Професія військовослужбовиця: про права жінок у лавах Збройних сил України

19 липня, 12:30   0
Фото – hromadske.ua

Із часу здобуття незалежності служба в Збройних силах України сприймалася винятково як чоловіча стезя. Хоча в структурі жінка в однострої й не була рідкістю, проте військовослужбовиці обіймали переважно «мирні» посади – діловоди, медики, зв’язківці, тобто виконували здебільшого обслуговуючу функцію.

Тут, як і в будь-якій сфері, пов’язаній із надмірним фізичним та моральним навантаженням, усталився стереотип – «не жіноча справа».

Проте війна на Донбасі 2014 року показала – жінка не просто може тримати зброю в руках, а й так само, як і чоловіки, виконувати бойові завдання, опанувати будь-яку військову спеціальність.

За п’ять років частину міфів та стереотипів щодо жінок на військовій службі вдалося подолати не тільки на рівні ставлення товаришів по службі й командування, а й на законодавчому.

Воювала снайперкою, а записували «банщицею»

Весна 2014 року – час, коли на вимогу подій, що стрімко розгорталися на Сході України, тисячі громадян взялися за зброю. На передову пішли як чоловіки, так і жінки. Проте кількість останніх саме в бойових підрозділах, зокрема Збройних сил України, скоріше вимірювалася десятками, а не сотнями й тисячами.

Передовсім це було пов’язано з тим, що законодавчо жінка не могла обіймати бойову посаду. Ті, хто брали участь у виконанні завдань – безпосередньо у бойових зіткненнях, звільненні міст тощо, – могли числитися кухарками або ж діловодами.

За словами самих же ветеранок, у 2014 році мало хто й замислювався над статусом або ж посадою. Головне – потрапити на передову й виконувати там реальні завдання.

До теми: Професія снайперка: Друга світова війна й сучасність

– Я ніколи не займалася волонтерством і не захоплювалася медициною, надавати першу допомогу навчилася вже на фронті. А тактику ведення бойових дій, роботу диверсійних груп вивчала ще до війни, вміла непогано стріляти. Вибір був, швидше, між бійцем і військовим кореспондентом, адже до війни я десять років пропрацювала журналісткою. Повагавшись, вибрала стати бійчинею, – пригадує лейтенантка Олена Білозерська, командирка взводу самохідних артилерійських установок у 503-му окремому батальйоні морської піхоти.

2014 року Олена Білозерська, як і багато жінок, прийшла на передову в складі добровольчого підрозділу – ДУК «Правий сектор», згодом воювала в Українській добровольчій армії.


Олена Білозерська (четверта зліва) з побратимами. Фото зі сторінки у соцмережі

Вона стала однією з тих, котрі таки потрапили в бойовий підрозділ, і брала участь у бойових виходах з чоловіками.

Багатьох, хто приходив захищати Україну, відсіювали на етапі відбору, у навчальних центрах або відсували на другий план вже й у самих підрозділах. Щоб заслужити право вважатися бойовою одиницею, солдатом, а не просто жінкою в однострої, доводилося працювати наполегливіше, доводячи свою професійність.

– На початку війни, наприклад, жінці, щоб потрапити на фронт, потрібно було дуже постаратися. Треба було доводити безпосередньому, а іноді й вищому командуванню, серйозність своїх намірів. У добробатах було простіше, але теж лише на перший погляд. Наприклад, у нашому офіційному «емведешному» добробаті (Київ-2, – прим. авт.) на момент першої ротації в зону АТО було оформлено, якщо не помиляюся, близько десяти жінок, але на першу ротацію взяли з них тільки мене. Насправді на першій ротації мені теж не було особливо чим похвалитися – здебільшого мені діставалися внутрішні наряди, а бойових виїздів було всього декілька за більш ніж місяць, – розповідала в одному з інтерв’ю снайперка Аміна Окуєва.

Добровольчий батальйон «Айдар» став єдиним, куди взяли Марію Берлінську, нині керівницю «Центру підтримки аеророзвідки», авторку адвокаційного проекту «Невидимий батальйон».

– Коли влітку 2014-го я вирішила їхати доброволицею, то шукала можливості це здійснити. Практично всюди мені відмовляли, бо дівчина. Але в «Айдарі» сказали, що потрібні аеророзвідники. І це був діалог на грані комічності. Бо мене запитали: «У Вас є технічна освіта?» Я відповіла, що ні. «Ок. А Ви знаєте, що таке безпілотники?» Ні. «А Ви колись управляли якимись авіаційними суднами?» Ні. Тоді на іншому кінці дроту голос, повний безнадії, запитав: «Але Ви принаймні готові вчитися?» Вчитися я якраз готова, – зазначила Берлінська в інтерв’ю сайту «Моя Могилянка».

Але глибину проблеми стало видно, коли перші добровольці почали повертатися з війни. Часто питання було не тільки в легітимізації бійців добровольчих підрозділів, а й, зокрема, дій жінок у складі як добробатів, так і ЗСУ. «Банщиці» і «кухарки», які фактично виконували бойові завдання, не могли отримати офіційне визнання своїх заслуг, а отже, – гідну оплату, пенсійне забезпечення через недоліки в законодавстві. Чимало норм залишалися чинними ще з радянських часів.

Марія Берлінська згодом очолила кампанію за внесення змін до законодавства. Її підтримали і керівництво Міноборони, і низка депутатів, і неурядові організації. Як результат – 2016 року розширили перелік військових спеціальностей для жінок, а 6 вересня 2018 року врешті внесли правки до деяких законів.

27 жовтня того року закон набув чинності.

До теми: Полтавка – про свою книгу «Дівчата зрізають коси»: «Існує прірва між жінкою-військовим і суспільством»

За даними, озвученими Іриною Геращенко – першою віце-спікеркою Верховної Ради, у червні 2019 року, у Збройних силах України працюють і служать понад 56 тисяч жінок. 26 614 жінок є військовослужбовицями, а понад 7 тисяч отримали статус учасниць бойових дій. 3574 жінки мають офіцерське звання.

6 змін у законах – кардинальна зміна в правах жінок на військовій службі

Законопроект №6109 передбачав внесення усього 6 правок до Статуту внутрішньої служби Збройних сил України і Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Але ця, здавалося, невелика кількість змін, докорінно вплинула на статус військовослужбовиць.



Рівні права та обов’язки. Жінки проходять військову службу на рівних із чоловіками правах, можуть обіймати будь-які військові посади та отримувати військові звання. Окрім того, мають рівні обов’язки та відповідальність: зняте обмеження на призначення військовослужбовиць у добові наряди та участь у зборах. Раніше жінки могли брати участь у зборах за бажанням. Нині обмеження діє лише для вагітних, відповідно до норм Конституції про захист материнства.

Збільшили також граничний вік перебування на військовій службі. Жінка, як і чоловік, може укладати контракт на проходження служби в лавах ЗСУ до 60 років. Раніше граничний вік для жінок становив 40 років.

Знято обмеження щодо служби в запасі. Раніше жінок, які досягнули граничного віку перебування на службі, переводили в запас ІІ категорії без врахування їхньої спеціальності чи звання. Це суттєво впливало на рівень пенсійного забезпечення. Водночас виникала правова колізія – граничний вік служби в запасі становив 50 років, тоді як контракт можна було підписувати лише до 40.

Крім того, зміни в законодавстві передбачають, що відтепер усіх військовослужбовців переводять до запасу І категорії. А це означає, що за потреби їх мобілізують першими.

– До прийняття усіх цих законів я б не могла обіймати посаду, яку обіймаю зараз – командир взводу у самохідній артилерійській батареї. До речі, один представник командування був дуже проти мого призначення – саме через те, що я жінка. Але, поспілкувавшись зі мною, він змінив свою думку, – зазначає Олена Білозерська. – Я не можу судити про армію загалом – лише про свій батальйон. У нас, у 503-му окремому батальйоні морської піхоти, гендерна нерівність відсутня. Наприклад, особисто я після прийняття змін до Статуту внутрішньої служби, заступаю в наряди черговою по частині. Раніше жінок у наряди не ставили.

До теми: Душевні травми – також явні: у Полтаві показали фільм про боротьбу із посттравматичним синдромом «Явних проявів немає»

Служба в запасі й резерві

У Полтавському обласному військовому комісаріаті зазначають, що після змін у законодавстві не помітили значного зростання кількості жінок, які йдуть на контракт. У 2018 році через обласний військкомат до лав ЗСУ пішло 1039 громадян, із яких – 181 жінка. За 7 місяців 2019-го – із 472 «контрактників» 78 жінок.

– У питаннях відбору і для чоловіків, і для жінок вимоги однакові з єдиною поправкою – відрізняються критерії іспиту з фізичної підготовки. Якщо чоловік має пробігти 100 метрів за 16 секунд, то жінка – за 18,6 секунди. Різниця є в деяких психологічних тестах. Усе інше – у документах, освіті, бесідах – то все однакове, – зазначив підполковник Едуард Бородай, заступник Полтавського обласного військового комісара з морально-психологічного забезпечення.

