Cьогодні
Полтавці вшанували жертв Голодомору: куштували їжу тих часів, запалили свічі, пройшлися ходою. ФОТО, ВІДЕО
24 листопада 2018, 21:00 0
Кілька сотень полтавців сьогодні, 24 листопада, зібрались на Театральній площі, аби вшанувати тих, хто загинув від Голодомору.
Роздавали згорточки, у яких було те, що рятувало жителям Полтавщини життя. Також пропонували всім охочим вариво – чай та юшку. Юшка з хвої, лушпиння, трави – насититись такою не можна, але і вона давала хоч якусь силу тим, хто голодував у 1932-1933 роках.
Акція називалась «Непораховані». Люди підходили, цікавились, куштували. Тих, хто б не знав про Голодомор, здавалось не було тут, адже в ці дні інформація про трагічні сторінки українського народу лине звідусіль, скрізь – у ЗМІ, в навчальних закладах присвячені публікації, заходи до 85 річчя вшанування жертв Голодомору.
Потім присутні побачили інсталяцію – на снігу лежали молоді люди, вони просто падали, символізуючи знесилення від багатоденного вимушеного голодування.
Згодом запалили свічки, а на сцені – театралізоване дійство: мати з дітьми, котрі страждають, вони от-от краятимуть останню хлібину. А за плечима вже чатує смерть... І пронизлива, аж до мурах пісня «На вікні свіча» у живому виконанні полтавки.
Лаконічно, за живе. Назвали цифри, скільки людей помирало щогодини, щохвилини та щосекунди – від них паморочиться, вони просто не вкладаються в голові. Це загублені усмішки, покоління, яке померло наглою смертю через радянську жорстоку репресивну машину, яка перемелювала людські життя, ніби у жорнах.
Полтавці вшанували жертв Голодомору хвилиною мовчання. Зі словами пам’ятати тих, хто невинно загинув, звернувся до люду владика Федір.
А далі і малі, і дорослі вирушили ходою до Свято-Успенського монастиря, попереду йшли священики. Колону супроводжувала музика, люди несли у руках свічки, опустивши голови у скорботі, бо ж у родинах чи не кожного/кожної з присутніх голодною смертю сконали в муках рідні та близькі. Ці історії передаються з покоління в покоління.
Молебінь та поділ хліба – цим завершилась хода.
«Їли сирі маслюки та ракушки річкові, всяку траву і корінці – так вижили
Наталі Золотайко було 6 років, як почався голод. Вона все дуже гарно пам’ятає, та хіба можна стерти з пам’яті, те, що закарбувалось жахіттями і способами виживання.
– Я народилась і жила у селі Зінці Полтавського району. Батько загинув на роботі (працював на залізниці), а нас у матері залишилось двоє – я і старший на 2 роки брат. Мама теж працювала на залізниці, то вона на роботу, а ми через вікно тікали з дому, бо голодні. До річки їли сирі оті ракушки, знаєте, що всередині є м’якоть? Ото таке їли прямо там сирим. Корінці любі збирали і їли, квасець на луках, акацію, корінці очерету теж їли. Сирі маслюки їли, збирали і бігом їли. Хліба не бачила ні разу... А тоді мама пішла на залізницю працювати і там таки стали давати по 200 грамів хліба, а що ж тих 200 грамів? Та ж вони нас врятували, ми вижили. Хоча ноги опухали... А сусіди, це мої двоюрідні брати і сестри, через стінку жили, померли з голоду...
– Наша мати назбирає біля вагонів якось зерничка, заховає в пазуху, бо там же надзирателі були, і несе нам. Хліб той і те зерно з’їмо і знову голодні. Бодай не згадувати, як воно було, – каже очевидиця тих страшних років Наталя Іванівна Золотайко.
Читайте також: Василь Барка– письменник родом із Полтавщини, який на весь світ заявив про Голодомор.
До теми: полтавка розповіла про радянський концтабір для дітей під час Голодомору. ВІДЕО.
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь