Від Полтави до Бри(е)чківки: село із казковими героями та без казкового майбутнього. ФОТО

31 серпня 2021, 13:10 0

Цього разу наш шлях, у рамках проєкту kolo.news «Від Полтави до…» проліг до села, яке водночас має дві назви.

Навіть на в’їзді один знак повідомляє, що це «Бречківка», а інший – «Бричківка». Загадка розкрилася швидко: село до початку 1990-х років мало назву Бречківка, але в 1992 році якийсь чиновник в Києві, котрий реєстрував тут окрему сільську раду, тоді саме Бречківка відокремилася від Кротенківської сільської ради, допустив помилку: замість е написав и. З того часу всюди в офіційних документах – це Бричківка, але місцеві називають своє село Бречківка.

Нині Бричківка – центр Бричківського старостинського округу Полтавської міської територіальної громади. До складу округу входить лише два населених пункти – Петрівка і Бричківка із загальною кількістю населення 1800 осіб. Відстань від Полтави до центру старостинського округу – 18,5 кілометрів по трасі Н12 (напрямок Гадяча). Дорога знаходиться у задовільному стані, як від Полтави до повороту на село, так і від повороту до Бричківки. Подекуди є ями, але ніде вони не сягають коліна, як, наприклад, у Валківському чи Гожулівському старостинських округах.

Парк із казковими героями

У центрі села знаходиться великий занедбаний парк із скульптурами казкових героїв установленими ще за радянських часів. У парку викошена трава, але немає жодного квітника, а на п’єдесталі, де, імовірно, колись було погруддя вождя, тепер височіє серед трави берізка.

В одному місці – зламана лавка, а в кінці парку – велика, але занедбана будівля сільського будинку культури. У цьому приміщенні також знаходиться контора одного із підприємств та пошта. Потрапити всередину нам не вдалося, але зовні – це досить сумне видовище.

Видно, що тут давно не робили ремонту, подекуди облущилася штукатурка, покришилася цегла. Один із входів – зі зламаними східцями та заріс травою.

«Я вболіваю за те, щоб мої села не стали гіршими»

Бречківський округ став четвертим у нашому проєкті і першим, де на посаді старости знаходиться людина, яка до того була 18 років сільським головою. Павло Бречко – досвідчений управлінець, про таких, як він кажуть «тертий калач», адже на своєму кар’єрному шляху довелося прийняти чимало складних рішень.

Адміністративна будівля старостинського округу

Заходимо до будівлі колишньої сільської ради, у коридорі пахне сирістю, подекуди на стінах грибок. Староста перепрошує, говорить, що минулої зими частина приміщення не опалювалося, тому такі наслідки, але тут же каже, що цього року міська рада обіцяла дати грошей на ремонт, якщо рішення підтримають депутати на сесії, додає. Також розповідає, що скоро з’явиться нова вивіска на будівлі.

– Нас зараз залишилося чотири особи: помічник старости, водій, староста та землевпорядник, який підпорядкований управлінню земельних ресурсів Полтавської міської ради, – розповідає Павло Бречко.

Павло Сергійович запрошує нас до кабінету.

Павло Бречко

Староста розповідає, село засноване у XVII столітті, як хутір Бречков. Уродженець Бричківки Василь Снитко написав книгу «Бречківка: від давнини до сьогодення», вона лежить на столі в старости.

– «Коло»: Ви один з небагатьох сільських голів, які після входження сільської ради до складу Полтави, залишилися на посаді старости, у багатьох округах старостами стали люди, які до цього не мали досвіду роботи в органах місцевого самоврядування. Як вам вдалося знайти спільну мову з міською владою?

– ПБ: Я з 2001 року почав виконувати обов’язки сільського голови. Будучи на посаді сільського голови, я завжди дотримувався позиції, що голова повинен бути позапартійним і знаходити спільну мову з усіма депутатами. Щодо того, як я став старостою, то хочу сказати, що давно знав Олександра Федоровича Мамая, нам доводилося співпрацювати ще, коли він у попередніх каденціях був на посаді міського голови. Я підтримував його політику і, відповідно, був призначений старостою.

– «Коло»: Ставимо традиційне питання: чи не шкодуєте, що не створили власної громади і чи було з ким об’єднуватися?

– ПБ: Це було болюче питання. Ще коли починалася реформа децентралізації у 2015 році, моє бачення було – створювати одну об’єднану Полтавську громаду, всього району. Ми мали три варіанти: об’єднуватися зі Стасями, але Стасівська громада не хотіла, говорили, що вони самодостатні і їм це не потрібно. Другий варіант – це об’єднання із Тахтауловим, Кротенками (Сем’янівкою) і Бричківкою. Ініціатором була Кротенківська сільська рада, але під час наших переговорів, я завжди казав: «Мені потрібні цифри, якими ми будемо оперувати в майбутньому». Тобто, щоб щось робити необхідно прорахувати бюджет та надходження по кожній сільській раді. Уже на цей момент були створені громади в Полтавському районі і я бачив, що вони ледве тримаються на плаву. Тому моя громада і особисто я був проти цього об’єднання. А на чергових сходках села вирішили, що будемо приєднуватися до міста. Тим більше розуміли, що це необхідно робити, щоб не створювати навколо Полтави кільце, яке потім не дасть змоги рости та розширюватися. Я неодноразово зустрічався з батьком децентралізації Юрієм Ганущаком і він казав, що це тільки початок, громади будуть укрупнюватися. Мене, наприклад, не влаштовувало, що якщо ми об’єднаємося з трьома іншими сільськими радами, то за одне скликання позакриваємо навчальні, культурні, медичні заклади через відсутність фінансування, адже щоб щось утримувати треба мати надходження, а нафтогазового комплексу, наприклад, у нас на території немає.

– «Коло»: Який бюджет у вас був до об’єднання з Полтавою?

– ПБ: Три мільйони гривень. Основні надходження в бюджет були від діяльності агрофірми, яка зареєстрована на території сільської ради. Дуже велика кількість у нас зареєстрована малих підприємців, які проводили реєстрацію за місцем свого проживання. Жити можна було б дуже добре, якби нас штучно не підганяли до об’єднання і не забирали бюджетні надходження.

– «Коло»: Що змінилося після того, як ваша громада стала старостинським округом?

– ПБ: Різницю після того, як ми стали старостинським округом – не відчули. У нас нічого не закрили, обіцяють, що все буде працювати, хоча от школа в нас малокомплектна, але її закривати не будуть.

У даний час староста – це представник міського голови, тому відповідальність несе староста, який представляє орган місцевого самоврядування. Я вболіваю за те, щоб мої села не стали гіршими і тому стараємося все робити та оперативно вирішувати питання, які виникають. От, прорив на водомагістралі був, то швидко приїхали з Полтави і вирішили питання.

– «Коло»: А що у вас із транспортним сполученням з Полтавою?

– ПБ: Чудово. У нас 12 рейсів з Бричківкою і 12 з Петрівкою.

– «Коло»: У других селах люди скаржаться на дороги, а у вас дороги – це найбільша проблема?

– ПБ: Ні. Ми навіть цього року завезли 500 тисяч тон «бракмаси» та засипали ями по дорогах села.

У центрі Бричківки два продуктових магазини та один – господарський.

Будівля магазину в центрі села

Староста розповідає, що в селі немає належного закладу громадського харчування, але не вважає це проблемою. Переконаний, що молодь повинна проводити своє дозвілля не в таких закладах. Натомість розповідає про дискотеки, які вони влаштовували на вулиці та про роботу будинку культури до карантину.

– У нас дітки танцюють. Заслужений майстер з танців Віталій Іванов веде танцювальний гурток. Наші команди з танців та декоративно-прикладного мистецтва їздили на «Буковель-Фест» та привезли звідти призові місця, – говорить Павло Бречко.

Село без перспективи

Неподалік сільської ради – навчально-виховний комплекс. Це великий двоповерховий навчальний заклад, але нині тут немає й сорока учнів: 1 вересня за парти сядуть лише 35 школярів.

До початку навчального року готові, кажуть в школі. Зробили косметичний ремонт, відремонтували нещодавно дах, підготували класи. Тут шкільний туалет усередині, а ще з перегородкою, що є не у всіх полтавських школах.

Олена Перепилиця, директорка, презентує навчальний заклад. Починає з того, що школа – відносна нова, збудована в 1992 році.

– Проектна потужність школи розрахована на 192 учні. Коли її ввели в експлуатацію, в селі і справді було багато дітей, оскільки тут діяло навчально-дослідне підприємство «Ювілейний». Життя кипіло: проводилися газ, вода, була робота, село вважалося перспективним. Коли відкривалася школа більша частина педагогічного колективу щойно закінчила інститут. Після того, як господарство перестало працювати, люди почали виїжджати із села. Роботи зараз немає, функціонують лише державні заклади: школа, садок, пошта, будинок культури. Тому перспектив у нашого села немає. Дітей народжується дуже мало: одна-три дитини на рік. Віднедавна школу об’єднали із садочком, і вона стала навчально-виховним закладом. У садочку теж сумна ситуація: 11 вихованців – це одна різновікова група, – повідала із сумом директорка НВК.

Через малу кількість учнів в освітньому закладі створені комплектні класи – коли діти початкової школи навчаються всі разом. Крім того у цьому навчальному році тут не буде 10 класу.

– Але ми ще живемо і працюємо, бо в нас буде 11-й клас, де навчатиметься семеро учнів. У 9-й клас підуть тільки дві особи, така ж ситуація у восьмому класі, тобто не густо, – констатує Олена Перепилиця.

Крім того багато дітей батьки возять навчатися до Полтави, Сем’янівки, Стасів.

У коридорах розписані стіни – це все робота вчителів.

Директорка розповідає, що проблем із дистанційним навчанням минулого року не було, бо працював інтернет, сподіваються, що департамент освіти оплачуватиме інтернет і цього року. А от із телефонним зв’язком – величезні проблеми.

Гордість навчального закладу – гуртки декоративно-прикладного мистецтва та хореографічний. Сподіваються, що гуртки будуть працювати і цього року, адже діти неодноразово ставали переможцями районних, обласних та всеукраїнських конкурсів.

Ідемо далі до дитячого садка, він значно старіший – відкритий у 1965 році. Розміщений в одному дворі зі школою. Тут саме миють-прибирають: очікують малечу. Нам проводять коротеньку екскурсію, показують, що для дітей все є: достатньо іграшок, у хорошому стані спальні, туалети – аби лише діти були.

Директорка говорить про зміни, які відчули після приєднання до Полтави:

– У школі нам поставили сміттєві баки, тож питання сміття, вчасного відкачування води вирішилося. Скажу так: мені жодного разу не відмовили у питаннях, з приводу яких я зверталася.

З’ясовуємо, що одна з нагальних проблем старостинського округу – відсутність сміттєвих баків. У Бричківці, приміром, їх взагалі немає ніде окрім школи. У селі було несанкціоноване сміттєзвалище, яке закрили. Тому нині змушені накопичувати сміття у мішках, а раз на місяць приїжджає трактор, який вивозить його.

– Зараз проводимо розрахунок, скільки коштуватиме вивіз сміття на одного жителя, потім будемо укладати угоди, установимо баки і вивозитимемо сміття централізовано, – говорить Павло Бречко.

«Ніяких змін поки що не відчули»

Після спілкування із старостою та директоркою школи, спілкуємося з місцевими. На контакт ідуть неохоче. Дехто говорить, що все добре, проблем, як таких немає. Але зустрічаються й інші думки:

– Тільки не фотографуйте мене. Ну що я вам розкажу? Можна краще промовчу, ви й самі все бачити: сміття викидати нікуди, парк он який великий, а в ньому нічого немає, – розводить руками пані біля магазину, яка відмовляються представлятися.

– Ви знаєте, ніяких змін поки що не відчули. Гірше не стало, але й краще теж. От чого не вистачає в селі? Та я навіть і не знаю: школа є, садок є, клуб теж. Дорогу ремонтували у нас, Павло Сергійович слідкує за цим. А от зі сміттям, так, проблеми є. Немає ніде баків, як по місту. Тому збираємо в мішки, відвозимо в Полтаву, якщо їдемо машиною. Діток у нас мало, правда, дуже мало, село таке уже в нас. Ото дитячий майданчик один є біля садочка, його і достатньо, мабуть, – зітхає і хитає головою пані Любов, продавчиня магазину.

Насамкінець ідемо до ФАПу, спілкуємося із фельдшеркою.

фельдшерка Оксана Шевченко

– Кардіограф у нас старенький, але є. Аптечний пункт працює при ФАПі, договір укладений з аптекою в Полтаві, ліки я приводжу. Сімейний лікар приїжджає раз на тиждень, дуже хороший лікар, багато декларацій укладено, – перелічує Оксана Шевченко, фельдшер Бричківського ФАПу.