Як ми з чоловіком за кермо воювали: полтавки – про свій досвід керування автівкою

1. >
2. Суспільство >
3. Як ми з чоловіком за кермо воювали: полтавки – про свій досвід керування автівкою

Фото – blog.eva.ua

Щороку в Україні зростає кількість водійок, утім існує чимало гендерних стереотипів щодо жінки за кермом. Гендерна поляризація проявляється у створенні «жіночих» автомобільних атрибутів, як-то рожеве кермо, м’які іграшки, черевичок-наклейка на скло тощо. Чи вирішує щось приналежність до статі й де закінчуються упередження? Про подолання стереотипів та успішний жіночий досвід керування автівкою – далі в матеріалі.

Попри те, що більшість чоловіків уважає жінок гіршими водіями, статистика говорить, що жінки керують авто обережніше.

За січень-липень 2020 року в Україні зафіксували в 6 разів більше ДТП, влаштованих чоловіками, ніж аварій з вини водіїв-жінок.

Дослідження за 2020 рік свідчать, що за кермом паски безпеки постійно використовують 76% жінок – проти 63%чоловіків. За даними деяких страхових компаній, чоловіки у віці до 21 років майже втричі частіше перевищують швидкість, в 4 рази частіше їх помічали за небезпечним водінням, ніж жінок того самого віку. У Великобританії саме тому навіть ставку страхування для водійок знизили.

Але навіть зараз жінки потерпають від злих або сексистських зауважень, часто – від власних чоловіків.

Історія перша

– Водійське посвідчення мій чоловік отримав, як і всі, – у 18, але їздити почав значно раніше – років із 12. Тож має 21 рік водійської практики. Я ж склала іспит 7 років тому. Машину ми купували разом. Категоричної заборони їздити не було. Але коли я вирішила одержати водійське посвідчення, він мене не підтримав, – розповідає Ольга Руденко. – Це була винятково моя ініціатива. Чоловік сказав: «Хочеш іди, хочеш – не йди».

Коли полтавка почала практикуватися, її чоловік Олександр допомагав неохоче, даючи досить скупі поради з кермування.

– Він казав, наприклад, «бери лівіше» тощо, але здебільшого говорив: «Ти ж водій, вирішуй, куди та як їхати», – розповідає кермувальниця. – Інколи іронічно запитував: «А який ми знак проїхали?» Я дивувалася: «А він там був?» Потім виявлялося, що жодного знаку там не було.

Загалом Олександр ніколи не забороняв сідати за кермо автівки, втім за його настроєм полтавка розуміла, що конфліктів через це не уникнути, тому зволікала.

– Я не їздила спочатку сама, а кермувала, так би мовити, під суворим наглядом. Уже через рік поїхала сама до батьків, у Машівку, за 30 з лишком кілометрів, дорога була без особливих складнощів, адже більшість шляху – це траса, – каже Ольга. – Самостійно ж у місто вперше виїхала, коли в мене почалися проблеми зі здоров’ям. Мені могло стати зле на роботі, і я часто викликала таксі, або ж чоловік забирав мене. Згодом він сказав: «Їдь ти, а я на роботу пішки піду».

Це сталося через два роки після того, як полтавка отримала водійське посвідчення.

– І якось потім усе було без проблем. Чоловік зрозумів, що я не забираю в нього автівку назавжди, і багато в чому йому навіть стало простіше. Наприклад, він міг відпрацювати добову зміну й лягти спати, а я їхала до батьків чи на роботу, – говорить водійка.

Ольга працює репетиторкою з англійської мови. Інколи в неї заняття в різних частинах міста, і доводиться змінити кілька робочих локацій за день. Звісно, з машиною встигати все простіше.

– Спочатку раз на тиждень я точно забирала авто на весь день. Він знав, що моя черга в середу. Із авто я могла провести на два заняття більше, – резюмує водійка.

Олександр уже змирився з тим, що доводиться ділити кермо з дружиною, але сексистські зауваження Ольга чує досі як у свій бік, так і щодо решти жінок: «От точно баба припаркувалася!», «Ану зараз глянемо, хто там. А-а-а, усе зрозуміло!»

