Українську художницю, якою захоплювалися в Європі, рідні осуджували за талант

19 березня 2017, 15:20   0
Катерина Білокур

Пікассо називав її геніальною, а в рідному селі цю жінку вважали дивакуватою. Свої роботи Катерина Білокур писала потайки, оскільки навіть батьки не розділяли захоплення доньки. Попри труднощі в сім’ї, важку колгоспну роботу, спробу самогубства, Катерина Білокур досягла всесвітнього визнання. А після декомунізації провулок Клари Цеткін у Полтаві перейменували на честь художниці.

У творчому спадку Катерини Білокур нараховують, за одними даними, понад 80, за іншими,  близько 120 картин. На більшості з них – різнобарвні квіти. Понад 40 її робіт зберігаються у Музеї декоративного мистецтва на території Києво-Печерської лаври, дві – в Музеї-квартирі Павла Тичини в столиці, решта – в Яготинському історичному музеї на Київщині.
Читайте також: Віра Жук – дослідниця полтавських підземель, яку намагались отруїти.

Картини Катерини Білокур. Фото –shurshannya.com.ua

СВОЇ ПЕНЗЛІ ВИГОТОВЛЯЛА З КОТЯЧОЇ ШЕРСТІ    

Катерина Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині це Яготинський район Київської області). Білокури були не бідними селянами: тримали худобу, мали будинок, критий залізом, а головне – землю.  Проте на сімейній раді вирішили: у школу Катрю не віддавати, бо читати вона й так уміє, а економія одягу, й особливо взуття, буде не зайвою. Пізніше вона напише в автобіографії:

–    Я на свою лиху годину рано в дитячі роки почала вчитись читати, а коли дожила до шкільного віку, то дід мій та батько порадились:  «Навіщо, мовляв, Катрю віддавати в ту школу, як вона й сама вміє вчитись читати? Та й не буде вона рвати свити щодня, надіваючи та скидаючи, та й не буде драти чобіт, щодня ними човгаючи по землі сирій і снігу мерзлому, ходячи в школу, а буде вона дома сидіти, потроху на веретені прястиме, і купимо ми сяку-таку книжечку – нехай вона з неї і учиться грамоти. Треба її змалечку до діла привчити, щоб з неї хороша господарка була, а грамота – то таке: бабі міністром не буть!

Таке рішення батьків завадило Катрі на шляху до здійснення мрії – отримати вищу освіту художниці. У 24 і в 28 років дівчині двічі відмовили при вступі до художніх технікумів, оскільки вона не мала атестата про закінчення семирічки.

Тож як читати і писати, так і творити картини Катерина вчилася самотужки. Спочатку  опанувала малювання вугіллям на клаптях полотна. Згодом художниця навчилася розводити фарби, ґрунтувати полотно, робити саморобні пензлики, розрізняти кольори, групувати палітру барв. До речі, пензлі майстриня виготовляла з котячої шерсті. Писати свої дітища дівчині доводилось потайки, оскільки батьки та односельчани засуджували таке заняття.

Черпала вона натхнення з народних пісень, казок, легенд, народного мистецтва. Її захоплювали орнаменти на предметах народного побуту, проте найбільше зачаровували квіти.

СПРОБА САМОГУБСТВА

У 34 роки намагалася покінчити життя самогубством через те, що залишалася для односельців «чумною, не від миру сього, дивною» жінкою, яка жила з матір’ю і не мала ні чоловіка, ні дітей. Навіть рідна ненька висловлювалась щодо неї так:
–    От покарав нас Господь такою дитиною! У людей дочки в таких літах уже заміж повиходили, їхні матері зятів мають, а наша, не при хаті згадувати, чортів малює.
Тож дівчина вирішила втопитись. Такий відчайдушний крок вчасно побачила мати. Катерину зупинили, і з того часу батьки змирилися з її «дивакуватим» заняттям.

Читайте також: Нові імена Полтавських вулиць: хто такий Євген Коновалець

ЛИСТ УСПІХУ

До визнання народну художницю привів лист, який вона написала українській співачці Оксані Петрусенко.
Якось художниця відвідала двоюрідну сестру Любов Тонконіг, що жила за річкою. І там, гостюючи, почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була?» у виконанні прославленої співачки Оксани Петрусенко. Почуте так вразило Катерину, що вона всю ніч просиділа над листом – і вранці відправила його за досить незвичною адресою: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».
Укладений у конверт разом із листом малюнок на шматочку полотна – калина– вразив Оксану Петрусенко. Вона розповіла про талановиту жінку із села своїм друзям – художнику Василю Касіяну і поетові Павлу Тичині. За їхньою порадою звернулася згодом до Центру народної творчості в Києві, а звідти надіслали вже рекомендацію до Полтави. Тож у 1940-1941 роках картини Білокур з величезним успіхом були представлені в Полтаві та Києві. Перша її виставка в Полтавському будинку народної творчості, що принесла їй чималий успіх, налічувала 11 картин. За це народну майстриню преміювали поїздкою до Москви.
До речі, Катерина писала не лише квіти, не менш чудовими роботами були її портрети, пейзажі та натюрморти.


ПІКАССО НАЗВАВ БІЛОКУР ГЕНІАЛЬНОЮ
Три картини Білокур – «Цар-Колос», «Берізка» й «Колгоспне поле» – потрапили у 1954 році на Міжнародну виставку в Парижі. Там їх і побачив Пабло Пікассо, один із найвидатніших митців XX століття. Весь світ облетіли його слова про українку Катерину Білокур: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!»  Він називав її геніальною.

ВІДОМА ХУДОЖНИЦЯ ПОМЕРЛА В ЗЛИДНЯХ

Попри успіх, злидні не полишали представницю наївного мистецтва. Вона мріяла переїхати до столиці, мріяла про таку ж квартиру, як у Тичини, де були газова плита та електричне освітлення. Проте не судилось. Її творчі друзі, спілкуючись з тодішнім головою Ради Міністрів УРСР Михайлом Гречухою, наголошували на необхідності перевезти художницю до Києва, оскільки та жила й творила в тяжких умовах. На що чиновник відповів:
– Хай сидить, де сидить. Доки вона в Богданівці, доти вона й Білокур.
Два останні роки життя Катерина Василівна майже не працювала. Все гостріше, болючіше підступала страшна хвороба (окрім ніг, які застудила при спробі втопитись,  додались болі в шлунку). Полікуватися в лікарні не могла, бо хворіла мати, яку необхідно було доглядати. На початку червня 1961 року померла її 94-літня матір. Катерину Білокур, геть змучену болем, відвезли в Яготинську районну лікарню. 10 червня їй зробили операцію. У той же день художниці не стало.

Пам’ять після життя …

Будинок у Богданівці, де жила велика художниця, став музеєм-садибою. Поряд встановили скульптурний образ Катерини Білокур з трояндами – робота Івана Білокура, племінника художниці, сина її брата Григорія. В Яготині Катерині Білокур звели пам’ятник.

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО КАТЕРИНУ БІЛОКУР
– В юності Катерина Василівна шила і вишивала  людям на замовлення. В музеї-садибі художниці, що в Богданівці, можна побачити рушники з монограмами «К.Б.» і вишиті нею сорочки.
– Більшість фактів з біографії художниці наївного мистецтва відомі з листів, які вона писала своїм друзям та знайомим. Здебільшого адресувала видатному мистецтвознавцю Стефану Таранушенку. З останнім листувалась усе життя. Збереглося 78 її листів до нього, які фактично залишаються єдиним джерелом інформації про її життя, захоплення, та кілька десятків листів Таранушенка до Білокур.
– Художниця кілька разів гостювала в квартирі Тичин. Подарувала родині поета свою картину «Півонії», але потім критично подивилася на неї і вирішили написати іншу. У 1959 році, коли вона принесла готову картину і подзвонила в дім без попередньої домовленості, охоронці не впустили селянку до поважного літератора.
– Катерина Білокур написала оповідання: «В селі Богданівці Шрамківського району на Черкаській землі» та «Казка». Планувала видати автобіографічну п’єсу. Принесла її до знайомої редакторки Юлії Бєлякової зі словами: «Прочитайте, скажіть свою думку». Коли та сказала, що, п’єса ще слабка й потребує доопрацювання, Катерина Василівна мовчки схопила зошит й вибігла з кімнати. Рукопис п’єси не зберігся.

Читайте також: У Олександра Білаша для Полтави «забракло слуху»

Юлія Обелець

Суспільство 19 березня 2017, 15:20

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції