Від Полтави до Сем’янівки: як живе округ упритул до міста та чого бракує людям. ФОТО

1. >
2. Суспільство >
3. Від Полтави до Сем’янівки: як живе округ упритул до міста та чого бракує людям. ФОТО

У рамках нового проєкту сайту kolo.news «Від Полтави до…», журналісти подорожують населеними пунктами, які менше року тому стали частиною Полтавської територіальної громади.

У рамках нового проєкту сайту kolo.news «Від Полтави до…», журналісти подорожують населеними пунктами, які менше року тому стали частиною Полтавської територіальної громади. Наша мета – розповісти, як живуть люди в селі після об’єднання з містом.

Цього разу наш шлях проліг до Сем’янівського старостинського округу. Сем’янівка – центр округу (колишні Кротенки) знаходиться за 14 кілометрів від Полтави, якщо їхати автомобільною дорогою Н12.

До складу округу входить 5 сіл. У самій Сем’янівці, яка розташована на річці Ворскла за 5 кілометрів від Полтави (якщо не їхати автотрасою Н12, а дорогою через Вороніна), мешкає майже тисяча осіб. В інших населених пунктах – близько 300 осіб разом.

Дорога під знаком амброзії

Ми поїхали автотрасою Н12 – це дорога у напрямку Диканьки та Опішні, знаходиться в задовільному стані, подекуди на ній ями. А от після повороту на Сем’янівку і до самісінького села – прокладена нова дорога в рамках великого будівництва. Щоправда, обочини цього автошляху потопають в густих заростях амброзії, яка подекуди сягає ледь не людського зросту.

Нагадаємо, ми писали про загублені в бур’янах пам’ятники біля Сем’янівки.

В самій Сем’янівці хороша дорога закінчується і починаються ями та нерівності.

Що одразу кидається в очі – наявність сміттєвих баків призначених для сортування та багато амброзії. Вона всюди і складається враження, що село потопає в ній.

Ми приїхали до села в післяобідню пору, тому школа, садочок, амбулаторія вже були зачинені. Але мали чудову нагоду поспілкуватися з місцевими жителями та старостою Наталією Іоновою. Вона, як і багато її колег з Полтавської ТГ, раніше не була головою та не мала досвіду роботи в органах місцевого самоврядування. Щоправда, обиралася депутаткою до Сем’янівської сільської ради. До того, як стати старостою була банківською працівницею. Говорить, вирішила кардинально змінити кар’єру, бо, як місцева жителька, захотіла змін для свого села, в якому виросла та живе.

«Люди просять, щоб запустили новий маршрут через «верх»

Колишня сільська рада знаходиться в окремій відремонтованій ззовні будівлі, поруч – новий дитячий майданчик, будинок культури, навчально-виховний комплекс, неподалік на іншій вулиці амбулаторія. Все компактно і поряд одне біля одного.

Наталія Іонова запрошує нас до свого кабінету, там навстіж відчинені вікна, бо кондиціонера в приміщенні немає. Починаємо нашу розмову із злощасної амброзії. Наталія Федорівна, каже, що цей бур’ян уздовж дороги, яка веде до села повинно викошувати Агентство місцевих доріг.

– Ми зверталися до агенції, але чекаємо, так, як і на обрізку дерев. З того, часу, як вони пообіцяли виправити ситуацію, минуло місяців два-три, але гілки дерев, як висіли над дорогою, так і висять, – розводить руками староста.

– «Коло»: Бачили, що і в селі є бур’яни та амброзія, а тут хто повинен їх викошувати: міський благоустрій чи у вас є своє комунальне господарство?

– НІ: Бур’яни – це проблема всіх старостатів, мабуть. Заявки всі подані, чекаємо. Місто бореться з травою, як тільки дійде до нас черга, то покосять. Комунальне господарство, воно є, але тут працює всього дві людини: директор та бухгалтер. Раніше воно фінансувалося із бюджету сільської ради. Коли я прийшла на цю посаду, то наше комунальне підприємство було у величезних боргах. Нам відмовили навіть через це вивозити борги. Але потім місто пішло на поступки й сміття почали вивозити в борг. Я прийшла на посаду: «О, боже, сміття не вивозять!». Добре, що це був березень і ще було холодно. Зараз у нас вивозять сміття регулярно, двічі на тиждень. Якщо ви помітили, то сміття сортується. Але величезне навантаження від дачників. Люди проживають в місті, приїжджають сюди відпочивати, викидають сміття, але не сплачують за його вивезення. Тому це навантаження лягає на жителів нашого старостату. Крім того, в тих старостинських округах, які поруч, немає сміттєвих баків і всі відходи їдуть до нас. Особливо виростають гори сміття після вихідних. Але КАТП 1628 з нами співпрацює і ми їм вдячні за швидке прибирання. Наші кладовища обслуговує СК «Пром», яке вже почало вивозити накопичене сміття з кладовищ. «Міськсвітло» обслуговує вуличне освітлення. От масово в нас погоріли лампочки, поступово замінюємо їх, бо все за один раз зробити не можливо. Є у нас цілий квартал у Сем’янівці, по якому ще сільська рада, не встигла забрати документи, щоб запустити там вуличне освітлення. Зараз «Міськсвітло» заново переробляє документи на вуличне освітлення. Маємо надію, що у вересні засвітимо і цей квартал.

«Коло»: Із Сем’янівкою зрозуміло, а яка ситуація в інших селах старостинського округу із освітленням, вивезенням сміття?

– НІ: Сміття вивозиться з усіх населених пунктів, освітлення є і воно було. У Тернівщині ліхтарі на сонячних батареях. В Олепірах, щоб ви розуміли, зареєстровано тільки 9 осіб.

– «Коло»: Наталіє Федорівно, а що змінилося після об’єднання з Полтавою?

– НІ: Сказати на даний момент, що щось змінилося в кращий чи гірший бік не можна. Був величезний механізм, міська рада, який працював, а тут приєдналося 55 сіл. Але жодного разу не було такого, щоб нам відмовили. Але робити висновки, стало краще чи гірше можна буде через рік.

– «Коло»: А які б проблеми в громаді, ви б назвали найбільшими?

– НІ: Найбільша проблема була із вивезенням сміття, то була катастрофа. На другому місці – дорога. Ми проводили опитування по старостинському округу, то на першому місці серед проблем у нас було сміття, потім дорога, аптека, бо в нас немає навіть аптечного пункту, його давно закрили після крадіжки. І дуже люди просять, щоб запустили новий маршрут через «верх» (через психіатричну лікарню, інститут зв’язку), бо в нас всі автобуси їдуть через «низ»: Вороніна, Надержинщину. Тому людям часто треба об’їхати пів міста, щоб дістатися до місця роботи. Працюємо з цього приводу з перевізниками.

– «Коло»: А як взагалі із транспортним сполученням?

– НІ: Транспорт ходить регулярно, але коли був карантин кількість рейсів була зменшена. А загалом автобус їздить щогодини.
– «Коло»: Який був бюджет сільської ради до того, як об’єднали з Полтавою?

– НІ: Близько 3,5 мільйонів гривень.

– «Коло»: А багато покинутих хат в селах?

– НІ: У Сем’янівці – ні, в інших селах – є.

Традиційно ставимо питання – чи не шкодують, що не створили власну територіальну громаду? Староста відповідає, що розглядали кілька варіантів, серед яких було об’єднання з Новоселівкою, але тоді постало питання про можливе закриття школи, тому відмовилися від школи. Був також варіант із Тахтауловим та Бречківкою, та знову ж таки відкинули і їх, через питання центру громади, створення опорної школи та погані дороги і транспортне сполучення. У результаті проведеного опитування більшість вирішила, що найкраще – це об’єднуватися з Полтавою.

Староста запевняє, що проблем у співпраці з міськими органами влади немає. Комунальні служби оперативно реагують на проблеми села:

– Так, у нас були проблеми, от змило дорогу через дощі. Зараз ми працюємо над тим, щоб завезти туди щебінь. Реагують швидко, але бувають затримки, а треба враховувати, що ми – не одне село в територіальній громаді. Але я надіюся, що все відпрацюємо і знову буде злагоджений механізм.

«Дорога, що по низу, що в бік Терновщини та Яцинової Слобідки, Патлаївки – ями по коліна»

Наталія Іонова пропонує нам провести екскурсію селом. Виходимо з адмінбудівлі, через дорогу – розмальована стела, розповідає, що розмальовували її вчителі та працівники будинку культури.

Далі йдемо до навчально-виховного комплексу, але вдається оглянути лише територію, бо сама школа і садок закриті. Лише біля одного з класів чи то утеплюють стіну, чи замінюють вікно.

Поруч зі шкільним подвір’ям – дитячий майданчик для діток, які ходять в садочок та порослий густою високою травою спортивний майданчик із вуличними тренажерами. За школою – занедбане водоймище, щоправда на ньому поодинокі рибалки ловлять рибу. У громаді мріють розчистити та зарибнити його.

Запитую старосту про ремонт доріг у селах та де найпроблемніший автошлях.

– Дорога, що по низу, що в бік Терновщини та Яцинової Слобідки, Патлаївки – ями по коліна. Ми навіть викликали поліцію, щоб зафіксувала їх. Дорога між селами – це велика проблема, особливо в період, коли діти їздять до школи. Говорили з агентством місцевих доріг, але вони відповіли, що відремонтувати можуть тільки у співпраці з містом, – каже вона.

Біля школи зупиняємося, Наталія Іонова розповідає, що в ній навчається 180 дітей, а ще близько 30 – відвідують дитячий садок. Переконує, що питання про закриття навчального закладу не стояло. Показує новий паркан навколо школи, на який гроші були виділені ще до об’єднання з Полтавою, а зробили нещодавно.

Справжня гордість Сем’янівського старостинського округу – художня самодіяльність.

У будинку культури працює більше 20 гуртків, є дві футбольні команди. Також діють колективи художньої самодіяльності для дорослих. Староста показує нам його всередині, водить по кабінетах, розповідає, чим займаються діти, пригадує, коли навчалася в школі, сама із задоволенням ходила на багато гуртків сюди. Показує тенісні столи, шахові дошки. Але є й проблема – в одному з місць протікає дах.

Міський голова після виборів сюди не приїжджав, був його заступник Ігор Петриченко.

У трьох селах громади працює по одному магазину, в Сем’янівці – чотири продуктових матеріалів, та один – будівельних матеріалів. У Яцинову Слобідку, де живе мало людей, раз на тиждень їздить продуктова ятка.

Більшість сем’янівців працює в Полтаві, бо в селі немає роботи та підприємств. Раніше допомагали спонсори, одним з них було підприємство «Полтаватрансбуд» в особі Олександра Ландаря.

Наталія Іонова розповідає, що села округу мають велику потребу в нових дитячих майданчиках. Тому вони на міський бюджет участі написали 4 проєкти щодо створення спортивних та дитячих майданчиків.

У Сем’янівці немає проблем з інтернет та телефонним зв’язком, в інших селах – зв’язок є не скрізь.

«Влітку ще нічого, а взимку немає людей: всі по хатах сидять, вулиці пусті»

Заходимо до маленького красивого сільського магазину, на прилавках дже мало товару, але є кавомашина. Замовляємо каву, починаємо розмовляти з продавчинею. Продавчиня, вона ж власниця, просить не фотографувати її. Запитуємо, чи відчула зміни після приєднання до Полтави та чого не вистачає в селі.

– Поки що ні. Я нічого не відчула, як було все, так і лишилося. Нічого поганого не сталося, може все ще буде добре, ми ж тільки вибрали нещодавно голову. Доріг поки що не вистачає, ліхтарі не скрізь. Ну і я чула, не знаю наскільки правда, але чула, що нібито хочуть школу зробити дев’ятирічкою, – розповідає пані Аліса.

Відповідаємо, що мали розмову зі старостою і та запевнила, що про закриття закладу чи зміну форми поки що не йдеться.

Жінка розповідає, що село велике, але односельці виїжджають, бо немає роботи. Бачить по торгівлі: людей стало менше, скупляються економно.

– Влітку ще нічого, багато їздить на річку сюди. А взимку нема людей, всі по хатах сидять, навіть на вулицю ніхто не виходить. Ну а так, в останньому, ніби все нормально. Ми тут поруч з Полтавою, в нас є свій транспорт, то ніяких незручностей ми не відчуваємо, – говорить Аліса.

Насамкінець вирішуємо навідатися в місцеву амбулаторію. По дорозі біля школи знайомимося з молодим подружжям Іриною та Валерієм, вони тут роблять ремонт. Фотографуватися відмовляються, бо руки у фарбі, одяг теж відповідний для ремонту, проте спілкуються з нами охоче.

– Краще точно не стало, про якісь колосальні зміни говорити ще рано. До того, як ми приєдналися до міста, в селі косили траву на обочинах, викошували амброзію та бур’ян. У нас два пам’ятники є нагорі, біля дороги, яку зробили, але через бур’ян та відбійники, які зробили, туди підійти не можливо. Раніше там все викошувалося, я нікого не звинувачую зараз, кажу, як є, бо вважаю, що це не правильно, – говорить Валерій.

– «Коло»: А Мамай приїжджав до Вас?

– Приїжджав тільки на свято. Перед виборами був з морозивом. Після виборів його особисто не було, але приїжджали від нього і робили свято дітям.

Ірина додає:

– Нам обіцяли транспорт покращити, бо в нас перевізник-монополіст. Він нікого на це маршрут не пускає, ціни – захмарні. 20 гривень стоє доїхати до Полтави, так нам тут 9 кілометрів проїхати. І це тільки до Богдана (зупинка Богдана Хмельницького – прим. авт.), а ще ж по городу їздити. Взимку транспорт може ходити нерегулярно.

– Подивимося, як взимку будуть справлятися комунальники, – розмірковує чоловік.

– «Коло»: А минулої зими чистили дороги?

– Не всі. Центральні – так, але не завжди регулярно, двісті метрів праворуч-ліворуч, навіть там, де асфальт є, то вже ні.

Далі скаржаться на проблеми з освітленням. Розповідають, що вони були й раніше: село світиться окремими районами, одночасно всі вулиці не освітлюються.

Кажуть, що немає жодного банкомату в селі, але є термінали в магазинах та відділення «Нової Пошти».

Та найболючіша тема – це відсутність аптеки, яку закрили, зі слів людей, ще років чотири тому. А ще немає жодних розваг для молодих людей та всюди амброзія.

– До карантину в нас було кілька літніх майданчиків, кафе, де можна було вийти посидіти самим, чи з дитиною. А зараз немає нічого, після карантину так і не відкрили, – зітхає Валерій.

«Раніше амброзію біля свого двору викошував хоча б хазяїн, а зараз і цього не роблять»

Переходимо підвісний місток на занедбаному руслі Ворскли та прямуємо нарешті до амбулаторії. Але вдається сфотографувати тільки будівлю зовні, сам медичний заклад вже закритий.

Тут зустрічаємо пані Олену з двома дітьми. Вона привезла до бабусі дітей на літні канікули. Жінка, як і попередні люди, скаржиться на амброзію та бур’яни.

– Раніше амброзію біля свого двору викошував хоча б хазяїн, а зараз і цього не роблять. Ми зверталися до старости, вона відповіла, що немає права просити про таке у власника, що це не її повноваження. Телефонували на гарячу лінію в міську раду (імовірно, йдеться про службу оперативного реагування), то там сказали, що цим повинна займатися саме староста. Ну от дивіться, – показує рукою, пані Олена – всюди амброзія. Дитина приїхала оздоровитися влітку, а тут амброзія. Я тут виросла, коли ходила до школи було чисто, гарно, а зараз…

Висновок словами людей

У кінці публікації авторка завжди робить короткий висновок, цього разу хочеться завершити статтю словами місцевих жителів, хочеться, щоб їх обов’язково прочитають представники місцевої лади та прислухаються до думки і побажань людей:

– Хочеться, щоб люди приїжджали в наше село і бачили, як тут красиво, що є господар, що тут чисто, а не занедбано.

P/S Сподіваємося, що за вісім днів, які минули з часу нашого візиту до села, амброзію тут, все-таки, викосили, чи принаймні почали з нею боротися.

Уже найближчим часом читайте на сайті публікацію з нашої поїздки до Бре(и)чківського старостинського округу.

Читайте також: Від Полтави до Пальчиківки: чи є життя в селі після приєднання до міста

Від Полтави до Валка: як живе найвіддаленіше село Полтавської громади. ФОТО

Автор: Ольга Правденко

• #децентралізація
• #новини Полтави
• #новини Полтавщини
• #громада
• #староста
• #територіальна громада