– Чоловік інколи вже по-доброму сміється, як я паркуюся. Але я й сама даю підстави для таких кпинів. Приходить Саша зранку на стоянку – вікна в машині немає. Він був шокований, думав, що хтось вибив шибку, перевірив всередині – усе на місці. Потім зрозумів, що не він паркувався. Виявилося, що я залишила скло відчиненим на ніч. Чоловік сказав: «Припаркована автівка була добре, я й не подумав, що то ти». Вважав, що то він забув, – розповідає полтавка.

Олександр довіряє Ользі автівку, втім боїться, коли вона виїжджає з сином, попри те, що полтавка кермувала раніше, коли була вагітною.

– Із Владом я їздила лише раз. Звісно, якщо було б дуже треба, то поїхала б. Але коли прошу дати нам машину на вихідні, то чоловік каже: «Тебе й саму страшно відпускати, а це ще й дитиною», – говорить Ольга.

Зараз Ольга користується автівкою менше, бо всі заняття перейшли в онлайн. Заради справедливості треба зазначити, що миє, ремонтує, відганяє машину на СТО Олександр сам.

– Я знаюся на деталях авто, бо англійською мовою розповідаю про них синові. Тож хто більше їздить, той і займається машиною, – зазначає водійка. – Тепер мені подобається їздити з чоловіком, коли він сидить праворуч як пасажир. Якщо попереду вибоїна, я здогадуюся, бо Саша робить рух ногою, ніби гальмує, на пасажирському місці (сміється). На відміну від батька, який постійно коментує, як мені кермувати, чоловік уже не дає порад.

Батько Ольги, до речі, чи не найбільше зрадів тому, що вона отримала водійське посвідчення. Він ще з 12 років учив її їздити на його «Москвичі», а потім – на робочому УАЗі.

– Але мій батько дуже контролює все на шляху. І з приводу цього теж трапляються конфлікти, – розповідає полтавка. – У мене ще не було багато водійської практики, і я везла батьків до родичів. Дорога для мене була нова, і батько сказав: «Отут десь треба повертати, але я напевне не знаю де. Ой, далі, ні-ні-ні!» Звісно, з такими порадами я проїхала потрібний поворот і повернула на наступному, де не можна було цього робити. «Що ти робиш, стій, куди?!» – закричав батько. У цей час їхала машина назустріч, і я загальмувала щосили. Автівка опинилася в кущах. Машина, яка прямувала до нас, рухалася досить повільно й нічим нам не загрожувала, але батько помахав їм, мовляв, проїжджайте, що ж не бачите – «блондинка за кермом». Я була дуже зла за цей випадок, адже саме він міг спричинити аварію. Найбільше, що мені загрожувало, якби я поїхала на знак «заборонено», – це штраф.

Чоловік Ольги й не відкидає того, що упереджено ставиться до жінок за кермом, але подекуди іронізує з самого себе.

– Приїжджає з гаража й каже: «Ти уявляєш, здавав назад, зачепився і вирвав деталь. І тут подумав: «Якби ти це зробила, то я б сказав: Ну як, як так можна було?!» Він часто жартує так: «Якби ти це зробила, то був би гаплик».

Раніше я пошкрябала задній бампер. Невдало припаркувалася, і в мене був вибір: подряпати чужу автівку або упертися власним бампером. А згодом чоловік подер передній, то я сказала: «Тепер – «1:1».

Читайте також: Як впроваджують гендерну політику на Полтавщині

Історія друга

Невеличка війна за право їздити розгорнулася й у родині Людмили та Олексія Комлєвих, які мешкають у селищі Білики Полтавської області.

Олексій за кермом з 14 років, водійське посвідчення отримав у 18.

– Із 14 років чоловік почав ремонтувати з батьком автівки, спробував себе за кермом, відганяв машину. Їздить він добре, але пояснювати не вміє, – розповідає водійка.

Людмила ж за кермом 2 роки. Щойно отримала посвідчення – відразу почала їздити. Бо в неї була мета – щоб зручно відвозити дітей у садочок, школу й самій діставатися на роботу.

– Як усі хлопці, коли зустрічаються з дівчатами, мій майбутній чоловік навчав мене їздити, терпів і мовчав. Коли ми одружилися, я завагітніла й не їздила. А як сіла за кермо через три роки, він спробував мене вчити, то виявилося, що я мала сісти й поїхати, – розповідає полтавка.

Із навчанням не склалося. Після тієї ситуації Людмила не сідала за кермо ще три роки, а коли постала гостра потреба, почала вимагати водійське посвідчення.

– Він не захотів мене вчити сам і випробовувати своє терпіння, але запропонував інструктора. І з інструктором, як не дивно, я опанувала всі складнощі водіння й практично відразу поїхала. Чому? Бо коли ми їздили з чоловіком, він кричав, адже хвилювався, що я зламаю щось у машині. Бо він механік, і відчував, що не так. То з інструктором було навпаки, – каже водійка.

Коли Людмила вчилася їздити з інструктором, то просила, щоб чоловік її навчав додатково. На що їй відповіли: «Ні, буде посвідчення – тоді їздитимеш».

– Одного разу Льоша залишив автівку біля магазину в нашому селищі й запропонував: «Може, ти й машину забереш?» Їхати треба було начебто й коротким шляхом, але з поворотами. І це після кількох уроків керування. А я їду й боюся – страшне. Але розумію: якщо не погоджуся, він мені більше такого не запропонує, – сміється Людмила. – Я доїхала, слава Богу. Потім кермувала, коли ми відвозили дітей у школу, садочок, але він сидів поруч і контролював ситуацію.

Чоловік практично підштовхнув їздити Людмилу самостійно.

– Одного разу я збиралася до перукаря, а в чоловіка було багато роботи, і він не міг мене повезти. То він сказав: «Сідай і їдь, ти ж їздиш». Мені, звісно, було страшно. Навіть коли чоловік сидів збоку й брав мене на кпини за їзду, то було комфортніше. А потім я подумала: «А чому страшно? Правила я знаю, ну заглухну, ну заведуся – і поїду далі». Відтоді без проблем їжджу сама, – ділиться досвідом жінка. – Хоча чоловік не так глузував, а більше нервувався не щодо мене, а щодо відточування механічних навичок.

Від Олексія часто лунало «не порви зчеплення», «не рви кермо». 

– Звісно, багато вирішує практика, але й теоретичні знання важать чимало. Велика помилка багатьох жінок – не вчити механіку. Адже чоловік мені розповідає, що відбувається з машиною, коли ти тиснеш на газ, наприклад. Це мені дуже допомагає, я розумію, чого не треба робити, щоб автівка не зламалася, – резюмує водійка. – Пізніше він сказав: «Дуже добре, що ти навчилася». Бо йому стало простіше. Так би він кожного разу мав би всіх розвозити. Приємніше було, коли Льоша це говорив й іншим.

Ще одну автівку подружжя придбало, коли Людмила почала  впевнено їздити, тож особливої війни, кому сідати за кермо, не було. Олексій зрозумів, що буде зручніше, якщо в дружини буде власна машина.

– Я їжджу більше селищем, чоловік – на далекі дистанції. Ремонтує автівку він самостійно, адже сам механік, розповідає Людмила. – Спочатку чоловік доглядав за двома машинами. Для мене автівка – це засіб пересування. Коли я залишаю її вдома, у мене купа хатньої роботи, тому на обслуговування машини бракує часу. Але часто чую від чоловіка: «Коли ти помиєш своє авто?» Тож поступово звикаю доглядати за машиною сама.

Людмила завжди  їздить лише з паском безпеки, вона ніколи не сідала за кермо напідпитку. Для неї це норма, яку ніколи не можна порушувати.

– До слова, я помітила, що чоловіки неохоче сідають пасажирами до водійок. Жінки ж не бачать жодної небезпеки  в цьому, – резюмує кермувальниця.

Матеріал створили в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) і виконує Міжнародна організація Internews

Читайте також: Найгучніший український суд над відьмами відбувся на Полтавщині, або Гендерний контекст спалення за чаклунство

Автор: Наталка Сіробаб