Зміни сталися й у переліку осіб, які перебувають на військовому обліку. Ідеться про цивільні спеціальності, здобуття яких передбачає постановку на військовий облік. Перелік цих професій визначений постановою Кабміну.

Це не тільки медична освіта, а й спеціальності, пов’язані зі зв’язком, обчислювальною технікою, оптичними та звукометричними засобами вимірювання й метрології, картографією, топогеодезією, фотограмметрією, поліграфією, кінорадіомеханікою.

– Спеціалісти, яких випускають за цими напрямками, мають з’явитися в військовий комісаріат і стати на військовий облік. На людину розповсюджуються всі закони, що передбачені для військовозобов’язаних, – участь у військових зборах, дотримання правил військового обліку – повідомлення про зміну місяця проживання, сімейного стану, освіти, місця роботи, посади.


Відтак в оперативному резерві І категорії числяться всі, хто має бойовий досвід. Також у резерв зачисляють усіх військовозобов’язаних, як це зазначалося вище. Вони, зокрема жінки, можуть також укладати контракт на проходження служби в резерві в бригаді територіальної оборони.

До теми: «Поплачу, коли все це скінчиться»: у Полтаві показали стрічку про жінок на війні

Жінки свідомо обирають професію військовослужбовиці, як і будь-яку іншу

Українське законодавство передбачає рівні можливості для жінок і чоловіків, які вирішили обрати військову службу як основну професію.

Збільшення граничного віку перебування на службі, доступ до всіх бойових посад, зняття обмеження на участь у зборах впливає на можливості для військовослужбовиці в плані професійного та кар’єрного росту.

Саме після набуття чинності законодавчих змін уперше в незалежній Україні з’явилися жінки-генерали – Людмила Шугалей і Оксана Хоменко.

Наразі експертне середовище прогнозує, що з часом в України жінок-генералів може значно побільшати, як і жінок загалом серед вищого офіцерського складу.

Принаймні для цього створені умови не тільки при проходженні служби, а й у навчанні.

Підполковник Едуард Бородай також зауважив, що останні роки в Полтавській області засади гендерної рівності у військовій підготовці впроваджують і в школах:

– Є предмет «Захист Вітчизни», який вивчають у 10-11 класах. Раніше класи ділили на дві групи – дівчата вивчали надання домедичної допомоги, а хлопці – військову підготовку. Зараз це змінили. Дівчата, які бажають вивчати військову підготовку, можуть перейти в цю групу. Протягом двох років наприкінці навчального року ми проводимо стрільби, до яких допускають дівчат і хлопців, які протягом року проходили саме військову підготовку. І кожного року у стрільбах якраз бере участь чимало дівчат.

Стрілецькеий день для школярів у рамках вивчення предмету захист Вітчизни

Міністр оборони Степан Полторак навесні 2019 року дозволив дівчатам вступати до військових ліцеїв. А отже, тепер жінки можуть отримувати військову підготовку вже на рівні середньої освіти.

Так само відкриті всі інші щаблі військової освіти, зокрема у вишах.

– Міністр оборони України вже ухвалив рішення дозволити з 2019 року вступати дівчатам до військових ліцеїв. Так ми почнемо із самого низу формувати власний пул жінок-військових, який уже створили наші партнери. Нам важливо, що із середньою освітою дівчата набуватимуть і військової підготовки, – прокоментував генерал-лейтенант Анатолій Петренко, заступник Міністра оборони України з питань європейської інтеграції, в інтерв’ю виданню «Рубрика».

Проте, за словами заступника міністра, наразі жінки поки що надають перевагу проходженню військової служби у традиційних для себе сферах.

– Так, у нас призначають жінок кулеметницями чи гранатометницями, снайперками, але це не стало масовим явищем. Не кидаючись у крайнощі на кшталт «а-я-яй, жінкам не дозволяють стріляти», треба зрозуміти: можливості навчання та призначення створили, і ми очікуємо, що українки прийдуть і почнуть себе проявляти на цих посадах, – зазначив Анатолій Петренко.

У Полтаві розташований 179-й об’єднаний навчально-тренувальний центр Військ зв’язку Збройних сил України. Саме в цих військах наразі спостерігаємо чи не найбільше жінок з-поміж інших. І, за словами Юрія Кривоноса, заступника начальника центру з морально-психологічного забезпечення, останні кілька років чисельність жінок, які обирають професію військової тільки зростає.

– Якщо в 2014-2015 роках жінок було до 20% із загальної кількості курсантів, то зараз у наборі може бути 50-60%, – зазначає Юрій Петрович.

Контрольне заняття у 179 об’єднаному навчально-тренувальному центрі Військ зв’язку ЗСУ

У 179 об’єднаному навчально-тренувальному-центрі жінки живуть в окремих казармах, але умови такі ж, як і в чоловіків

І тут говорять вже не стільки про гендерний, скільки про якісний склад.

– Дівчата більш дисципліновані в навчанні й наполегливі. Якщо їм складно, вони докладають більше зусиль. Жінки дуже вмотивовані. Якщо і кажуть, що жінки слабші, то це лише зумовлює інші фізичні навантаження під час підготовки. Усе інше таке саме, як і в чоловіків – бронежилети, каски, зброя.

Високий рівень мотивації серед курсанток пояснюють саме тим, що вони свідомо обирають шлях військовослужбовиці. Багато вже реалізували себе в цивільному житті. Як от Ірина Лісінчук, курсантка з Вінниці, прийшла в Збройні сили України після здобуття професії журналістки. До рішення піти в армію підійшла виважено.

– Це була моя мрія, оскільки росла в сім’ї військовослужбовця – мого тата, а він завжди був для мене авторитетом. Спробувала – і вийшло. У мене чоловік – теж військовий. Ми були в розлуці півтора року і зрозуміли, що таке військова служба, сповна. Оці всі страшилки, якими лякають жінок, що ти не будеш вдома, не бачитимеш сім’ю, – все пройдено й період адаптації минув ще до того, як я підписала контракт, – розповіла Ірина. – Обрала Сухопутні війська і цю спеціальність, адже хочу працювати саме за цим напрямом. І саме працювати. Бо є дівчата, яким просто потрібно отримати військову спеціальність, у мене ситуація інша – я розумію, що те, чому зараз навчаюся, буде приносити мені заробітну плату і я буду корисна тій військовій частині, в якій надалі служитиму.

Кристіна Рудь, курсантка з Глухова Сумської області, служить вже два місяці. Хотіла піти на службу до Збройних сил України одразу після школи, проте мама вмовила її спочатку отримати вищу освіту. Проте після навчання на економіста дівчина все ж повернулася до ідеї про службу.

– Мені подобається цей стиль життя. Фізичне навантаження, моральне – усього цього не помічаю. У нашій роті дівчата і хлопці рівні. Особливого ставлення ні до кого немає, – наголосила курсантка. – Усі на рівних проходять смугу перешкод, нікого не звільняють від виконання тих чи інших вправ. Потрібно бігти – ти біжиш, потрібно стріляти – стріляєш, і під танком лежали, і гранати кидали. Ми можемо витримувати те саме, що й чоловіки, а деяких випадках – навіть краще. Дівчата більш витривалі, кращі в навчанні.

Жінка-офіцер – явище поодиноке, але вже звичне

Реалізація гендерної політики в Збройних силах України нині – уже не просто вимога самих військовослужбовиць щодо забезпечення їхніх прав та рівних можливостей, а й загальнонаціональна стратегія.

Заступник міністра оборони генерал-лейтенант Анатолій Петренко зазначає, що Міноборони повністю взяло на себе виконання цілей партнерства з НАТО саме в гендерних аспектах військової служби. Алгоритм  охоплює всі нюанси, що відповідають національному плану дій на виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека».

Минуло порівняно небагато часу з моменту, коли жінки в армії розпочали боротьбу за свою «видимість» і, ймовірно, щоб підбивати підсумки цієї боротьби в цифрах і побачити якісні зрушення, потрібно ще 5 років.

Проте факт позитивних зрушень підтверджують на власному прикладі ті, хто починали цю боротьбу на передовій 2014 року.

Олена Білозерська у червні 2019 року подолала кількакілометрову смугу перешкод і отримала право носіння берета морського піхотинця.

Олена Білозерська отримує берет морського піхотинця. Фото зі сторінки у соцмережі

– Я складала іспит нарівні з усіма, хто прослужили у батальйоні не менше як півроку і не має дисциплінарних стягнень. На приблизно сотню бійців було орієнтовно 5 дівчат. Насправді в підрозділах морської піхоти служить багато жінок, більшість із них – медики, зв’язківці, діловодки, працівниці тилових служб. Жінок, які безпосередньо воюють, небагато, але вони є. Непересічне, чи пак, поки що поодиноке явище – не жінка у морській піхоті, а жінка на офіцерській посаді в артилерії. Але сприймають мене цілком нормально. Якщо й трапляються якісь проблеми – то не через мою стать, а через м’який характер. Я ніколи не кричу на підлеглих і не караю їх за дрібні провини. Але що вони цим зловживають, – теж не сказала б.

Матеріал підготовлено в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews

Автор: Ольга Матвієнко

Суспільство 19 липня, 12:30

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції