учасників – завітали виконавці зі Львова, Дніпра, Києва, Рівного. Одні із гостей – гурт «Троє Зілля» зі Львова. Їхній репертуар дещо відрізняється від кобзарського.
– Ми займаємося інтерпретацією народної музики, тому потрібно знати, що ж це таке – народна музика. Тож ми тут. Мені цікаві люди, котрі зібралися, які захоплені своєю справою, музикою. Минулого року я вже побувала тут, цьогоріч Юрко запросив весь гурт, що означає – ми теж належимо до цієї спільноти. Наш гурт грає народну музику, можливо, в іншому напрямку, але про те ж саме, – поділилася враженнями Анастасія Войтюк, учасниця «Троє Зілля».
Ще одна особливість фестивалю у Крячківці – імпровізація. Тут немає чіткої програми, чітко регламентованого часу виступу музикантів. Тож можна послухати і сольні виступи, й імпровізаційні сети, коли різні виконавці, із різних гуртів, із різними інструментами об’єднуються в один бенд і вільно створюють унікальні композиції.
– Тоді цікаво, що буде, що вийде із такої імпровізації, із такого фестивалю. Звичайно, завжди є ризик, що не буде нічого, але в нас, судячи з усього вийшло ще краще, ніж минулого року, – зазначив Юрко.
І практично кожен із учасників відзначив цю особливість фестивалю, назвавши вільну програму однією із переваг.
– Дуже часто сюди приїжджаю, Крячківка – неймовірне село, у цих людей є що взяти у плані творчому, сакральному. А цей фестиваль неймовірно органічний, він дуже відрізняється від тих фестивалів, де все чітко сплановано. І в цьому його перевага, всі виступи, спілкування відбуваються спонтанно. У цьому є певна автентичність, адже коли люди збиралися, співали, танцювали, то вони не планували це, – розповів Андрій Ляшук, лірник із Рівного.
Лірник говорить, що кожного року у Крячківці є щось нове. Тут можна і послухати кобзарів, і змайструвати інструмент, і у спілкуванні віднайти нову інформацію, натхнення.
– Тут я чую псалми чи канти, які раніше не чув або не співав, або не знав як заспівати правильно. Можливо, я не знав про якісь особливості інструмента, а на фестивалі мені показали і пояснили. Так само і я навчаю когось новому, – додав Андрій.
Автентично у селі на Полтавщині виглядає й київський гурт «Буття». Фольклористи із 15-річним стажем участі в найрізноманітніших гучних фестивалях відзначають особливість «Древа кобзарського роду».
– Фольклористи – це окрема каста людей, яка отримує задоволення від участі, від інтеграції у певне середовище. Багато музикантів сприймають фестивалі, як виступ у концертній програмі – обов’язково має бути сцена, програма. А фольклористи отримують задоволення від самого процесу більше, ніж від виступу, – пояснила Оксана Бут, керівник гурту.
І створення такого інтегрованого, творчого простору для гурту «Буття» – це не нова практика. У Києві ансамбль часто влаштовує флешмоби із ходою через місто, музикою, танцями, відтворенням елементів давніх обрядових традицій, наприклад, – весілля; майстер-класи із народного танцю.
На фестивалі у Крячківці гурт також влаштував танцювальний урок для всіх охочих. І учасники фестивалю із легкістю підхоплювали рухи аркану, «Човника» або «Садочка».
– Сьогодні більшість живуть у великих містах, які поглинають людину. Побут вбиває – ви ідете на роботу, з роботи, сидите біля комп’ютера. Рано чи пізно потрібно цього позбуватися, кудись їхати. Саме такі фестивалі, де можна поспівати, потанцювати, дарують радість життя, змінюють ваш світ, – зазначила Оксана Бут.
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь